20.Охарактеризуйте розвиток літератури та літописання в Київській Русі.

Починають писати руські люди власні історичні твори – літописи -«Повість временних літ», написана монахом Нестором. «Повість...» пройнята ідеєю єдності Русі під владою київського князя перед загрозою половецьких орд, сповнена світлим почуттям любові до рідної землі. На XII-XIII ст. припадає новий етап у розвитку руської історичної думки: літописці зосереджують свою увагу в основному на місцевих подіях. Історію південноруських князівств XII ст. викладено, зокрема, в Київському літописі. Літописи не лише історичні твори, а й пам’ятки руської оригінальної літератури. Характерна особливість руської літератури – гостра публіцистична спрямованість. Одна з найдавніших пам’яток руської літератури, що дійшла до нас – «Слово про закон і благодать» митрополита Київського Іларіона, укладена в 30-40-х pp. XI ст. У жанрі проповіді автор обґрунтовує думку про те, що всі християнські народи рівні між собою незалежно від того, хто коли прийняв християнство. Дуже цікавим зразком повчальної літератури є «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» (поч. XII ст.). Це своєрідний заповіт, у якому князь, посилаючись на авторитет Святого Письма і твори отців церкви. Перлиною давньоруської літератури по праву вважається «Слово о полку Ігоревім» (біля 1187) невідомого автора, яке не має аналогів у візантійській та європейській літературі, поєднуючи в собі жанрові ознаки ораторського твору і фольклорних слав та плачів. Протягом усього періоду Київської Русі й пізніше творив народ прислів’я, приказки, загадки, які зустрічаємо навіть у руських літописах. У IX-XI ст. на Україні склався героїчний епос у формі билин, однак дальші події стерли його в пам’яті народній, тож відомі билини лише у записах із земель, що складали Північно-Східну Русь.

21.Охарактеризуйте розвиток освіти та наукових знань у Київській Русі.

Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією та іншими країнами. Князь Ярослав Володимирович, вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності на будь-якому терені, вводить обов'язкове навчання для молоді з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському та інших містах. Джерела дозволяють зробити висновок, що у Стародавній Русі школи були двох видів. У одних, при монастирях, готували церковнослужителів. У них викладали читання, письмо, спів, богослов'я. Школи вищого типу, для “дітей кращих людей”, давали, крім того, знання з філософії, риторики, грамматики. Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Перші бібліотеки створювалися при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі. Тут же було організовано переписування книг. Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, відуни, волхви, чарівники, проти яких виступало духовенство. Але в ХI-XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців. Головними в арсеналі їх лікувальних методів були настої і відвари з лікувальних трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви і взагалі вплив словом на хворого - те, що сьогодні належить до психотерапії. Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став "Ізборник" митрополита Ілларіона (1073 р.). Чітко простежується європейська орієнтація, прив'язка до християнських цінностей.У освіті поряд з домінуючими церковнимиіснували сильні світські компоненти. При високому рівні історико-літописної, релігійно-філософської думки сфера природничих наук ще не розвинена. Отже,намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його.