Питання для обговорення

1.Які причини існування в історії України періоду, який образно називають „Руїною”?

2. В чому полягають зміст і уроки “Руїни” та втрати повної самостійності України у другій половині ХVІІ – початку ХVІІІ ст.?

3. Як ви оцінюєте державотворчу діяльність І. Мазепи?

4. Охарактеризуйте місце і роль усіх станів українського суспільства в Козацькій державі.

5. Яке значення мала Запорізька Січ у політичні боротьбі часів „Руїни”, у захисті України від татаро-турецької агресії. Наведіть приклади.

6. Порівняйте мету та політичну діяльність Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка.

7. Проаналізуйте причини провалу намірів гетьмана Мазепи і його послідовників забезпечити незалежність козацькій державі.

8.Наведіть приклади, які свідчили б про діяльність українських гетьманів, спрямовану на збереження української державності.

9. Наведіть приклади, які свідчили про ліквідацію устрою Гетьманщини і перетворення її в провінцію Російської імперії.

Теми для підготовки доповідей

1. Боротьба за збереження незалежності України після смерті Б. Хмельницького.

2. Гетьманування Ю. Хмельницького.

3. “Руїна”: її характер та наслідки.

4. Гетьман І. Виговський.

5. Гетьман П. Дорошенко.

6. Гетьман І. Мазепа. Політичний портрет.

7. Походи П. Дорошенка.

8. Державотворча діяльність І. Самойловича.

9. Політика Петра 1 та її вплив на економіку України.

10. Участь України у Північній війні.

11. Запорізький кошовий отаман І.Сірко.

12. Скасування Гетьманщини та Запорізької Січі.

13. Ліквідація Кримського ханства.

14. Катеринослав у кінці ХVІІІ ст.

15. Економічний стан Буковини в ХVІ-ХVІІІ ст.

16. Економіка Галичини в ХVІ-ХVІІІ ст.

17. Польське панування на Правобережжі і західноукраїнських землях.

Бібліографічний список

Основна література: 3, 4, 5, 6, 7, 8, 11,12, 18.

Додаткова література: 9, 12, 15, 19, 20, 22, 23, 24, 28, 30,45,49,80,83.

Семінарське заняття № 5

Тема 5: Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій

Мета заняття: засвоєння, поглиблення і систематизація знань про:

• особливості суспільно-політичного устрою українських земель після трьох поділів Речі Посполитої;

• соціально-економічний розвиток Правобережної та Лівобережної України;

• такі поняття, як «ідея народності», «етнос», «народ», «нація»;

• особливості громадсько-політичних організацій на українських землях першої половини ХІХ ст., зокрема Кирило-Мефодіївського товариства;

• значення української історіографії ХІХ ст.

План заняття

1. Три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795). Приєднання Правобережної України до Росії, Галичини і Буковини - до Австрії.

2. Криза кріпосницької системи на українських землях в першій половині ХІХ ст.

3. Реформи 60-80-х ХІХ ст. та їх вплив на розвиток капіталістичних відносин.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Головною особливістю, що накладала свій відбиток на весь процес історичного розвитку України у XIX столітті, була роздробленість колись єдиних українських земель, їх приналежність до чужих держав. Так, переважна частина територій, на яких розселялись етнічні українці, знаходилася в складі євразійської держави того часу – Російської імперії Романових. Адміністративно ці території поділялися на Лівобережну Україну, Південно-Західний край та Новоросію. Ті українські території, що опинилися у складі Австрійської імперії Габсбургів, також адміністративно не об’єднувались.

Наприкінці XVIII ст. розпочався новий період у житті західноукраїнських земель. Характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII - першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Суспільне життя у цей час функціонувало в режимі: “вперед-стоп-назад”. Реформи Марії-Терези та Йосифа II були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати у дусі освіченого абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть цісаря-реформатора, події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запанував у Австрійській державі, для західноукраїнських земель характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій у аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колоніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848-1849 рр., започаткувала новий етап модернізації імперії - було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

Необхідно відмітити, що визначальним чинником соціально-економічного розвитку обох частин України був феномен кріпосного права. Зростання антикріпосницького руху в Російській імперії змусило царя Олександра II піти на звільнення селян „зверху”, поки вони самі не зробили цього „знизу”. Після певної підготовки, 19 лютого 1861 року з’явився царський маніфест про звільнення селян від кріпосної залежності. Втім, ця реформа враховувала інтереси поміщиків, була руйнівною для селянства. Після скасування кріпосного права почали також здійснювати інші реформи, найважливішою з яких була земська. Зростання податків, викликане реформою 1861р. в Росії, прискорило процес пауперизації селянських господарств. Аграрне питання взагалі було дуже гострим.

Слід пам’ятати, що суспільний рух у XIX ст. розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне визволення. Перш за все, розглянемо причини виникнення перших громадських політичних організацій на українських у першій половині ХІХ ст. Після скасування кріпосного права почали також здійснювати інші реформи, найважливішою з яких була земська. Зростання податків, викликане реформою 1861р. в Росії, прискорило процес пауперизації селянських господарств. Аграрне питання взагалі було дуже гострим. Шовіністична політика влади призводила до того, що частина міського населення українських земель ставала російськомовним та німецькопольськомовним. Тому національна свідомість як буржуазних, так і пролетарських елементів українського суспільства проявлялася у послабленій формі. Цьому негативному явищу сприяв сам факт української бездержавності у XIX ст. Перші таємні товариства з’явилися в Петербурзі після війни 1812 р. Вони утворювались з використанням досвіду масонських лож, “занесених” в Росію з-за кордону у XVII ст. Зокрема в 1818 утворився “Союз благоденства”, що поширив свій вплив і на провінцію. В Україні найбільш активно діяла Тульчинська управа на чолі з П.Пестелем. Після самоліквідації “Союзу благоденства”, в 1821р. виникло Південне товариство, яке поставило мету створити в Росії республіку. Поряд з Тульчинською було зорганізовано Кам’янську і Васильківську управи на чолі з В.Давидовим, С.Волконським, С.Муравйовим-Апостолом, М.Бестужевим-Рюміним. Уряд імператора Миколи I жорстоко розправився з декабристами. Згодом виникають й перші таємні політичні організації на західноукраїнських землях. Необхідно запам’ятати, що найбільш значну роль відіграло Кирило-Мефодіївське товариство, що являло собою таємну антикріпосницьку організацію. Воно діяло з кінця 1845р. до березня 1847р. у Києві. Назване було на честь слов’янських просвітників, проповідників православної християнської релігії IX ст. Кирила і Мефодія. Засновниками цього товариства були М.Костомаров, М.Гулак і В.Бєлозерський. Вони виступали за об’єднання слов’янських народів у федерацію зі столицею в Києві. За винятком Гулака, кирило-мефодіївці робили наголос на культурно-просвітницькій діяльності, яка мала створити передумови для соціальних реформ. Незабаром до них приєднався і письменник П.Куліш, який також мав помірковані погляди. У квітні 1846р. членом товариства став Т.Г.Шевченко. За доносом одного з студентів (на початку 1847р.) всі учасники товариства були заарештовані та засуджені, і лише у 1885 р. цар Олександр II амністував їх.

Наприкінці XVIII ст. розпочався новий період у житті західноукраїнських земель. Характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII - першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Суспільне життя у цей час функціонувало в режимі: “вперед-стоп-назад”. Реформи Марії-Терези та Йосифа II були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати у дусі освіченого абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть цісаря-реформатора, події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запанував у Австрійській державі, для західноукраїнських земель характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій у аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колоніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Реакцією народу на ці процеси було посилення соціального та національного руху. Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об’єднання “Руська трійця”. Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848-1849 рр., започаткувала новий етап модернізації імперії - було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

Слід розуміти, що динаміку суспільного руху визначали українсько-польське протистояння та невщухаюча боротьба між москвофілами, народовцями та радикалами. Наприкінці XIX ст. суспільний рух у західноукраїнських землях вступає у політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій, кристалізацією їхніх програм та активною боротьбою за вплив на маси.

Ключові терміни та поняття

Кріпосництво — термін походить від юридичного документу («крепость»), який фіксував прикріплення селян до землі, що належала поміщику, феодалам.

Абсолютизм — (від лат.— безумовний) — необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі — монархові, та для якої характер­ний найвищий ступінь централізації державної влади.

Імперія — (від. лат. — влада, панування) — велика дер­жава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, ек­спансії та інших форм поширення впливу наддержави.

Шовінізм (франц. від імені капрала наполеонівської армії А. Шовіні) — агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, національне забарвлена пихатість, схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.

Декабристи — представники передової частини російського дворянства, які виступили проти кріпосницького гноблення селян. Вони усвідомили неможливість існування старої феодальної системи і пішли на створення конспірованих організацій з метою здійснення державного перевороту.

Кирило-Мефодіївське товариство — таємна антикріпосницька організація, що діяла з кінця 1845 р. до березня 1847 р. у Києві; вона була названа на честь слов'янських просвітників, проповідників православної християнської релігії IX ст. Кирила і Мефодія. Серед членів товариства був і видатний український поет і мислитель Т. Шевченко.

Громади — напівлегальні гуртки, що з'явилися на початку 60-х рр. XIX ст.; вони складалися з представників української інте­лігенції — вчителів, письменників, лікарів, ліберальних поміщиків, а діяльність громад була, в основному, культурно-просвітницькою: розвиток народної освіти, формування історичної свідомості ук­раїнського народу, висування перед владою національно-культурних вимог.

Національне питання — сукупність політичних, економічних, пра­вових, культурницьких, освітніх та інших проблем, що виявляють­ся у процесі взаємного спілкування різних націй, етносів, народностей.

Москвофіли і народовці — представники двох конкуруючих суспільно-політичних течій в освітніх колах українського населення Австрійської монархії; вони відрізнялися підходами до перспектив національно-визвольної боротьби українців, що мешкали в імперії Габсбургів.

Питання для обговорення

1. Які особливості були притаманні економічному розвитку східноукраїнських земель в першій половині ХІХ ст.?

2. Як позначилися реформи російського імператора Олександра ІІ, проведені у 60-х-70-х роках ХІХ ст.., на соціально-економічному розвиткові Наддніпрянщини та національному житті українців?

3. У чому полягала ідейна суть діяльності громадських політичних організацій на українських землях в першій половині ХІХ ст.?

4. Які ідеї визначали програму та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства?

5. Що собою представляв культурно-національний рух в західноукраїнських землях у середині ХІХ – на початку ХХ ст.?

6. Розкрийте роль „Громад” 60-70-х років в українському національному русі?

7. Який характер мали економічні відносини на східноукраїнських землях в першій половині XIX століття? Як можна визначити характер політичного устрою Росії на початку XIX століття?

8. В чому полягає принципова різниця між рухами москвофілів та народовців?

9. Що таке буржуазно-демократична революції, де вони відбувалися протягом XIX ст. і як вплинули на українців?

10. Розкрийте роль церкви у національному русі українців Східної України, Галичини, Буковини і Закарпаття.

11. Як можна оцінити загальний перебіг подій в українській історії в XIX ст.?

Теми доповідей

1. Декабристи й їх діяльність в Україні.

2. Український національний рух в ХІХ ст.

3. Особливості селянської реформи 1861 р. на Наддніпрянській Україні

4. Концепція етичного, громадського соціалізму М. Драгоманова.

5. Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.

6. Революція 1848-1849 рр. в Австро-Угорщині та її відгомін.

7. “Руська трійця”.

8. Становище українського народу під владою Австро-Угорської та Російської імперії.

Бібліографічний список

Основна література: 2, 3, 7,9,13,16,19.

Додаткова література: 11, 15, 18, 21, 26, 29, 36, 39,56,62,98.