1.Глобалізація як сучасний економічний феномен

Зміни, що відбуваються у сфері інформаційних технологій, і охоплення ними все нових територій та регіонів привели не лише до зближення різних цивілізацій, але й до встановлення сталих контактів між ними, тісної взаємодії

Визначальним напрямом сучасного економічного розвитку може бути лише швидке й ефективне використання науково-технічних розробок та підвищення на цій основі економічної конкурентоспроможності країн і народів. Еволюція енергозберігаючих та інших наукоємних галузей економіки, а також розвиток глобальних технологічних систем для інформаційних та інших послуг призвели до зменшення залежності економічного розвитку від природних ресурсів. Нові технології значно менш енергоємні та, як правило, базуються на малих витратах сировини.

Особливо значний вплив на розвиток процесів глобалізації справляють новітні інформаційні та телекомунікаційні технології, що перетворилися з елементів інфраструктури минулих років в універсальний засіб економічного, культурного, наукового розвитку. Ці технології дозволяють об’єднати в єдине ціле розміщені у різних куточках земної кулі підприємства, що належать глобальним компаніям. Такі нові технологічні можливості сприяють ще більшій інтернаціоналізації виробництва, яке веде до збільшення обсягів світової торгівлі.

На розвиток процесів глобалізації також сильно впливають зміни, що відбуваються у правовому регулюванні майнових взаємовідносин. Перерозподіл прав власності, що відбувається в глобальному масштабі являє собою процес упорядкування основних соціальних, економічних та політичних проблем

Глобалізація економічних відносин сприяла розширенню прав власності фізичних осіб та корпорацій у географічному плані.

Таким чином, на початок третього тисячоліття світ перетворився у глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливостей для сповідування стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки.

2.Відмінність між національними й корпоративними інтересами

В усіх промислово розвинених країнах, незалежно від типу їхньої системи, розбіжність інтересів корпорацій і державної влади зростає і зберігає тенденцію до загострення.

Природно, що в умовах фінансової кризи представники урядів країн дорікають корпораціям у переміщенні ними виробничого потенціалу за кордон у пошуках більш пільгових податкових умов з метою підвищення конкуренто здатності продукції, а отже, в нехтуванні національними інтересами.

Розходження між національними й корпоративними інтересами проявляється насамперед у сфері прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Можна сказати, що на національні інтереси працюють сили "ваги", які зовні проявляються в закликах до світового співтовариства вкладати ПІІ в дану конкретну країну, що обіцяє в майбутньому високі прибутки, які з'являться завдяки місцевому ринку, дешевій робочій силі, передбачуваним спокусливим перспективами та т.ін.

Одночасно корпорації, які на своєму досвіді зазнали велику кількість обмежень і заборон, непосильний податковий тягар, введених урядом на рідній землі, а також пізнали глибину місцевих проблем: досить обмежений ринок праці, дорожнеча сировини, жорсткість ринку праці тощо – шукають кращі умови для функціонування на зарубіжних ринках, і знайшовши їх, переводять туди виробничі потужності та ПІІ.

Таким чином, корпорації прагнуть вийти на світовий ринок з метою завоювання своєї частки на ринку, у той час як держави борються за те, щоб утримати або збільшити частку як вітчизняних, так і іноземних інвестицій в економіку країни.