43.Охарактеризуйте стан православної церкви на українських землях в другій половині хvіі–хvііі ст.

Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархові (1686), а також обмеження й ліквідація гетманської держави негативно позначилися на культурних процесах. У 1720 р. Петро І заборонив видання книг українською мовою, а друкарні було перевезено до Росії. В усіх установах і в Українській православній церкві запроваджувалася російська мова. Священний Синод наказав писати ікони, друкувати й перекладати книги та будувати церкви лише за російськими взірцями. 1784 р. було заборонено викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії та інших навчальних закладах. Православна церква поступово стала знаряддям поширення загально-імперської російської культури. Російський царат намагався кинути у пітьму неуцтва й забуття український народ, який так багато зробив для розвитку своєї та європейської науки й освіти.

44.Проаналізуйте усну народну творчість доби бароко.

Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями,оксиморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності. Для літератури бароко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціюванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах (дух та плоть, морок та світло, тимчасове та вічне).Значення бароко в українській літературі XVII–XVIII століть важко переоцінити. Будучи першим загальноєвропейським літературним напрямом в Україні, бароко взяло на себе такі важливі ренесансні функції, як секуляризація й гуманізація духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні доби Відродження не існувало.

45. Охарактеризуйте роль Української православної церкви в розвитку української культури в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст.

Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархові (1686), а також обмеження й ліквідація гетманської держави негативно позначилися на культурних процесах. У 1720 р. Петро І заборонив видання книг українською мовою, а друкарні було перевезено до Росії. В усіх установах і в Українській православній церкві запроваджувалася російська мова. Священний Синод наказав писати ікони, друкувати й перекладати книги та будувати церкви лише за російськими взірцями.. Православна церква поступово стала знаряддям поширення загальноімперської російської культури.

Через несприятливі обставини, припиняють своє існування більшість церковних братств у Галичині, що призвело до занепаду шкільництва. Так припинило свою навчально-виховну діяльність Львівське братство. Продовжували існувати в Галичині і на Правобережній Україні єзуїтські колегії, де в основному вчили польської та латинської мов і вся ідеологія була просякнута войовничим католицизмом.

Особливими пам'ятками монументального живопису були Іконостаси. Українські ікони свідчать про кілька іконописних шкіл. Поряд з цим розвивався партесний (багатоголосий) спів. У каталозі Львівського братства з 1697 р. партесний репертуар налічував 267 церковних творів. З цього часу церковний партесний спів поширився з України на всю Східну Європу.

45. Проаналізуйте культурні зв’язки України з сусідніми народами в ХVІІ–ХVІІІ ст.

Метою політики Московської держави було підкорити український народ духовно, позбавити його наукового й освітнього потенціалу. Московії потрібні були кадри — від учителя до вченого, а в тогочасній Росії таких навчальних закладів практично не було, єдиним джерелом наукових кадрів, близьких за вірою і мовою, була Україна. Після возз'єднання з Україною до Москви поїхало багато вчених, учителів, фахівців з різних галузей знань.

При дворі царя Олексія Михайловича українські культура та освіта були дуже популярними. Випускники Києво-Могилянської академії Симеон Полоцький, Єпіфаній Славенецький, Феодосій Сафонович та інші активно впливали на становлення московської культури: зароджуються театр, хоровий спів, література. Істотний вплив справляла й українська церква: будуються храми в українському стилі, а розписують їх майстри з України, поширюється українське бароко, багатоголосні співи привезли із собою українські співаки. Надходять з України і книги — "Требник" та "Лифос" П. Могили, твори І. Галятовського, М. Смотрицького, І. Гізеля та ін. "Руно орошенное" Д. Туптала витримало 8 видань. До Москви виписували багато шевців, кравців, садівників. Туди перебирались учені, письменники, педагоги, ченці. Граматика М. Смотрицького та "Історія" І. Гізеля були обов'язковими підручниками в московських школах. Після Полтавської битви становище Російської імперії зміцнилося і водночас посилився тиск на Україну. Петро І ще активніше використовував потенціал української культури для Росії.

Українці мали великий авторитет як педагоги. Посланці Києва сприяли поширенню у Москві силабічної поезії, драматичної літератури і самого театру. Росіяни ознайомилися з драматичним доробком С. Полоцького, Д. Туптала, Ф. Прокоповича, Л. Горки, С. Ляскоронського; були засновані театри в Казані, Тобольську, Новгороді та інших містах.

Оскільки вихідці з України вільно володіли грецькою, латинською, німецькою, французькою, польською, італійською, турецькою мовами, вони працювали в різних установах, в усіх закордонних посольствах — у Лондоні, Парижі, Пекіні, Лейпцигу, Варшаві.

Отже, освітні, мистецькі, наукові впливи України на формування і розвиток російської культури незаперечні. Вихідці з Академії поширювали театральну справу не лише в Україні, а й за її межами. Саме українці стали засновниками театрів у Москві, Санкт-Петербурзі, Тобольську, Сербії.

45. Охарактеризуйте роль Петра Могили в розвитку української культури.

П.Могила був однією з головних постатей українського церковного, політичного і культурного життя України. Він розгортає широку видавничу діяльність лаврської дру-карні й організовує акції засудження українсько-білоруським духівницт¬вом "Апології" М.Смотрицького за його спробу піти на поступки католицизмові. У 1631 р. зусиллями П.Могили при лаврі було засновано православну школу на зразок єзуїтських колегіумів. Сам архімандрит так визначав зав¬дання цієї школи: "аби молодь у справжній набожності, у звичаях добрих і в науках вільних навчена була". П.Могила заздалегідь подбав про дос-відчених викладачів. Підібравши обдарованих молодих людей, він на власні кошти відправив їх навчатися за кордон. Учителями Лаврської школи, де вже в перший рік роботи було понад сто учнів, були здебільшого вихованці Київської братської школи — про¬фесор риторики, поет Софроній Почаський, магістр граматики Івашкевич, а також запрошені в Київ відомі львівські вчені Сильвестр Косів, Ісайя Трофимович-Козловський, Атанасій Кальнофойський та інші. Важливу роль у подальшому розвитку української культури відіграло за¬лучення П.Могилою до науково-просвітницької діяльності Інокентія Гізеля, який прийняв у лаврі чернечий постриг.У 1636 р. П.Могила (вже як митрополит) благословив школу, створену Кре¬менецьким братством, у 1638 — школу у Вінниці та в містечку Гощі на Во¬лині. За його ініціативою Слов'яно-греко-латинська академія була в 1640 р. заснована в Молдові у її тодішній столиці Яссах. Водночас було піднято на якісно новий рівень викладання в церковнопарафіяльних школах, відкри¬тих майже при кожному храмі. Завдяки цій копіткій роботі в середині XVII ст., за свідченнями іноземних мандрівників, в Україні (у "країні козаків") практично всі чоловіки і більшість жінок були письменними. Завдяки невтомній діяльності П.Могили та його однодумців Київ у дру¬гій чверті XVII ст. перетворився на центр православної європейської осві¬ченості й богословської культури.

45. Охарактеризуйте роль Г. С. Сковороди в розвитку української культури.

Григорій Савич Сковорода — найвидатніша постать у культурному й літературному житті України XVIII ст. Великий народний мислитель, просвітитель і письменник, він у своїх творах розвивав цілий комплекс ідей, актуальних для свого часу, виражав передові погляди українського громадянства. Його багатогранна філософська й літературна творчість — це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової. Г. Сковорода був всебічно обдарованою людиною — філософом-мислителем, письменником, педагогом, музикан¬том, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами—латинською, старогрецькою, староєврейською, поль¬ською, німецькою, російською. Він постійно вчився, поглиб¬лював свої знання, передаючи їх одночасно іншим — учням, близьким знайомим, випадковим слухачам. Мандруючи Україною і світами, він цікавився життям, звичаями, мистец¬твом, віруваннями інших народів, вкраплював у свої твори враження від спостереженого й почутого. Велика роль Г. Сковороди у становленні нової української літератури, він був її ідейним предтечею. Його поетична і прозова творчість стала органічним складником нового пись-менства, яке розвивало гуманістичні, демократичні ідеї, заперечувало існуючий суспільно-політичний лад, вводило в літературу самобутні образи простих українців, обстоюючи їхні соціальні і національні права. Загальна криза українських державних і політичних ідеалів, криза всієї української культури XVIII ст. не обминула й Г. Сковороди. Він творив у замкнутому колі, не мав широкого читача, не бачив свої твори надрукованими. Проте він був живим сучасником і активним учасником того жвавого інте¬лектуального руху, що охопив Лівобережну Україну і Слобо¬жанщину у другій половині XVIII ст., вчився і працював у провідних культурно-освітніх центрах — Києві, Переяславі і Харкові, тому його погляди значною мірою віддзеркалюють погляди світської і духовної інтелектуальної еліти тогочасноїУкраїни.

45. Охарактеризуйте роль Костянтина Острозького в розвитку української культури.

К. Острозький був великим оборонцем православної віри й провідником опозиції під час Берестейської унії 1596 р., хоч у засаді й не був противником з'єднання Сх. й Зх. Церков. Особливо велику роль Острозький відіграв у культурно-національному відродженні України. Він очолив православних у Польщі в їхній боротьбі за віру та національне визволення проти окатоличення та ополячення українського народу. Князь Острозький дбав про духовну освіту православних. Хоча братські школи давали підвищену освіту, вони були середніми навчальними закладами.

У 1570 р. він заснував в Острозі, на Волині, школу, де православна молодь здобувала освіту в православному дусі. Це не була вища школа, бо не було власних вчених, а неправославних князь остерігався запрошувати. Однак знаменита Острозька академія, як іноді її називають, готувала відкриття вищої духовної школи в Українській Православній Церкві. Школу-академію в Острозі відкрив князь К. Острозький на власні кошти у 1576 р. її називали «тримовним ліцеєм» або слов'яно-греко-латинською академією.

У заснованих князем Острозьким друкарнях побачили світ багато церковних книг. Найвидатнішою пам'яткою видавничої діяльності князя стала "Острозька Біблія" (1580–1581 рр.), уперше надрукована церковнослов'янською мовою

Отже, і iсторiї української культури В.-К.Острозький навiчно залишиться як вiдомий i щедрий меценат, який обстоював iнтереси православ'я i дбав про розвиток культури й освiти в Українi. Саме з його iнiцiативи i на його кошти було засновано 1580 р. в м. Острозi на Волинi Острозьку академiю.

45. Охарактеризуйте діяльність українського культурного діяча Юрія Дрогобича (Котермака).

Юрій Михайлович Котермак — талановитий вчений, освітній діяч, поет, перший український автор друкованої книжки, ректор Болоньського університету, якого й сьогодні надзвичайно шанують в Італії; в історії цього університету він залишився під ім’ям Джорджо да Леополі, тобто Юрій зі Львова, а в українську історію увійшов під іменем Юрія Дрогобича.

7 лютого 1483 р. видав у Римі книгу "Прогностична оцінка поточного 1483 року", відому сьогодні лише в двох примірниках. Це - перша друкована книга українського автора і перша книга видана українцем за кордоном. У книзі наводяться географічні координати Львова, Дрогобича, Вільно і Москви; визначено час двох майбутніх місячних затемнень.

Найвідоміші з творів Дрогобича — "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року", "Трактат з шести розділів про затемнення" (1490) — написані латиною. Його перу належать віршовані послання Папі Сексту IV. Праці філософа були відомими у багатьох країнах Європи (Італії, Франції, Німеччині, Угорщині), їх перекладав німецький вчений-гуманіст Г. Шедель.

Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Юрій Дрогобич видавав трактати з астрології, працював професором медицини Ягелонського університету. Він представляв Україну у західноєвропейських вчених колах. Його наукові твори були відомі в Італії, Франції, Угорщини, Німеччини. Серед учнів Юрія Дрогобича - великий польський астроном Н. Копернік.