55. Особливості розвитку партнерських зв’язків України з єс

Стратегічною метою України є вступ до ЄС. Це збігається і з концепцією розширення, котру обрав для себе Європейський Союз ще у 1993 р. Угоду про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС було підписано в 1994 р., але на її ратифікацію всіма членами ЄС пішло майже 4 роки. З 1998 р. для України відкрилися нові можливості виходу на ринки країн-членів ЄС з вітчизняною продукцією. Проте угода поставила перед Україною завдання подальшої реструктуризації економіки, заміни механізму співробітництва з ЄС і підготовки правничого поля, яке забезпечило б реалізацію цієї угоди. З 1998 р. розпочато практичні дії по формуванню між ними зони вільної торгівлі.

Грудень 99р. – ЄС прийняв Загальну стратегію ЄС відносно України. Вона передбачає підтримку демократичних перетворень в Україні.

2000р. – Указом Президента затверджена Стратегія і Програма інтеграції України в ЄС.

2000р. – Парижський саміт – ЄС погоджується зі стремлінням України до вступу в ЄС.

2004р. – після розширення ЄС прийнята стратегія сусідства зі східно-європейськими державами «Європ політика сусідства»

2005р. – прийнята угода «План дій У-ЄС» (на 3 роки)

Позитиви «Європ політики сусідства» для Укр:

1.Підвищується рівень інтеграції, включно участі Укр на внутр.ринку ЄС

2.Розширюється політичне співробітництво

3.Збільшується фінанси підтримка України через Європ інвестиц банк

4.Зміцнюються культурні зв’язки

5.Надана підтримка Україні в адаптації до норм і стандартів ЄС

6.Зміцнення демократичних перебудов

«План дій Укр-ЄС» в економіч сфері ставить вимоги:

1.Завершити перехід на ринковий механізм

2.Посилити залежність НБУ

3.Створити сприятливі умови для інозем інвесторів

В соціальній сфері – зменшення бідності, боротьба з безробіттям

Важливою метою укр. Уряду для прискорення вступу є розробка стратегії сталого розвитку України.

56. Пошук шляхів забезпечення макроекономічної стабільності в контексті фінансової …ованості

Внутрішньо властивою особливістю функціонування ринкової економіки є наявність в ній тенденції до встановлення макроекономічної стабільності, тобто певної рівноваги сукупного попиту і пропозиції. Ця закономірність знаходить свій прояв у відповідних макроекономічних параметрах, які відображають взаємодію та взаємозалежність розвитку реальних економічних процесів (обсяги та динаміка ВВП, валові інвестиції й валові заощадження, показник зайнятості та рівень безробіття), а також процесів у  фінансово-кредитній та грошовій сферах (стан державного бюджету, облікова ставка центрального банку, проценти за кредитами комерційних банків, величина державного боргу, рівень інфляції, сальдо платіжного й торговельного балансів, курси валют тощо).

Розглянута структура сукупності параметрів макроекономічної стабілізації дає підстави для виділення двох її складових: суто макроекономічної та макрофінансової. Такий підхід обумовлюється декількома чинниками.

По-перше, фінанси розглядаються як одна з головних складових системи макроекономічного регулювання. Відповідно й головні фінансові показники входять до основних параметрів макроекономічної стабільності. З іншого боку, фінанси є самостійною і надзвичайно важливою сферою, що забезпечує життєдіяльність економічної системи та суспільства. По-друге, такий підхід, створює передумови для детального і глибокого макроекономічного аналізу. Адже може бути досягнута певна стабілізація в сфері фінансів, однак продовжуватись стагнація або спад виробництва.  Тому макроекономічна стабільність характеризується врівноваженістю й збалансованістю усіх параметрів.

Теоретичні засади макрофінансової стабілізації та державного регулювання соціально-економічного розвитку базуються на двох базових економічних доктринах: кейнсіанстві та неокласицизмі,які націлені на вирішення одного завдання - забезпечення сталого економічного зростання. Дж. М. Кейнс та його послідовники обґрунтували методологію дослідження економічних процесів на макрорівні і тим самим заклали підвалини теорії та практики державного регулювання економіки, у першу чергу засобами фінансової політики. Монетаристи, що представляють сучасний неокласицизм, довели необхідність фінансової та грошової стабілізації, за умов якої внутрішні сили економіки на мікрорівні забезпечують належну динаміку розвитку.

Основоположною тезою, що пронизує всю теоретичну кейнсову модель і викладена в його фундаментальній праці є обґрунтування необхідності цілеспрямованого вирівнювання макроекономічних пропорцій та збалансування суспільного виробництва через стимулювання сукупного або, за його термінологією, “ефективного попиту”.

Згідно його теорії, держава через податкову систему та механізм державних видатків має підтримувати належний сукупний попит, стимулювати його, навіть ціною свідомого утворення бюджетного дефіциту.

Роль же грошей Дж. М. Кейнс вбачав у тому, що вони впливають на розвиток реальних економічних процесів не безпосередньо, не через ціновий механізм, а через кредитну систему, точніше, перш за все через величину ставки банківського процента.

Монетаристи небезпідставно вважають, що первинним завданням, яке має вирішуватися за умов розладнаної, депресивної економіки є забезпечення фінансової і грошової стабілізації. Шлях до такої стабілізації має проходити через зменшення до припустимого мінімуму бюджетного дефіциту (на основі принципів “збалансованих” або “здорових” фінансів) та мінімізацію темпів інфляції. Головне призначення державних фінансів монетаристська концепція вбачає в тому, щоб через суспільну централізацію та раціональне використання фінансових ресурсів активно форсувати розвиток науково-технічного прогресу, підвищити ефективність ринкової економіки, надати їй “нове дихання”. При цьому велике значення надається податкам. В усіх країнах, де до керівництва свого часу прийшли прихильники економічного неоконсерватизму, намагалися впроваджувати ліберальні ставки оподаткування, надавати окремим суб’єктам підприємницької діяльності податкові пільги та пріоритети.

Сучасною тенденцією розвитку світової економічної думки є взаємопроникнення та взаємозбагачення кейнсіанства і монетаризму. Фактично сьогодні у чистому вигляді вони вже не існують ні в новітній теорії, ні в практиці

57.Україна-Німеччина.ФРН як торг. партнер України знаходиться на 2 місці після Росії. Регулярними стають політ. консульт. з різних питань діял-ті ООН, ОБСЄ та інших міжн. орг. і структур.Обидві сторони підходять до питання розвитку відносин творчо, шукаючи нетрадиційн рішень. Підтвердження цього підходу - проект розвитку політ. співпраці в "трикутнику" Україна - Німеч - Польща. За зразок було взято "Веймарський трикутник" ФРН -Франція - Польща, який існує з 1991 р. і є практикою проведення неформальних зустрічей на рівні міністрів закордонних справ, а також тристоронніх політ консультацій на рівні МЗС. У товарн структурі ЕКСП продовжують домінувати товари металургійної та текстильної промисл, з певним зниженням хіміч галузі. Водночас привабливим виглядає зростання технічних засобів. Загалом ЕКСП України у Німеч. характерний домінуванням тов-в низької технологічної переробки з низьким рівнем додан вартості. У товарн структурі імпорту з Німеч. переважають товари високого ступеня переробки. Зважаючи на виняткову роль Німеччини у Європейському Союзі, орієнтація українського бізнесу на цю країну не просто бажана, а навіть необхідна для сприяння плідному екон. співробітництву України з ЄС. Укр експорт: продукції С/Г виробництва та харчопереробної промисл (9,5%), сировинних товарів промисл призначення (1,8%), напівфабрикатів (22,2%), виробів для промисл використання (12,2%)