Володимир Сосюра Вступ до поеми “Мазепа”

Навколо радості так мало…

Який у чорта “днів бадьор”,

Коли ми крила поламали

У леті марному до зор.

І гнів, і муку неозору

Співаю я в ці дні журби,

Коли лакеї йдуть угору

Й мовчать раби…

/…/ Хіба ж не жах: своєї зброї

Не маєш ти в ці скорбні дні…

У тебе так: два-три герої,

А решта – велетні дурні.

А решта так – все безголов’я,

Що на багно кричить: “Блакить!”

Якби я міг, якби зумів я

Тебе, Вкраїно, воскресить…

Твої шляхи – відчай і камінь,

Така прекрасна й, мов на гріх,

Ти плодиш землю байстрюками –

Багном і гноєм для других.

/…/веди ж, безумна, до загину

Мене на розстріли і жуть…

Ах, я люблю тебе, Вкраїно,

І сам не знаю, що кажу.

Я ж син твій, син, що йшов за тебе

На смерть і реготи не раз,

Той, що прокляв і Бога, й небо,

Аби тобі був слушний час.

Я йшов кривавими житами

І знов піду, де гул і мла,

Лиш одного я хочу, мамо,

Щоб ти щасливою була.

Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну.

Без неї – ніщо ми, як порох і дим,

розвіяний в полі вітрами…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна,

як очі її ніжно-карі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі.

Як та купина, що горить – не згора,

Живе у стежках, у дібровах,

У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

У хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що розвіяли в дим

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь

до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину…

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну.

Любіть у труді, у коханні, в бою,

як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою –

І вічні ми будемо з нею!

Так ніхто не кохав

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,

Простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

І тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною…

розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

Я – поет робітничої рані… (Повторюються 1-2 строфи).

Практичне заняття № 1-2