25. Характеристика найважливіших елементів програми ринкового господарства в Укаїні на сучасному етапі

Реальна економіка України далека від забезпечення умов щодо створення соціально орієнтованої ринкової економіки, а отже, забезпечення стійкого економічного зростання як основи підвищення рівня життя населення, здійснення належних структурних перетворень на основі досягнень НТП самої економіки, виробництва і сфери послуг, заощадження енергії, ресурсів та збереження довкілля. Наша соціально-економічна система перебуває у кризовому стані, з характерним порушенням сталості і рівноваги, а подолання суперечностей соціально-економічного розвитку може бути здійснене завдяки залученню системи першочергових цілей економічного розвитку із забезпеченням стійкого зростання реального сектору економіки за умов стабільності грошової одиниці, існування вільної конкуренції, стабільного рівня цін, високого рівня зайнятості, зменшення кон’юнктурних коливань (тобто мінімізації відхилень від рівноважних станів), вирівнюванням платіжного балансу.

Стимулювання соціально-економічного й технологічного розвитку та створення розвиненого національного виробництва й потужного експортного потенціалу на основі високотехнологічних наукомістких галузей, добувної промисловості, металургійних галузей потребує значних інвестицій. Звичайно, цей процес має спиратися переважно на іноземні інвестиції, проте потужним потенціалом української економіки мають стати власні інвестори. Зазначимо, що значні за обсягами інвестиції мають бути повернуті в українську економіку з тих, що втекли за кордон — переважно до офшорних зон — унаслідок відсутності сприятливих умов для їх застосування в ризикованому економічному середовищі. І хоча без значної інвестиційної підтримки з боку західних інвесторів важко досягти стійкого економічного зростання, проте важливим джерелом інвестицій мають стати заощадження головного інвестора нашої економіки — власного народу, стосовно якого в українському економічному середовищі тривають затяжні соціальні експерименти на тлі духовної невизначеності, ідейного виснаження, зневіри всіх верств населення, незадоволених наслідками реформ.

Тобто на сучасному етапі для економіки України навіть за сприятливих умов освоєння інноваційної моделі економічного зростання передбачається рух за напрямом старого індустріалізму, а не трансформаційний перехід до постіндустріальної цивілізації, а отже, соціалізація економіки, що формує умови для розвитку духовного й розумового потенціалу народу разом зі зростанням його добробуту, постає проблема подолання економічної кризи та трансформаційного переходу до нової цивілізації, до якої стрімко прямує західний світ, спираючись на базові християнські цінності: Істину, Правду, Милосердя, Добробут, що стали основою моралі, культури та економічного поступу. І тут на перше місце можна поставити мету вільного розвитку суспільства, що є запорукою від хибних шляхів українського суспільства до нової диктатури або поновлення унітарної централізованої держави з поєднанням державної економіки та надмірно керованого державою «ринку».

Доводиться констатувати, що теперішня приватна власність нездатна забезпечити економічне зростання країни, а ринкова інфраструктура не діє, хоча масштабно задовольняються економічні потреби олігархічних груп, корпоративних кланів і зберігається політична та економічна безпека старого правлячого класу радянських часів. Усе це стає можливим за політичної незабезпеченості реформ державою, із катастрофічним зниженням ролі державного регулювання, а також — громадянської зрілості суспільства. Водночас добре відомо, що політичний протест під час економічних перетворень позитивно впливає на прискорення реформ і забезпечує захист демократичних надбань суспільства, хоча відомо також і те, що вільне ринкове соціально згуртоване суспільство забезпечує розвиток демократії.

Варто розуміти, що ринкові перетворення на сучасному етапі є засобом реалізації завдань соціального фактора, тому постає об’єктивна необхідність посилення державного регулювання економіки, оскільки парламент дедалі більше втрачає значення соціального представництва й перетворюється на виразника інтересів частин політичних олігархічних кланів, що функціонують як єдиний політичний картель.

в Україні немає ефективної державної підтримки ринкової економіки та системного соціального захисту населення, що посилює стихійність і хаотичність ринкових перетворень.

Отже, у формуванні та розвитку соціальних взаємин та системи соціального захисту значне місце належить державі, орієнтованій не на інтереси фінансово-промислових олігархів, а на збереження людського капіталу, розвиток соціального капіталу, підтримку законодавчою та виконавчою владою формування такого соціального інституту, яким є середній клас, що має стати активним складником продуктивних сил країни з притаманними йому здатністю до самоорганізації, мобільністю в обстоюванні власних інтересів і застосуванням з цією метою цивілізованих форм тиску. Такі структуроутворювальні функції середнього класу в суспільстві можуть бути реалізованими лише за умови його чисельності (майже 60 %).