- •1.1. Гігієнічна оцінка фізичних та хімічних чинників повітря
- •1.2. Термометрія
- •1.3. Гігрометрія
- •1.4. Барометрія
- •1.5. Визначення напряму і швидкості руху повітря
- •1.6. Гігієнічна оцінка комплексного впливу мікроклімату на теплообмін людини
- •1.7. Гігієнічна оцінка впливу погодно-кліматичних умов на здоров'я людини
- •1.9. Визначення і оцінка вмісту хімічних домішок у повітрі
- •10°О розчином йодиду калію; 5 — бутель з повітрям; 9 — напірний циліндр з 26%
- •1.10. Вивчення впливу забруднень атмосферного повітря на організм людини
- •Гігієна світлового клімату
- •2.1. Ппєнрша оцінка світлового клімату
- •2.2. Визначення інтенсивності інфрачервоного випромінювання
- •Випромінювання
- •2.4. Визначення природної та штучної освітленості приміщень
- •Значення коефіцієнта д
- •З люмінесцентними лампами
- •2.5. Дослідження впливу освітлення на зорові функції
- •Гігієна води
- •3.1. Гігієнічна оцінка якості води
- •3.5. Методи очищення та знезараження води
- •3.6. Вивчення впливу води на здоров'я людини
- •7 Гігієна грунту
- •4.1. Гігієнічна оцінка якості грунту
- •4.2. Методика вщбору проб грунту для дослідження
- •4.3. Дослідження механічного складу та фізичних властивостей грунту
- •4.4. Дослідження хімічних властивостей грунту
- •V 4.5. Вивчення впливу грунту на здоров'я людини
- •5.1. Визначення енергетичних витрат організму
- •Енергетична й харчова цінність добового раціону
- •6.1. Дослідження м'яса
- •6.3. Дослідження борошна
- •6.4. Дослідження хліба
- •6.5. Дослідження консервів
- •6.6. Оцінка адекватності харчування за вітамінним складом
- •Санітарно-гігієнічний контроль за організацією харчування у лікувально-профілактичних закладах
- •II група. Кулінарна обробка харчових продуктів (20 балів)
- •III. Неви значеної етіології
- •Термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, нетипову реакцію на щеплення*
- •9.1. Гігієнічні аспекти роботи лікаря дитячого закладу
- •9.2. Гігієнічне обстеження дитячих закладів
- •9.3. Гігієнічна оцінка дитячих меблів
- •9.4. Гігієнічна оцінка дитячих іграшок
- •9.5. Гігієнічна оцінка шкільних підручників
- •9.6. Оцінка режиму дня дітей та підлітків і організації навчального процесу
- •10.2. Дослідження та оцінка функціонального стану дітей і підлітків
- •11.1. Гігієнічні аспекти роботи цехового лікаря
- •1 1.2. Гігієнічне обстеження цехової дільниці
- •II. Гігієнічне обстеження цеху.
- •III. Гігієнічна характеристика детальної професії.
- •1 1.3. Гігієнічна оцінка умов і характеру праці
- •12.1. Виробничий мікроклімат
- •12.3. Виробнича вібрація
- •12.5. Електромагнітні поля на виробництві
- •12.6. Іонізація повітря виробничих приміщень
- •13.1. Дослідження запиленості повітря
- •13.2. Дослідження токсичних речовин у повітрі виробничих приміщень
- •13.3. Гігієнічна оцінка токсичності шкідливих хімічних речовин
- •14.1. Організація і проведення медичних оглядів
- •14.2. Облік. Реєстрація та розслідування професійних захворювань і нещасних випадків
- •14.3. Аналіз захворюваності працюючих
- •14.4. Дослідження функціонального стану працюючих
- •Закладів
- •15.1. Гігієнічні аспекти роботи лікарів лікувального профілю
- •15.2. Гігієнічна експертиза проектів лікувальних закладів
- •2 Ліжка; 5 — палати на 1 ліжко; 6 — процедурна;
- •100% 80 М;| на 1 ліжко 100% Не менше 10 разів з подаванням стериль- ного повітря 100°о 80% асептпч. 80% 100% септич.
- •15.3. Гігієнічний контроль за експлуатацією лікувально- профілактичних закладів
- •(Вооз, 1979)
- •16.1. Радіоактивні перетворення і види випромінювань
- •16.4.Розрахункові методи захисту в(д зовнішнього опромінення
- •16.5. Особливості планування та обладнання радіологічних відділень лікарень
- •16.6. Гігієнічні вимоги до розташування та планування радіологічних. Рентгенологічних відділень та рентгенкабінетів
- •25 „ / Військова гігієна
- •Медичний контроль за розташуванням військ
- •Гігієна харчування військ
- •18.1. Гігієнічна оцінна харчування у військовій частині
- •18.2. Методика визначення й оцінка харчового статусу військовослужбовців
- •18.3. Дослідження борошна та хліба в польових умовах
- •19.1. Вибір джерел водопостачання в польових умовах
- •19.2. Відбір проб води з різних джерел
- •19.3. Дослідження фізико-хімічних властивостей води
- •19.4. Очищення та знезараження води
- •19.5. Визначення радіоактивного забруднення води та харчових продуктів
- •Ситуаційні задачі ситуаційні задачі до розділу 1
- •Ситуаційні задачі до розділу з
- •Ситуаційні задачі до розділу 5
- •Ситуаційні задачі до розділу 6
- •Ситуаційні задачі до розділу 7
- •Глава 1. Гігієна повітряного середовища б
- •Глава 2. Гігієна світлового клімату 74
- •Глава 16. Гігієнічна оцінка іонізуючих випромінювань 394
4.4. Дослідження хімічних властивостей грунту
Приготування водної витяжки з ґрунту. Внаслідок біохімічних процесів самоочищення ґрунту органічні речовини, що потрапили в нього, поступово розкладаються, а потім перетворюються на міне- ральні солі. Більша частина мінеральних солей, що утворюються у ґрунті під час мінералізації, розчиняється у воді, тому для їх визна- чення готують водну витяжку з ґрунту. Приготування водної ви- тяжки залежить не лише від того, які речовини слід визначити, але й від ступеня здрібнювання ґрунту, температури, часу устоювання, співвідношення маси ґрунту й води.
Для визначення азоту аміаку, нітритів, нітратів і хлоридів, а та- кож окисності водну витяжку готують у день проведення аналізів, змішуючи наважку ґрунту (50—100 г) з п'ятикратним об'ємом ди- стильованої води. Суміш збовтують 3-5 хв і фільтрують декілька разів через щільний фільтр. Якщо проведення аналізів переноситься на більш пізній строк, то приготовану витяжку консервують дода- ванням 0,2 г оксиду ртуті і зберігають у темному місці в закритому посуді.
Визначення окисності водної витяжки. Окисність ґрунту визна- чається кількістю кисню, витраченого на окислення органічних ре- човин водної витяжки зі 100 г ґрунту. Метод визначення окисності ґрунтується на здатності марганцевокислого калію виділяти у кис- лому середовищі в присутності органічних речовин атомарний ки- сень, що витрачається на їх окислення.
У колбу місткістю 250 мл наливають 10 мл водної витяжки, що відповідає 2 г ґрунту, доливають"90 мл дистильованої води. До отри- маних 100 мл вихідного розчину додають піпеткою 5 мл 25% розчи- н^. сір_чаної.клслоти, із бюретки — 10 мл 0,01 н. розчину марганце- вокислого калію. Рідину нагрівають і кип'ятять'10 хв (від часу за-
134
135
кипання). Знявши колбу з вогню, в гарячий розчин доливають із бюретки 10 мл 0,01 н. розчину щавлевої кислоти. Знебарвлену рі- дину титрують марганцевокислим калієм до появи блідо-рожевого забарвлення. Підраховують об'єм розчину КМп04, долитого в колбу до і після кип'ятіння (V,).
Для визначення поправкового коефіцієнта в колбу з відтитрова- ною до блідо-рожевого кольору рідиною знову доливають 10 мл 0,01 н. щавлевої кислоти і титрують марганцевокислим калієм до появи такого ж забарвлення. Отримують об'єм 0,01 н. розчину КМп04 (мл), витрачений на титрування 10 мл 0,01 н. розчину щавлевої кис- лотиУ2. Поправковий коефіцієнт К обчислюють за формулою
к=10-.
Виходячи з того, що 1 мл 0,01 н. розчину КМп04 виділяє 0,08 мг кисню, а 1 мл 0,01 н. розчину С2Н204 потребує на окислення 0,08 мг кисню, знаходять окисність у міліграмах кисню, який пішов на окислення органічних речовин, що містяться у 10 мл водної витяжки з 2 г ґрунту:
Х=-(УІ-У2)К- 0,08 100,
де УІ — загальний об'єм 0,01 н. розчину КМп04, що пішов на окис- лення 100 мл вихідного розчину і на 10 мл 0,01 н. розчину С2Н204, мл; V — об'єм 0,01 н. розчину КМп04, витраченого на окислення 10 мл 0,01 н. розчину С^Н204, мл; К — поправковий коефіцієнт 0,01 н. розчину КМп04; 0,08 — кількість кисню, який виділився з 0,01 н. розчину КМп04 при нагріванні, мг; V — кількість аналізованого ґрунту (2г).
Отримане значення необхідно помножити на 50, щоб одержати окисність 100 г ґрунту.
Визначення хлоридів у водній витяжці. Хлористі солі у вигля- ді хлористого натрію у водній витяжці з ґрунту осаджуються титро- ваним розчином азотнокислого срібла в присутності індикатора хро- мовокислого калію, який після осадження сріблом усіх хлоридів всту- пає в реакцію з азотнокислим сріблом, змінюючи забарвлення із зеленкувато-жовтого на цеглясто-червоне внаслідок утворення хро- мовокислого срібла:
КаС1+А8Ш3=А8С1+МаШ3; 2А§Шз+К2Сг04=А82Сг04+2КШ3.
За кількістю витраченого на осадження хлористих солей азотно- кислого срібла обчислюють вміст хлоридів у водній витяжці.
У колбу місткістю 200 мл наливають 50 мл водної витяжки з ґрунту, додають 10 крапель хромовокислого калію і титрують розчи- ном азотнокислого срібла до появи цеглясто-червоного забарвлення. Оскільки в 50 мл водної витяжки містяться хлориди із 10 г ґрунту,
то для визначення кількості хлоридів у 100 г ґрунту кількість азот- нокислого срібла, витрачену на титрування водної витяжки з 10 г ґрунту, множать на 10.
Визначення аміаку у водній витяжці ґрунту. Принцип визна- чення азоту аміачних сполук ґрунтується на їх здатності утворюва- ти забарвлені сполуки з реактивом Несслера, який являє собою по- двійну сіль йодистої ртуті та йодистого калію, розчинених у їдкому калі. Цей реактив із аміаком дає жовте забарвлення внаслідок утво- рення йодистого меркурамонію за реакцією
МНз+[2(Н§і2-2Ю)+ЗКОН]=МН2Н8?ІО+7Ю+2Н20.
Для якісного визначення аміаку у пробірку наливають 5 мл до- сліджуваної водної витяжки, додають 5-6 крапель реактиву Нессле- ра, збовтують, залишають на 5 хв і, розглядаючи вміст пробірки зверху вниз на білому тлі, спостерігають появу жовтого забарвлен- ня. Відсутність забарвлення свідчить про відсутність аміаку.
Для визначення вмісту аміаку в ґрунті в один циліндр Геннера наливають 100 мл досліджуваної водної витяжки, а в інший — 1 мл розчину хлористого амонію, який містить 0,01 мг аміачного азоту, а потім — 100 мл безаміачної дистильованої води. Вміст останнього циліндра ретельно перемішують скляною паличкою. Після цього в обидва циліндри додають по 2 мл 50% розчину сегнетової солі, по- тім — по 2 мл реактиву Несслера. Вміст обидвох циліндрів перемі- шують і через 10 хв розглядають зверху вниз на білому тлі. Якщо в одному з них забарвлення інтенсивніше, обережно відливаючи ча- стину вмісту, досягають однакового забарвлення в обидвох циліндрах.
Вміст азоту амонійних солей (мг/л) в досліджуваній водній ви- тяжці з ґрунту визначають за формулою
аУ2Н2-1000 X — ,
де а — вміст азоту в розчині хлористого амонію, мг/мл; V, — об'єм водної витяжки, взятої для визначення, мл (100 мл); У2 — об'єм розчину хлористого амонію, взятого для приготування еталон- ного розчину, мл; //, — висота стовпчика рідини у циліндрі з до- сліджуваною пробою, см; Іг2 — висота стовпчика рідини в циліндрі з еталонним розчином, см.
Визначення солей азотистої кислоти (нітритів). Якісну пробу та кількісне визначення здійснюють за допомогою реактиву Грісса, який утворює з азотистою кислотою сполуку рожевого кольору. Ре- актив Грісса складається з нафтиламіну і сульфанілової кислоти, розчинених в оцтовій кислоті, які реагують із азотистою кислотою за рівнянням
С|0Н7МН2+МН2С6Н45О3Н+НМО3= =ІМН /с,„Нв-^=]*-С(.Н.50,Н+2Н,3.
Для якісного визначення нітритів до 10 мл досліджуваної витяж- ки додають 5-6 крапель реактиву Грісса, добре перемішують і зали-
136
137
шають на 5-7 хв. Поява рожевого забарвлення свідчить про наяв- ність нітритів, при відсутності останніх колір вмісту пробірки не змінюється.
Для кількісного визначення нітритів в одну колбу наливають 100 мл водної витяжки, в іншу — 1-10 мл (залежно від кількості нітри- тів) стандартного розчину азотистого натрію, що містить в 1 мл 0,01 мг азоту, і до 100 мл додають дистильованої води. В обидві колби доливають по 5 мл реактиву Грісса і обережно нагрівають на водяній бані при температурі 50-60°С упродовж 10 хв. Вміст колб переносять у циліндри Геннера і здійснюють колориметрування, відливаючи ча- стину вмісту з одного циліндра, в якому забарвлення інтенсивніше, до однакового забарвлення в обидвох циліндрах. Вміст азоту нітритів у досліджуваній пробі (мг/л) визначають за формулою
У_аУ2к2ЛШ
УЛ
де а — вміст азоту нітритів у розчині, взятому для приготування еталонного розчину мг/мл; Іг] — висота стовпчика рідини в циліндрі з досліджуваною пробою, см; Іг2 — висота рідини в циліндрі з еталон- ним розчином, см; У, — об'єм водної витяжки, мл; У2 — об'єм розчи- ну, взятого для приготування еталонного розчину, мл.
Визначення солей азотної кислоти (нітратів). Наявність у вод- ній витяжці з ґрунту азотнокислих сполук свідчить про те, що азото- вмісні речовини повністю мінералізувалися.
Для якісного визначення нітратів у пробірку наливають 1 мл вод- ної витяжки, додають кристалик бруцину й 2 мл концентрованої сір- чаної кислоти. Якщо у водній витяжці присутній азот нітратів, з'яв- ляється рожеве забарвлення, яке згодом перетворюється на жовте.
При кількісному визначенні азоту нітратів у водній витяжці з ґрунту в порцелянову чашку наливають 100 мл витяжки і випарю- ють насухо на водяній бані. Дають чашці охолонути, а потім дода- ють 1 мл дифенолсульфокислоти й ретельно розтирають з осадом. Через 10 хв у чашку додають 10 мл дистильованої води і 3 мл їдкого калі. При наявності нітратів утворюється жовте забарвлення, яке порівнюють у циліндрах Геннера із забарвленням розчину ніт- рату калію. Для цього вміст порцелянової чашки переносять у ци- ліндр Геннера й доводять дистильованою водою до 100 мл.
Вміст азоту нітратів у досліджуваній витяжці (мг/л) знаходять за формулою
аУ2И2-1000 X — ,
УА
де а — вміст азоту нітратів у розчині азотнокислого калію, мг/мл; /г, — висота стовпчика рідини в циліндрі Геннера з водною витяж- кою, см; /г2 — висота стовпчика рідини в циліндрі Геннера з еталон- ним розчином нітрату калію, см; У, — об'єм досліджуваної витяж-
ки, мл; У2 — об'єм розчину азотнокислого калію, взятого для приго- тування еталонного розчину, мл.
За даними Фодора, в 100 г незабрудненого ґрунту міститься 6,8 мг загального азоту, 5,7 мг аміаку та 12,6 мг азотної кислоти.