41. Тлумачення міжнар договорів.

Тлумачення—це встановлення дійсного змісту міжна­родного договору. Тобто того змісту, який точно відображає волю сторін договору, що існувала під час його укладання. Тлумачення здійснюється для правильного застосування положень міжнародного договору і має відбуватися згідно з основними принципами сучасного міжнародного права. Тлумачення здійснює той орган, який застосовує договір. Якщо тлумачення здійснює орган однієї з держав — сторін договору, це тлумачення має юридичну силу лише для цієї держави (внутрішньодержавне тлумачення). Розрізняють парламентське, урядове та судове тлумачення такого виду. Якщо тлумачення здійснюється за згодою сторін договору, таке тлумачення зветься автентичним. Цей вид тлумачен­ня має найбільший ефект і найвищу юридичну силу. Тлумачення може здійснюватись різними міжнародними органами, про що між сторонами договору має існувати домовленість. Тлумачення, що здійснюється окремими особами, які офі­ційно не представляють відповідну державу, є неофіційним. Під час тлумачення міжнародних договорів користуються деякими спеціальними способами: словесним (граматичним), логічним, систематичним, історичним. Словесне або грама­тичне тлумачення — це з’ясування значення слів, словоспо­лучень, речень договору за допомогою правил граматики певної мови. При логічному тлумаченні з’ясовується значення терміна, речення, статті в контексті всього договору

42.Походження, поняття і класифікація міжнар організацій. МО, у тім сенсі, у якому про них прийнято говорити сьогодні, виникли порівняно недавно у сер ХIХст. Проте, ідея створення міжнародної міжурядової організації з'явилася набагато раніше. У XVст. з'явився Проект Іржи Подебрада, у якому висувалася ідея створення політичної міжнародної організації, головною метою якої була би підтримка міжнародного миру і безпеки. Розвитку ідеї Іржи Подебрата присвятили свої праці Гуго Гроцій і Вільям Пенн (1693р.), підтримали цю ідею Жан-Жак Руссо, російський просвітитель В.Ф. Маліновський (“Міркування про мир і війну”, 1803р.). Розглядаючи безпосередні причини виникнення постійних МО, слід зазначити, що їхнє створення було обумовлено:-розширенням і ускладненням міжнар спілкування; -різким загостренням протиріч і конкурентної боротьби; -складанням ряду норм і інститутів МП, необхідних для діяльності МО. В істор плані діалектика розвитку МО така: Міжнар конференції як тимчасові МО для певних конкретних цілей.Міжнар комітети і комісії.МОяк постійно діючі органи.Основні періоди становлення і розвитку МО: 1.1815-1914рр. Зародження міжн. орг. двох видів: а)так звані Річкові комісії та Адміністративні Союзи, які служили для забезпечення співробітництва в технічних питаннях (Міжнар союз для виміру землі (1864р.), Всесвітній телеграфний союз (1865р.), Всесвітній поштовий союз (1874р.).2.Період між 1 і 2 світовою війною.Створення Ліги Націй (1919р.), першої політичної міжурядової організації. МО праці, яка тісно співпрацює з Лігою Націй.Хоча Ліга Націй утворювалась як МО, вона так і не стала універсальною, а залишилась європейською інституцією.3.Період після 1945р.Створення ООН.Міжнар (міждержавна) організація-це об'єднання держав, створене на основі міжнар договору для виконання визначених цілей, що має систему постійно діючих органів, що володіє міжнар правосуб'єктністю і засноване відповідно до МП».Сьогодні налічується близько 350 МО.Класифікацію ММО можна проводити за різними критеріями: за предметом діяльності (політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, культури, охорони здоров'я);за колом учасників (універсальні, регіональні, субрегіональні, міжрегіональні);за сферою діяльності (із загальною компетенцією, зі спеціальною компетенцією).

43. Юр природа міжнар організацій. Визнається, що за юр природою всі МО поділ на міждержавні (міжурядові) організації, міждержавні організації, що володіють елементами наднаціональності, і міжнар неурядові організації. Розгляд специфіки діяльності цих організацій показує, що юридична чинність рішень, що приймаються, не однакова. У міждержавних організаціях, заснованих на основі багатостороннього міжнар договору, прийняті рішення є обов'язковими для вирішення питань, що носять внутрішньоорганізаційний характер і є рекомендаційними з питань міжнар діяльності. Рішення приймаються на основі суверенної рівності держав за формулою: "одна держава - один голос". У міждержавних організаціях фінансово-економіч характеру при прийнятті рішень здійснюється зважене голосування, при котрому кожна держава має таку кількість голосів, яка залежить від розмірів її внеску в бюджет організації. МО, що володіють елементами наднаціональності, у своїх установчих документах (статутах, положеннях) мають спеціально застережені положення, що передбачають обов'язкову чинність прийнятих рішень для всіх держав-учасниць. Ці рішення носять характер норм jus cogens і надають юр природі таких МО особливу юр якість.Як приклад подібних МО, що володіють елементами наднаціональності, можна навести ЄС. Міжнар неурядові організації за своєю юр природою істотно відрізняються від вище зазначених.Вони не є суб'єктами МП і не володіють міжнар правосуб'єктністю. їхні рішення не носять обов'язкового характеру і, загалом, виконують рекомендаційні, консультативні, дорадчі функції.В цілому, юр природа МО, за винятком міжнар неурядових організацій, виявляється в тому, що: -вони утворюються на основі міжнар договорів; -прийняті ними рішення носять характер обов'язкових норм; -процедура прийняття їхніх рішень припускає узгодження воль на добровільній основі і голосування;-вони є суб'єктами МП і внаслідок цього мають певну міжнар правосуб'єктність;-обсяг міжнар правосуб'єктності МО визначається в такому загальновизнаному міжнародно-правовому акті, яким є Віденська конвенція про право договорів між державами і МО або між МО (1986p.).

44.ООН, структура, цілі і принципи. Статут ООН заклав фундамент сучасного міжнар правопорядку, установив основні міжнар-правові принципи, визначив норми поводження держав і інших суб'єктів МП на світовій арені. Цілі і принципи Організації Об'єднаних Націй закріплені в преамбулі Статуту і ст.1: Цілі 1)підтримувати міжнар мир і безпеку; 2)розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів; 3)здійснювати міжнар співробітництво щодо міжнар проблем економіч, соціальн, культурн і гуманітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, без розходження раси, підлоги, мови і релігії; 4)бути центром для узгодження дій націй у досягненні загальних цілей. Принципи: 1)суверенної рівності всіх її членів; 2)сумлінного виконання всіма членами ООН прийнятих на себе за Статутом зобов'язань; 3)розв”язання міжнар суперечок мирними засобами; 4)незастосування сили або погрози силою у міжнар відносинах; 5)невтручання в справи, що входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави. Система органів. Як і будь-яка МО, ООН має свою систему органів. Відповідно до Статуту всі органи ООН поділяються на дві групи: головні і допоміжні. Головних органів 6 – Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада по Опіці, Міжнародний Суд і Секретаріат. Генеральна Асамблея – дорадчо-представницький орган ООН, що складається з усіх держав - членів організації. Рада Безпеки складається з 15 держав-членів ООН: 5 постійних — Великобританії, КНР, Росії (раніше СРСР), США, Франції і 10 непостійних, що обираються Генеральною Асамблеєю на дворічний термін. Економічна і Соціальна Рада (ЭКОСОР) — один із шести головних органів ООН, що поряд з Генеральною Асамблеєю і під її керівництвом несе відпов-сть за виконання функцій ООН, Рада по Опіці заснована у відповідності зі ст.7 Статуту ООН для надання допомоги Генеральній Асамблеї і Раді Безпеки у виконанні функцій, зв'язаних з міжнар системою опіки. Міжнародний Суд — головний судовий орган ООН, що діє на основі положень Статуту Міжнародного Суду, що є невід'ємною частиною Статуту ООН. Секретаріат — один з головних органів ООН, на якому лежить висока відпов-сть за забезпечення нормального функціонування інших головних і допоміжних органів ООН, обслуговування їхньої діяльності, виконання їхніх рішень, перетворення в життя програм і політики ООН. Спеціалізовані установи ООН. Це самостійні МО, створені на основі міжнар договорів, яким належить широка міжнар відпов-сть в області економічної, соціальний, культури, утворення, охорони здоров'я й інших подібних галузей і зв'язані з ООН за допомогою ЭКОСОР спеціальними міжнар угодами.1групу створюють спеціалізовані установи ООН економіч характеру, тобто ті, котрі функціонують у сфері міжнар торгівлі, фінансів, транспорту і зв'язку. До них відносяться: Міжнар банк реконструкції і розвитку ; Міжнар валютний фонд; Міжнар фінансова корпорація ; Міжнар асоціація розвитку; В 2 групу входять спеціалізовані установи ООН соціального характеру — МО праці і Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ). 3 групу спеціалізованих установ створюють організації культурно-гуманітарної спрямованості: ООН з питань освіти, науки і культури, Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

45. Регіональні міжурядові організації. Статут ООН(ст.52) “ніякою мірою не перешкоджає існуванню регіонал угод або органів для розв'язання таких питань, що стосуються підтримання міжнар миру і безпеки, які є прийнятними для регіонал дій, за умови, що такі угоди або органи і їхня діяльність сумісні з цілями і принцип Організації”. Статут зобов'язує своїх членів за допомогою угод чи органів забезпеч мирне розв'язання місцевих суперечок і підтрим контакти з Радою Безпеки, яким надане право використовувати такі організації для примусових дій під його керівництвом.Для визнання організації регіональною необхідно:-просторова єдність держав-членів, їхнє розміщення в межах більш-менш цілісного регіону;-просторове обмеження цілей, задач і дій держав-членів, тобто відповідальна суб'єктивному складу функціональна орієнтація без домагань на втручання у справи, що виходять за регіонально-координаційні рамки.Строго регіональний характер мала Організація Варшавського Договору, що існувала в 1955–1991р.Цілі і задачі ОВД були обумовлені потребами забезпечення безпеки в Європі, а діяльн, за рідкісним винятком, була обмежена європейськими проблемами. Одна з особливостей Організації по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ), що передувала Нараді по безпеці і співробітництву в Європі (НБСЄ), її складний склад. У формуванні НБСЄ поряд з європ державами брали участь США і Канада.Суперечливими, з позиції регіонального регулювання, є риси Організації пн.-атлантичного договору (НАТО). Сформов у 1949р. військово-політ блок об'єднав як держави Пн Америки (США, Канада), так і Зх Європи (Великобританія, Франція, Норвегія, Німеччина, Іспанія), а потім Пд-Сх Європи (Греція, Туреччина, велика частина території якої знаход в Азії) і Сх Європи (Угорщина, Чехія, Польща).Доля НАТО тісно стикається зі станом і перспективами ОБСЄ.З позиції МП неприпустиме протиставлення цих об'єднань.Доцільна активізація ОБСЄ як головного міждержавного механізму безпеки і співпраці в Європі з одночасними зусиллями по удосконалюванню НАТО як інструмента сприяння ОБСЄ.

46. Міжнар-правові аспекти громадянства. До складу населення будь-якої держави входять: громадяни цієї держави, іноземці й особи без громадянства (апатриди). Виділяють іноді і проміжну групу — особи, що мають подвійне громадянство (біпатриди). Однак найчастіше дані особи входять у першу групу — громадян визначеної держави. Громадянство означає стійкий політико-правовий зв'язок фізичної особи з державою, що виражається в наявності взаємних прав і обов'язків. Згідно із ст.15 Загальної декларації прав людини, “кожна людина має право на громадянство, і ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство”. Кожна держава виробляє свої правила набуття громадянства. У більшості держав громадянство набувається в результаті: а)народження. (“право крові”— національний принцип; або “право ґрунту—територіальний принцип). Непрості питання можуть з'явитися, коли батьки дитини мають різне громадянство. У відповідності зі ст.7 Закону України “Про громадянство України” у випадку народження дитини від осіб, одне з яких було громадянином України, а інше ні, дитина набуває українське громадянство. б)натуралізація (прийняття до громадянства). Натуралізація – індивідуальне прийняття до громадянства на прохання зацікавленої особи. Громадянство також може набуватися по факту шлюбу чи усиновлення. в)пожалування здійснюється за ініціативою держави і надається за особливі заслуги перед державою. Крім індивідуальних способів набуття громадянства, міжнародній і національній практиці відомі також і колективні способи: г)Трансферт — це передача населення території, що переходить з-під суверенітету однієї держави під суверенітет іншої, відповідно з одного громадянства в інше. Трансферт здійснюється на основі міжнародного договору й в автоматичному режимі застосовується рідко. Звичайно трансферт супроводжується можливістю вибору громадянства, тобто оптацією.

д)Оптація означає вибір громадянства. Право оптації надається, як правило, міжнародним договором, але може мати місце й однобічний порядок її надання. Виділяють три форми втрати громадянства:

-автоматична втрата громадянства;

-вихід із громадянства;

-позбавлення громадянства.

Подвійне громадянство (біпатризм) означає наявність в особи громадянства двох і більш держав. Біпатридом особа може стати як за своєм бажанням, так і в силу колізій національних законів про громадянство різних держав. Безгромадянство (апатризм)— це відсутність в особи громадянства якої-небудь держави. Особи без громадянства іменуються апатридами. Таке правове положення може виникнути у випадках, коли особа вийшла чи втратила одне громадянство і не набула іншого.