Література:

1. Скирда Л. Євген Плужник: Нарис життя і творчості. – К., 1989.

2. Державин В. Лірика Є.Плужника // Українське слово... – Кн.1. – С.379-394.

3. Череватенко Л. Все, чим душа боліла // Плужник Є. Поезії. – К., 1988. – С.5-28.

4. Токмань Г. Інтимна лірика Є.Плужника // Дивослово. – 2005. – №2. – С.27-34.

***

5. Весни розспіваної князь: Слово про Антонича. – К., 1989.

6. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич. Літ. портрет. – К., 1991.

7. Новикова М. Міфосвіт Антонича // Сучасність. – 1992. - № 9.

8. Ленська С. Біблійні мотиви в ліриці Б.-І.Антонича // Рідний край. – 2000. – №2 (3). – С.58-60.

9. Руснак І. Поезія Б.-І.Антонича: від українських джерел до світової культури // Укр. літ. в загальноосв. шк. – 2003. – №6. – С.6-9.

10. Горідько Ю. В силовому полі символізму (...) // Київська старовина. – 2004. – №5. – С.142-175.

МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР

Є.Плужника називали одним із найвидатніших поетів “розстріляного відродження”. Українську поезію він підніс до загальноєвропейського рівня, збагативши її інтелектуалізмом, драматичністю, філософічністю та гуманізмом. Поет органічно поєднав класичну традицію з модерними шуканнями, сполучивши елементи експресіонізму й імпресіонізму. Гуманістичне вболівання за людину, саме її право на життя, що нехтувалося війнами і революціями, протест проти обездуховлення особистості, експресивно-масштабні образи і тропи, глибокий психологізм – все це ознаки художнього світу, створеного Плужником. Трагічна загибель серед політв’язнів на далеких Соловках відбиває трагедію інтелігента, духовної особистості у жорстокому ХХ столітті.

Богдана–Ігоря Антонича літературознавців включають до когорти найвизначніших поетів світу. Він рано пішов із життя, проживши всього 28 років. Але його мистецтво, увібравши первісне коріння індоєвропейської та проукраїнської міфології, сягає світових пластів культури. Творчий діапазон Антонича досить широкий: тема мистецтва; проблеми життя і смерті; взаємозв’язки людини і Бога; поєднання космосу й національного світу, які поет інтерпретував по-філософськи широко й символічно.

Практичне заняття № 8

Проблематика та стильова своєрідність прози м.Хвильового (1893 - 1933)

Мета: з’ясувати значення творчості Микола Хвильового, його культурологічну концепцію, творчу еволюцію його стилю.

План

1. Діяльність М.Хвилового (М.Фітільова) у ВАПЛІТЕ. Проблематика памфлетів.

2. Естетичні принципи М.Хвильового. Особливості стилю його прози.

3. Душа й обовязок у новелі “Я (Романтика)”. Соціальна та особиста трагедія (“Мати”). Мистецька специфіка новели “Редактор Карк”.

4. Сатирична проза М.Хвильового, викриття новітнього міщанства (“Іван Іванович”, “Ревізор”, “Колонії, вілли...”).

5. “Санаторійна зона” (1924) як повість-антиутопія. Типи “зайвих людей” у творі.

6. Дискусійність незакінченого роману “Вальдшнепи”. “Достоєвські” питання у творі.

Література:

А:

1. Жулинський М.Г. Микола Хвильовий // Жулинський М.Г. Слово і доля. – К., 2002.

2. Гординський Я. Літературна дискусія // Гординський Я. Літературна критика підсовєтської України. – Мюнхен, 1939. – С.56-70.

3. Колісниченко А. Катастрофа кентавра : Мик.Хвильовий і естетика розстріляного ренесансу // Київ. – 1998. - №9-10. – С.136-149.

4. Швець Г. Система уроків вивчення творчості М.Хвильового // Дивослово. – 2000. - №8, 9.

Б:

1. Шевчук В. Драма Миколи Хвильового // Слово і час. – 1994. - №2.

2. Івашина Г.М. Новела М.Хвильового “Я (Романтика)” у контексті шкільного уроку // Вивчаємо укр. мову та літ. – 2004. - № 7. – С.15-17.

3. Ушкалов Л. Микола Хвильовий та українська класична література // Від бароко до постмодерну. – Х., 2003. – Т.2. – С.134-154.

4. Бондар І. Найкращий твір Миколи Хвильового // Березіль. – 1993. - №1. – С.154-157.

5. Гундорова Т. Руйнування романтичної метафізики // СіЧ. – 1993. - №11. – С.22-28.

6. Кравченко І. В Європу – через самознищення? / Міф і культ хвильовізму // Всесвіт. – 2000. - № 1-2.- С.179-190.

7. Мейс Д. Буремний дух розстріляного відродження // Сучасність. – 1994. - № 11. – С.31-43; № 12. – С.73-81.

8. Партач Н. Утопічний характер “загірної комуни” М.Хвильового // СіЧ. – 1998. - № 6. – С.11-15.

МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР

Микола Хвильовий належав до ключових постатей “розстріляного відродження”, особистість пристрасна і парадоксальна. Комуніст за переконаннями, але дуже швидко розчарований у радянській дійсності, пішов із життя за власним вибором. Самогубство Хвильового – форма політичного протесту проти репресій.

Організатор та ідейний натхненник ВАПЛІТЕ, редактор одноіменного часопису.

Центральна постать у літературній дискусії 1925 – 1928 рр. (“психологічна Європа”, “геть від Москви”, переконання у месіанській ролі України). Визначний полеміст і памфлетист.

Романтичне та імпресіоністичне начала у прозі (“Кіт у чоботях”, “Арабески”, “Я (Романтика)”). Сатира Хвильового (“Ревізор”, “Іван Іванович”).

Змалювання знеособлення людини, задушливої атмосфери сталінської доби у “Санаторійній зоні”.

Полемічність “Вальдшнепів”, зв’язок із творчістю Достоєвського.

Новела “Я (Романтика)” має присвяту – “Цвітові яблуні”. Згадавши твір Коцюбинського про внутрішнє роздвоєння людини, Хвильовий підкреслив, що прагне психологічно розкрити внутрішній конфлікт особи. Головною проблемою твору є проблема гуманності і фанатизму, суперечності між людяністю і сліпою відданістю абстрактній ідеї.

Практичне заняття № 9