7.5. Вентиляція виробничих приміщень.

Одним із основних заходів для створення відповідних метеоумов і небхідної чистоти повітря є вентиляція. Найбільш широко застосовується:

– природна загальнообмінна вентиляція – аерація;

- механічна вентиляція (приточна, витяжна, приточно – витяжна);

- кондиціонування;

Природна вентиляція, область застосування:переваги і недоліки, принципи розрахунку

За типом повітрообміну природну вентиляцію поділяють на загальнообмінну неорганізовану та загальнообмінну організовану, яка базується на аерації.

Загальнообмінна неорганізована природна вентиляція (інфільтрація, або природне провітрювання) – здійснюється зміною повітря у приміщенні через нещільності в огородженнях і елементах будівльних конструкцій, завдяки різниці тиску ззовні й всередині приміщення. Такий повітрообмін залежить від багатьох факторів – сили і напрямку вітру, температури повітря всередині приміщення і ззовні споруди, виду огородження і якості будівельних робіт. Однак інфільтрація спостерігається і в житлових будівлях і може досягати 0,5…0,75 об`єму будівлі за годину, а для промислових підприємств – 1…1,5.

Рис.7.5.а. Схема природної приточно – витяжної вентиляції приміщень.

Для забезпечення постійного повітрообміну за умови підтримки чистоти повітря у приміщенні служить загальнообмінна організована природна вентиляція. Організована, або регульована природна вентиляція може бути канальною та безканальною (аерація).

Канальна природна витяжна вентиляція без організованого припливу чистого повітря використовується в житлових та адміністративних будівлях. Розрахунковий гравітаційний тиск таких систем визначається за температури зовнішнього повітря +5 °С, вважаючи, що все воно використовуюється витяжним каналом, без врахування протидії припливу повітря в будівлю.

Аерація – це загальнообмінна організована керована природна вентиляція приміщення, продить за рахунок різниці гравітаційного тиску зовнішнього та внутрішнього повітря і дії вітру. Повітрообмін у приміщенні забезпечується наявністю отворів в стінах (вікна) та у перекриттях.

Аерацію улаштовують, коли з ії допомогою можуть бути забезпечені нормальні умови повітряного середовища та коли вона доступна за технічними умовами. Норми повітря на людину за природною канальною вентиляцією становлять: 30 м/год – коли об`єм приміщення, що припадає на одну людину менше 20м; 20 м/год - коли об`єм приміщення, що припадає на одну людину понад 20 м.

Треба зауважити, що позитивною стороною аерації є повірообмін без втрат механічної енергії. До недоліків аерації слід віднести те, що в теплу пору року ефективність аерації може падати за рахунок підвищення температури зовнішнього повітря, і крім того, повітря, яке припливає у приміщення, не проходить попереднього очищення, охолодження тощо.

При проектуванні вентиляційних систем з природним припливом зовнішнього повітря у виробниче приміщення в холодну пору року доцільно передбачити заходи, які запобігають:

• зниженню температури повітря в робочій зоні нижче допустимої норми;

• накопиченню у приміщенні водяної пари;

• конденсації вологи на стінах та металевих поверхнях.

Вилучення забрудненого повітря з приміщень через спеціальні канали здійснюють як під впливом природного його руху внаслідок різниці температур, так і за допомогою дефлекторів.

Дефлектори – це спеціальні пристрої, які використовують для видалення забрудненого або перегрітого повітря із виробничих приміщень, гаражів, депо, побутових приміщень, а також локального повітрообміну.

Ефективність роботи дефлекторів залежить від конструктивних особливостей, розмірів, довжини припливно-витяжних каналів, сили вітру та висоти встановлення дефлктора. Для видалення великої кількості повітря розміри дефлектора повинні бути достатньо великими, або використати декілька малих дефлекторів, рівних за продуктивністю великому.

Штучна вентиляція:види, область застосування, принципи розрахунку.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір у найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за його межами.

Загальнообмінна штучна вентиляція.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об`ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз.

Схеми зверху вниз та зверху вверх доцільно застосовувати у випадку, коли припливне повітря в холодний період року має температуру, яка нижча за температуру приміщення. Припливне повітря, перш ніж досягти робочої зони, нагрівається за рахунок повітря приміщення. Інші дві схеми рекомендується використовувати тоді, коли припливне повітря в холодний період року підігрівається і його температура вища за температуру внутрішнього повітря.

Якщо у виробничих приміщеннях виділяються гази і пари з густиною, що перевищує густину повітря (наприклад, пари кислот, бензину, гасу), то загальнообмінна вентиляція повинна забезпечити видалення 60% повітря з нижньої зони приміщення та 40% - з верхньої.

Якщо густина газів менша за густину повітря, то видалення забрудненого повітря здійснюється у верхній зоні.

Припливна вентиляція. Схема припливної механічної вентиляції включає: повітрозабірний пристрій, фільтр (Ф) для очищення повітря, повітронагрівач (калорифер) (К), вентилятор (насос) (Н); мережу повітроводів та припливні патрубки з насадками. Якщо немає необхідності підігрівати припливне повітря, то його пропускають безпосередньо у виробничі приміщення через обвідний канал.

Повітрозабірні пристрої неохідно розташовувати в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись не нижче 2 м від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по вертикалі – нижче 6 м і по горизонталі – не ближче 25 м.

Припливне повітря подається у приміщення, як правило, розсіяним потоком, для чого використовуються спеціальні насадки.

Рис. 7.5.б. Припливна вентиляція

Витяжна вентиляція складається з очисного пристрою (Ф), вентилятора (Н) і пристрію для вибросу повітря, центрального та відсмоктуючих повітроводів.

Рис. 7.5.в. Схема витяжної вентиляції

Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.

В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції. У системі припливно-витяжної вентиляції обидві установки роботають одночасно. Можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря.Однак можливість рециркуляції обумовлюється рядом санітарно – гігієнічних і протипожежних вимог.

У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою, ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.

Рис.7.5.г. Припливно – витяжна вентиляція

Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, бортових отсосів та ін.

Рис.7.5.д. Приклади місцевої витяжної вентиляції: а – витяжний зонт, б – всмоктувальна панель, в – витяжний шкаф з комбінованою витяжкою, г – бортовий отсос з передувом.

Кондиціонування повітря – це створення та автоматична підтримка в приміщеннях постійних або змінних за програмою визначених метеорологічних умов, найбільш сприятливих для робітників або необхідних для протікання технологічного процесу. Кондиціонування повітря може бути повним або неповним. Повне кондиціонування повітря передбачає регулювання температури, вологості, рухливості і чистоти повітря, а також, за необхідністю можливість його додаткової обробки (знезаражування, ароматизація, іонізація). При неповному кондиціонуванні регулюється тільки частина параметрів повітря.

Кондиціонування повітря здійснюється кондиціонерами, котрі підрозділяються на центральні і місцеві. Центральні кондиціонери призначені для обслуговування більших за розмірами приміщень.

Розділ 8. Освітлення виробничих приміщень.