42.Новітні концепції зовн економічного процесу України в контексті г

глобалізація ставить перед Україною гостру проблему економічного реформування, насамперед зміни структури товарного виробництва, здатного бути конкурентоспроможним як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Правило перше і неодмінне: шляхом здійснення інноваційної економічної політики ми мусимо створити сприятливі умови для формування могутніх національних компаній, здатних успішно конкурувати у глобальному економічному середовищі. Це дозволило б поступово адаптуватись до пріоритетних напрямів розвитку світової економіки, щоб сповна використати переваги міжнародної торговельної системи.

в жодному разі Україна не повинна відмовлятися від того, що має тепер, з чим вийшла і значною мірою утвердилась на міжнародному ринку. Зараз це необхідність, продиктована сучасним станом вітчизняної економіки, її можливостями. Проводячи ж продуману експортну політику, слід забезпечити, щоб нинішня кількість переросла в якість — у налагодження експортоспроможних високотехнологічних виробництв.

Глобалізація для України може означати і певне зменшення частки експорту у ВВП, але не за рахунок скорочення його фізичних обсягів, а завдяки зміцненню і переважному розширенню внутрішнього ринку.

На чому слід сконцентруватись, якими бачу напрями перетворень зовнішньоторговельного сектора? Передусім — ширше запроваджувати принципи вільної торгівлі з іншими державами через укладання угод про вільну торгівлю без вилучень і обмежень з дедалі більшою кількістю країн та регіональних угруповань.

Проблема ця — вельми складна і неоднозначна. Тому серйозно дискутується в політичних колах, урядових структурах, часом переростаючи, на жаль, із суто економічної в політичну. І це не може не турбувати, оскільки надто політизовані підходи стають гальмом на шляху реформ економіки, розширення сфер зовнішньої та внутрішньої торгівлі.

Головне — виходити з прагматично визначених національних пріоритетів. Все, що суперечить їм, здоровому глузду, необхідно рішуче відкидати. Все, що вигідно і принесе користь, — усіляко розвивати. З огляду на це входження до Єдиного економічного простору (ЄЕП) розширює торговельні можливості України, оскільки розглядається українською стороною в ракурсі створення зони вільної торгівлі без обмежень і вилучень.

43. Глобальнана економіка та «новий регіоналізм».

Поняття „новий регіоналізм” та його представники.

З одного боку глобалізація та регіоналізація – це дві суперечливі, різні за напрямами та характером дії та практичними наслідками тенденції, а з другого - консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи перш за все спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекти від співробітництва з іншими членами об’єднання та ефективно реалізовувати широкий спектр стратегічних інтересів. Найінтенсивніша господарська взаємодія спостерігається в межах таких потужних інтеграційних угруповань, як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, частка НАФТА, ЄС і АТЕС складає майже 80% світового ВВП, 82% усіх державних бюджетів країн світу і 85% експорту.

Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загостряючи суперечності глобального розвитку. З одногу боку, зняття перешкод під час руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі, а з другого – позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання. Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі значно динамічніше, ніж процеси глобальної інтеграції.

Першим представником регіоналізму нового типу було Європейське Співтовариство, пізніше Європейський Союз. Його створення дало поштовх першій хвилі регіоналізації нового типу, що стала поширюватися по усьому світі. Регіональні процеси охопили всі континенти миру.

Перша хвиля регіоналізації оформлялася у вигляді пактів між країнами, що розвиваються, або у вигляді додаткових угод, які дозволяли цим країнам приймати деяку участь у діяльності Європейського Співтовариства.

Друга хвиля регіоналізації, яка сформувалася протягом двох останніх десятиліть ХХ ст.., різко відрізнялася від першої. США надали їй активну підтримку, і вона здійснювалася на більш широкий основі й в умовах, коли існувало значно менше перешкод у торгівлі, ніж раніше. На цьому етапі країни, що розвиваються, почали демонструвати своє пріоритетне бажання співробітничати з країнами першого світу, а не обмірковувати зусилля з країнами третього світу.

Недоліки нового регіоналізму. На думку спеціалістів, регіоналізм на початку ХХ ст., а також відразу після Другої світової війни, представлений кількома блоками, був корисним у тому розумінні, що на тому етапі міжнародного поділу праці саме блоки були здатні шукати компроміси та досягти скорочення чи усунення існуючих торгових перешкод шляхом переговорів, для того щоб прискорити створення світової системи вільної торгівлі.

Однак регіоналізація приховувала у собі чимало пасток. Одна з них полягала у тому, що регіоналізм виявив себе повільним та менш ефективним, ніж система багатосторонньої торгівлі.

Другим недоліком є те, що регіоналізація не в змозі дати більш позитивні результати, ніж система багатосторонньої торгівлі.