29. Основні напрямки чорноморського ек. Співробітництва країн регіону

До основних напрямків причорноморського співробітництва можна віднести такі:

• формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних фінансових та інформаційних мереж;

• будівництво спільними зусиллями об'єктів транспортної інфраструктури, розвиток транспортно-експедиторського співробітництва;

• комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;

• співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального енергоспоживання;

• реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання металургійних виробництв країн-учасниць;

• співробітництво в агропромисловій сфері, розвиток харчової і переробної промисловості;

• участь у конверсії оборонної промисловості;

• розвиток сучасної системи телекомунікацій, зокрема реалізація проекту будівництва оптиковолоконної лінії зв'язку між Туреччиною, Болгарією, Румунією та Україною;

• кооперація в розвитку уніфікованої митної системи та вироблення ефективного механізму взаємних розрахунків з орієнтацією на створення в майбутньому Чорноморського платіжного союзу;

• співробітництво в розвитку процесів приватизації підприємств, стимулювання малого і середнього бізнесу тощо.

30. Еволюція міжн. відносин в умовах пост біполярності і співвідношення г-их та національних чинників Сучасна система міжнародних відносин зазвичай називається постбіполярною. На сьогодні видокремлюються такі посутні характеристики цієї новітньої системи: глобалізація, регіоналізація, зміна парадигми безпеки, демократизація. Сучасний світ прискорено інтегрується в глобальному масштабі; в його рамках утворюються регіональні інтеграційні об’єднання; формуються системи колективної безпеки, війна «розпорошується» до рівня локального конфлікту низької інтенсивності, а військові дії набувають форм операцій з підтримання та встановлення миру, гуманітарної інтервенції, місцевих партизанських воєн і глобального тероризму; відбувається тотальна демократизація як на рівні національних суспільств, так і на наднаціональному рівні міжнародних відносин. В історичному сенсі, видокремлюються два основні періоди історії сучасної системи міжнародних відносин: перехідний період власне постбіполярності, який охоплює часи падіння «Берлінської стіни» та розпаду Радянського Союзу і період американо- чи євроатлантоцентричного світу, який започатковується війнами проти Югославії й Іраку (операція «Буря в пустелі») та поширенням на схід НАТО й Євросоюзу. Сучасна система міжнародних відносин містить у собі історичний проект «світового суспільства» — перспективу виникнення соціуму глобального масштабу з єдиною системою цінностей, єдиним владно-силовим центром, єдиною стратифікаційною та інституційною структурою. В рамках сучасної системи міжнародних відносин пострадянська східноєвропейська й євразійська напівпериферія може набути форми буферної зони чи санітарного кордону. Йдеться про історичну ситуацію остаточного узалежнення й периферизації країн цієї сфери щодо держав євроатлантичного світ-системного ядра та їх безпекових й інтеграційних об’єднань. В цій ситуації народи пострадянської напівпериферії захищатимуть суспільства євроатлантичного світ-системного ядра або від загрозливих тенденцій, що визрівають у Третьому світі (фундаменталізм, тероризм, міграція, організована злочинність тощо), або від новопосталих центрів сил, виконуючи роль, в кращому випадку, «форпосту цивілізації», а в гіршому — контрольно-пропускного пункту чи фільтраційного табору.

31. Г-на ек система та її загальна характеристика

Глобальна економічна система організована за мережевим принципом й, внаслідок цього, є надгнучкою. А це дозволяє їй працювати «в обхід» цілих регіонів. Ті країни, що не здатні стрімко модернізуватися й постійно підвищувати власну конкурентоспроможність на основі новітніх технологічних та комунікаційних ресурсів приречені бути світовими «лузерами». Можливості наздогоняючого розвитку у сучасному світі, що розвивається наддинамічними темпами, є вкрай обмеженими.  

Мережевий принцип організації глобальної економіки є не стільки причиною нерівності, скільки витоком нових можливостей розвитку. Шанс «виграти від глобалізації» мають практично усі поза залежності від регіону проживання чи соціального походження. Вирішальним фактором успіху стає мотивація – прагнення і готовність вчитися та працювати. 

Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками:                     1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

32. Укр – турецьке співробітництво на сучасному етапі

Турецька Республіка, яка однією з перших визнала незалежну Україну, є для нашої країни важливим партнером. Підґрунтям для українсько-турецьких відносин є спільне історичне минуле, а також геостратегічні пріоритети наших держав. Туреччина є беззаперечним і надійним прибічником курсу України на європейську і євроатлантичну інтеграцію. Наші країни активно співпрацюють у рамках цілого ряду міжнародних організацій, таких як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, ОЧЕС і т.п. Туреччина посідає 4 місце серед торгівельних партнерів України. Важливе місце у наших стосунках займає проблема адаптації та облаштування кримських татар, що повернулися після депортації.

Стратегія українсько-турецьких відносин у контексті пріоритетних завдань сучасного зовнішньополітичного курсу України повинна ставати більш активною, наступальною, базуватися, перш за все, на національних інтересах і не залежати від політичної кон'юнктури. Українсько-турецькі відносини базуються на дуже важливих стратегічних геополітичних і геоекономічних імперативах, тому вони мають тверду основу і передбачувану перспективу. Активізація цих відносин дозволить нашій державі вирішувати ряд актуальних для країни завдань, а саме:

- з урахуванням досвіду Туреччини дозволить виробити більш чітку політику вступу до європейських та євроатлантичних структур;

- у сфері геополітики та міжнародних відносин зміцнить позиції України у стратегічно важливому Чорноморсько-Каспійському регіоні, створить сприятливі умови для забезпечення національних інтересів нашої держави на Близькому і Середньому Сході та Північній Африці;

- в економічній сфері тісне українсько-турецьке співробітництво надає реальну можливість диверсифікації енергоносіїв, забезпечить активну роль України у формуванні нової системи транспортних комунікацій на Євразійському просторі та транзиту енергоносіїв із Близького Сходу та Каспію до Європи; створює сприятливі можливості для надходження в Україну значних інвестицій за вигідними умовами; відкриває ринок збуту для багатьох видів української промисловості, військово-технічної, сільськогосподарської та інших видів продукції, вихід на ринки третіх країн.