Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

1. Зробити порівняльний аналіз традиційних і нетрадиційних форм преміювання.

2. Скласти термінологічний словник.

Питання для самоконтролю

1. Яке з визначень системи оплати праці найбільшою мірою відповідає її сутності?

2. Наскільки виправданим є твердження, що система оплати праці є інтегрованим способом установлення залежності заробітної плати від кількості, якості праці та її результатів? Обґрунтуйте його.

3. Який взаємозв’язок існує між системами і формами оплати праці?

4. Обґрунтуйте умови доцільності використання відрядної та почасової форми оплат праці.

5. Назвіть основні класифікаційні ознаки систем оплати праці.

6. За якими критеріями здійснюється вибір індивідуальної чи колективної системи оплати праці?

7. Охарактеризуйте сутність заохочувальних, гаранту вальних і примусових систем оплати праці.

8. Назвіть та опишіть вимоги до розробки системи преміювання персоналу підприємства.

9. Якими принципами та правилами слід керуватися, вибираючи показники та умови преміювання робітників за основні результати діяльності?

Бібліографічний список

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 21, 22, 23

Тема 7. Доплати і надбавки до заробітної плати та їх мотивуюча роль

Мета: поглибити, закріпити та систематизувати знання про доплати і надбавки до заробітної плати.

План вивчення теми

1. Доплати та надбавки до заробітної плати: сутність і класифікація.

2. Поняття та ознаки соціальних пільг, їх класифікація.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Доплати та надбавки — це самостійний елемент заробітної плати з погляду її структури. Водночас вони є складовою тарифної системи.

З огляду на функціональне призначення доплати та надбавки є тим елементом тарифної системи, за допомогою якого компенсують суттєві відхилення від умов роботи, які визнаються нормальними й безпосередньо не враховуються в тарифних ставках і посадових окладах.

Визначення переліку, розмірів доплат і надбавок та умов їх запровадження — це виключне право підприємства, яке реалізується в ході переговорів між роботодавцем і профспілковим або іншим уповноваженим до представництва органом і закріплюється в колективному договорі. Водночас розміри доплат і надбавок не можуть бути меншими за передбачені законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Обмежувачами встановлення доплат і надбавок є економічна та соціальна доцільність і фінансові можливості підприємства.

Розглядаючи сутність надбавок, зазначимо, що вони пов’язані з якістю роботи конкретного працівника, мають чітко виражений стимулювальний характер, і перелік їх, що склався на практиці, достатньо обмежений. Найсуттєвішими серед них є надбавки:

• за високу професійну майстерність робітників;

• за високі досягнення в праці службовців;

• за вислугу років;

• за виконання особливо важливої чи особливо термінової роботи;

• за знання й використання в роботі іноземних мов.

Доплати можна класифікувати за різними ознаками, а передусім за ознакою сфери трудової діяльності. За цією ознакою їх розподіляють на дві значні групи:

• доплати, які не залежать від сфери трудової діяльності;

• доплати, що застосовуються тільки в певних сферах прикладання праці.

До першої групи належать доплати:

• за роботу в понаднормовий час;

• за роботу у вихідні і святкові дні;

• особам, які не досягли вісімнадцяти років, за скороченої тривалості їхньої щоденної роботи;

• робітникам, які через виробничу необхідність виконують роботи за нижчими тарифними розрядами (тобто виплата різниці між тарифною ставкою робітника виходячи з його фактичного розряду і тарифною ставкою, установленою для роботи, що виконується);

• за час простою не з вини працівника;

• у разі невиконання норм виробітку та виготовлення бракованої продукції не з вини працівника.

Доплати, що існують у певних сферах діяльності, у свою чергу, можна поділити на три групи.

Перша група включає доплати, що мають водночас і стимулювальний, і компенсаційний характер, тобто доплати, що заохочуватимуть до розширення професійного (посадового) профілю, інтенсифікації праці тощо. До цієї групи належать доплати:

• за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників;

• за суміщення професій (посад);

• за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт;

• на період освоєння нових норм трудових затрат;

• бригадирам з робітників, якщо їх не звільнено від основної роботи;

• за завідування господарством;

• за виконання обов’язків майстра навчальних майстерень;

• за керівництво підсобним сільським господарством;

• за ведення діловодства та бухгалтерського обліку;

• за обслуговування обчислювальної техніки.

До другої групи належать компенсаційні доплати за умови праці, що відхиляються від нормальних. Найвагомішими з-поміж них є доплати:

• за роботу в нічний час;

• за роботу у важких, шкідливих для здоров’я та особливо важких і шкідливих умовах праці;

• за інтенсивність праці;

• за перевезення небезпечних вантажів;

• за виконання робіт тільки в нічний час (наприклад, у тунелях і підземних територіях метрополітенів).

Третя група включає доплати, пов’язані з особливим характером виконуваних робіт (сезонністю, віддаленістю, невизначеністю об’єкта роботи тощо), а саме:

• за багатозмінний режим роботи;

• за роботу у вихідні дні, що є робочими за графіком (текстильна промисловість);

• водіям службових легкових автомобілів за ненормований робочий день, а також водіям, які працюють на інших автомобілях в експедиціях і розвідувальних партіях, зайнятих на геологічних, топографічних та інших роботах у кочових умовах;

• за дні відпочинку (відгулу), що надаються за роботу понад нормальну тривалість робочого часу за вахтового методу організації робіт або за підсумковим обліком робочого часу і в інших подібних випадках;

• за роботу понад нормальну тривалість робочого часу в період масового приймання й закладання на зберігання сільськогосподарської продукції;

• за працю понад нормальну тривалість робочого часу;

• плавскладу суден рибної промисловості, а також буксирно-транспортних і службово-допоміжних суден;

• за обслуговування тварин на відгінних пасовищах;

• за роз’їзний характер праці.

Ця класифікація дає уявлення про склад доплат і надбавок, що використовувалися підприємствами України в останні десятиліття.

Для характеристики соціальних пільг важливо виділити їх основні ознаки.

По-перше, пільги спрямовуються на більш повне задоволення інтересів суб'єктів, полегшення умов їх життєдіяльності. Метою встановлення пільг є соціальний захист, поліпшення становища окремих категорій громадян.

По-друге, вони є своєрідним відхиленням від єдиних положень нормативного характеру та виступають способом юридичної диференціації прав громадян, елементом їх спеціального правового статусу.

По-третє, соціальні пільги виступають правомірними винятками виконання особою обов'язків, передбачених законодавством.

І, по-четверте, вони закріплюються переважно у законах, якими визначаються особливості спеціального правового статусу певних категорій громадян.

Соціальними пільгами є ті, що надаються для життєзабезпечення громадян у зв'язку із зниженням рівня їх доходів нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності. Ці пільги належать до видів соціального забезпечення. Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг є: 1) настання соціального ризику за обставин, передбачених у законодавстві; 2) наявність у особи особливих заслуг перед державою, пов'язаних з такими публічними подіями державного чи міжнародного значення, як воєнні дії, техногенні катастрофи, стихійні лиха тощо.

Отже, соціальна пільга — це законодавче звільнення (повне чи часткове) особи від виконання нею свого обов'язку або надання їй додаткових прав при настанні соціального ризику чи за наявності у такої особи значних заслуг перед державою, пов'язаних з певними публічними подіями.

Соціальні пільги є додатковим видом соціального забезпечення; вони надаються незалежно від того, одержує особа пенсію, допомоги чи заробітну плату. їх роль полягає у забезпеченні додаткової підтримки особам, у яких пенсія та заробітна плата є меншими від прожиткового мінімуму. Соціальні пільги спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

На відміну від соціальних, професійними вважаються пільги, які не залежать від настання соціального ризику і пов'язані з професійною діяльністю їх одержувачів. Вони надаються державою з метою матеріально-побутового забезпечення працівників окремих професій (наприклад, пільги військовослужбовцям, суддям, службовим особам органів внутрішніх справ, медичним працівникам тощо) та є додатковим стимулом, заохоченням таких працівників до належного виконання ними своїх трудових обов'язків або компенсацією за відповідні умови праці. Професійні пільги не є видом соціального забезпечення, а отже, не можуть бути предметом нашого розгляду. Збереження професійних пільг — це лише право держави, а не її обов'язок.

Диференціація соціальних пільг у законодавстві здійснюється за суб'єктами, яким вони надаються. Передбачено надання пільг: ветеранам війни; ветеранам праці; особам, які мають особливі заслуги перед державою; багатодітним сім'ям; особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; дітям-сиротам; реабілітованим особам, пенсіонерам, інвалідам, дітям-інвалідам та ін.

За терміном надання соціальні пільги можна класифікувати на: постійні, що надаються впродовж тривалого часу; тимчасові, що надають на певний обумовлений період. Окремо виділяють так звані надзвичайні пільги. Вони надаються у зв'язку з певними обставинами.

За ступенем персоніфікації соціальні пільги поділяють на одноособові (наприклад, пільга щодо оплати медикаментів, забезпечення санаторно-курортним лікуванням) та сімейні (пільга на оплату житлово-комунальних послуг). З огляду на періодичність виплати виділяють одноразові (забезпечення спецавтотранспортом) та щомісячні (оплата житла) пільги.

І нарешті, за змістом усі соціальні пільги можна поділити на: житлово-комунальні, медико-реабілітаційні, транспортні, соціально-побутові, пенсійні та соціально-трудові.