57. Поняття та джерела міжнародного космічного права.

МКП—галузь сучасного МП, що регулює діяльність держав з дослідження і використання космічного простору, що встановлює його правовий режим.Потреба міжнар правового регулювання космічної діяльності була породжена НТП, що призвів до запуску Радянським Союзом 4 жовтня 1957р першого штучного супутника Землі, що ознаменував початок освоєння людством космічного простору. Космічною діяльністю займається нині дуже обмежене число високорозвинених держав і держав, що володіють відповідними можливостями.Саме вони і виступають основними суб'єктами МКП. Але в результаті такої діяльності й у її міжнар-правовому регулюванні зацікавлені всі держави світу, людство в цілому. Тому правове регулювання космічної діяльності із самого початку стало здійснюватися шляхом укладання, головним чином, універсальних міжнар угод, відкритих для участі всіх держав. Основна роль у справі розроблення таких договорів належить ООН в особі Генеральної Асамблеї, її допоміжного органу Комітету з використання космічного простору в мирних цілях і його підкомітету з правових питань. Як відзначалося раніше, космічний простір — це недержавна (міжнародна) територія, юр статус і правовий режим якої визначаються МП. В основі правового режиму космічного простору лежать вироблені в рамках ООН або під її егідою міжнар універсальні договори. У їхньому числі: Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967р; Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975р; Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979р. Такими договорами є також: Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір,1968р; Конвенція про міжнар відпов-сть за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972р.До числа джерел МКП універсального характеру належать також договори, що частково регулюють і космічну діяльність. Це, наприклад, Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою, 1963р; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977р. Крім того, до джерел МКП належать міжнар договори двостороннього характеру. Так, у 1963р між СРСР і США була укладена джентльменська угода про нерозміщення в космічному просторі будь-яких об'єктів із ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення. Загальне значення цієї угоди було підтверджено в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII). У 1998р Російська Федерація, СІЛА, країни, що входять у Європейське космічне агентство, Японія і Канада уклали угоду про створення міжнар космічної станції.

58. Принципи міжнар космічного права. В основі МКП лежить принцип пов'язаної з дослідженням космосу діяльності і використання космічного простору, включаючи розташовані в межах сонячної системи небесні тіла. Цей принцип має системний характер, і з нього можна виділити ряд інших принципів:— здійснення діяльності з дослідження і використання космосу і небесних тіл відповідно до принципів МП;—свобода дослідження і використання космічного простору і небесних тіл;—заборона національного присвоєння космічного простору і небесних тіл;—запобігання наслідків потенційно шкідливих експериментів у космічному просторі та на небесних тілах;—надання допомоги екіпажу космічного корабля у разі аварії, лиха, вимушеної посадки;—сприяння міжнар співробітництву в мирному дослідженні і використанні космічного простору і небесних тіл; —міжнар відповідальність держав за свою діяльність у космосі. Зазначені принципи, що стосуються правового режиму космічного простору, передбачені Договором про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967р.Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, відповідно до ст. II Договору не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами. Таким чином, чітко встановлюється, що космічний простір є недержавною, міжнародною територією (практично в межах Сонячної системи), правовий режим якої встановлюється відповідними положеннями МП.В основі такого режиму— положення про свободу дослідження і використання космічного простору всіма державами на благо й в інтересах усього людства. Результати космічної діяльності є загальним надбанням людства Далі в Договорі встановлюється, що норми космічного права є інтегральною частиною міжнародного права в цілому і повинні застосовуватися з урахуванням інших його положень. Відповідно до статті III Договору, держави-учасниці (практично всі держави світу) здійснюють космічну діяльність «відповідно до міжнародного права, включаючи Статут ООН, в інтересах підтримки міжнародного миру і безпеки і розвитку міжнародного співробітництва і порозуміння». Для розвитку цього положення ст.IV Договору передбачає, що держави-учасниці «зобов'язуються не виводити на орбіту Землі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або будь-якими іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати зброю на небесних тілах і не розміщати таку зброю в космічному просторі яким-не-будь іншим чином». Місяць та інші небесні тіла «використовуються всіма державами-учасницями Договору винятково в мирних цілях...».Таким чином, одним із принципів космічного права є принцип демілітаризації космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, хоча це не настільки очевидно й загальновизнано, оскільки мають місце різноманітні тлумачення відповідних положень Договору, зокрема того, чи стосуються вони будь-яких видів зброї або тільки зброї масового знищення. Наступний основоположний принцип космічного права — міжнар відпов-сть держави за будь-яку космічну діяльність, здійснювану під її керівництвом.Держави-учасниці Договору, говорить його стаття VI, несуть міжнар відпов-сть за національну діяльність у космічному просторі незалежно від того, чи здійснюється вона урядовими органами, або неурядовими юр особами, і за забезпечення того, щоб національна діяльність проводилася відповідно до положень, що містяться в цьому договорі. У разі діяльності в космічному просторі МО, відпов-сть за виконання договору несуть, поряд із МО, також держави, що беруть участь у ній. Розвиваючи зазначені положення, стаття VII Договору передбачає, що кожна держава, яка здійснює або організує запуск об'єкта в космічний простір, а також держава, із території або з установок якої провадиться запуск об'єкта, несе міжнар відпов-сть за збитки, заподіяні такими об'єктами або їхніми складовими частинами на Землі, у повітряному або космічному просторі іншої держави, її фіз або юр особам. Ці положення діють з урахуванням того, що, відповідно до статті VIII Договору, держава-учасниця Договору, у регістр якого записаний об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль за таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їхнього перебування в космічному просторі, що характерно і для інших міжнар просторів. Держави-учасниці Договору, у відповідності зі статтею IX, здійснюють космічну діяльність таким чином, щоб уникнути шкідливого забруднення космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок доставки позаземної речовини. Нарешті, держави-учасниці Договору розглядають космонавтів як посланців людства в космос і надають їм всіляку допомогу у випадку аварії, лиха або вимушеної посадки на території іншої держави-учасниці або у відкритому морі. Космонавти, що здійснюють таку вимушену посадку, повинні бути в безпеці і негайно повернені державі, у регістр якої занесений їхній космічний корабель. Такі основні принципи космічної діяльності.

59. Поняття і види міжнародних спорів. Спори між державами є, на жаль, невід’ємною частиною між нар відносин і часто призводять до збройних конфліктів. Міжнар Спір- це специфічні політико-правові відносини що виникають між двома і більше субєк. Між.права і відображають протиріччя що існують в рамках цих відносин та супроводжуються взаємними претензіями сторін з приводу одного і тогож предмету. Ідея мирного врегулювання спорів зародилася у МП впродовж його класич періоду, тобто за часів, коли взагалі ще не існувало заборони застосування сили. Згідно зі ст. 2(3) Статуту ООН «всі члени ООН мають вирішувати свої міжнар спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнар мир, безпеку та справедливість». Втім конкретні зобов’язання, що випливають із цього положення, викликають суперечності, і навіть визначення терміну “міжнародний спір” залишається неузгодженим. Одна із головних цілей ООН окреслено як “проводити мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, уладнання або вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, що можуть призвести до порушення миру (стаття 1(1)). Статут ООН вказує на те, що міжнар спори можуть бути наступних видів: -ті, які загрожують підтримці міжнар миру і безпеки -ті, які не несуть такої погрози -суперечки юр характеру -місцеві суперечки. Будь-яка між нар суперечка, відповідно до Статуту ООН, повинна бути врегульований на основі МП і принципів справедливості (п.1 ст.1).Це означає:вирішувати суперечки відповідно до норм МП з огляду на права й інтереси один одного шукати розумні компроміси досягати угоди стабільного характеру при наявності пробілів у праві врегульовувати свої розбіжності на основі принципів справедливості. Способи врегулювання конфліктів можна поділити на три категорії: -дипломатичні проце­дури; -правові (судові) рішення; -процедури врегулювання спорів між державами-членами міжнародних організацій.

60.Дипломат та судові засоби вирішення міжнар спорів. Способи врегулюв конфліктів можна поділити на три категорії:

-дипломат проце­дури;-правові (судові) рішення;-процедури врегулювання спорів між державами-членами МО.Із дипломат засобів найпростішим та найпоширенішим є пе­реговори.Цей спосіб не передбачає участі 3 сторони і цим відрізняється від інших способів. Тільки після того як держави вдались до дипломат переговорів, вони можуть зве­ртатися в ООН.Процедури ведення дипломатпереговорів не визначено, держави самі вирішують, як себе поводити. Дипломат переговори можуть вестися шляхом консульта­цій, обміну нотами, листами та ін. Стадіями дипломат переговорів можуть бути: 1.пере­говорна ініціатива, 2.досягнення домовленості сторін про переговори, 3.визначення рівня ран­гів,4.узгодження процедури ведення переговорів, 5.обговорення предмета спору, 6.вироблення і прийняття правозастосовчого акта, який вмі­щує пропозиції щодо вирішення спору або саме вирішення спору. Дипломат переговори можна класифікувати: за предметом спору — на переговори з політич, економ, соціал питань тощо; за кількістю учасників - на дво- і багатосторонні пере­говори; за рівнем службових осіб, які беруть участь у перегово­рах –на дипломат переговори:а) І рівня - глав держав і урядів, б)II рівня — міністрів закордонних справ, в) II рівня — послів, г)IV рівня — спеціально уповноважених службових осіб. За певних обставин може існувати обов'язок вступати в переговори, що виникає з двосторонніх чи багатосторонніх угод.Окрім цього, обов'язок вступити в переговори може виникну­ти за рішенням суду. Там, де існує обов'язок вести перегово­ри, передбачається і обов'язок досягти згоди, наскільки це можливо.Процедури добрих послуг та посередництва передбач залучення 3 сторони, чи то особи чи групи осіб, держави чи групи держав, чи МО.Цей процес полягає у переконанні сторін конфлікту в необхідності досягти згоди.При здійсненні добрих послуг 3 сторона сприяє лише встановленню контактів між сторонами, що сперечаються, сприяє початку чи поновленню переговорів між ними.3 сторона участі в переговорах не приймає і не робить впливу на їхній хід, в той час як посеред­ництво передбачає активну участь 3 сторони в перегово­рах.Міжнар слідча процедура. В її рамках створ слідчі комісії як засіб вирішення міжнар спорів. Вони створюються на підставі спеціальної угоди сторін, де вказуються факти, що підлягають розслідуванню, а також порядок утворення і діяльності комісії.Міжнар погоджувальна процедура (примирення).Фактично міжнар погоджувальні комісії (примирення) виникли з договорів щодо постійних слідчих комісій.Процес примирення передбачає розслідуван­ня третьою стороною основ конфлікту та вироблення пропози­цій щодо врегулювання. Цей спосіб включає елементи як роз­слідування, так і посередництва. Якщо зазначені вище узгоджувальні засоби є переважно політ, то судові засоби мають юр характер.Процедура міжнар арбіт­ражу виходить за межі процесу дипломат врегулювання. У сучасній формі ця процедура бере початок з Джейського договору 1874р. між Британією та Америкою, згідно з яким були утворені змішані ко­місії для вирішення юр питань між сторонами.Крім того, був утворений По­стійний арбітражний суд. В дійсності, це не суд, оскільки він не має сталого складу суддів. Він складаєт зі списку осіб, названих сторонами, максимум по 4 особи від кожної сторо­ни.Коли сторони бажають звернутись до арбітражу, вони ма­ють право вибрати членів суду з цього списку, що значно по­легшує процес створення арбітражних судів.Постійний арбі­тражний суд також складається з: Міжнар бюро, яке виконує функції реєстру суду і зберігає справи.Постійної адміністрат ради, що здійснює адміністрат конт­роль над Бюро.Арбітражні суди можуть утворюватись різними шляхами. Може бути один арбітр або колегіальний орган.В останньому випадку кожна сторона призначає рівну кількість арбітрів. Голова призначається або самими сторонами, або ж вже на­званими арбітрами. Згідно з системою Постійного арбітражно­го суду і у випадку, коли немає угоди, яка б регулювала це по-іншому, кожна зі сторін конфлікту обирає двох арбітрів зі списку, і тільки один з цих двох може бути громадянином цієї держави. Ці арбітри потім обирають суперарбітра, коли вони не можуть обрати його, це залишається 3 стороні, визначеній за згодою. Якщо ж і це не дає результату, тягнуть жереб.Міжнар Суд Справедливості ООН, утворений 1945р., за період 1947-1995рр. розглянув 94 справи, з них дав 21 кон­сультативний висновок.В останні роки Суд активізував свою діяльність.Компетенція Суду:поширюється лише на спори між дер­жавами, спори між державами можуть розглядатися лише за згодою всіх сторін. його рішення є обов'язковим тільки для сторін і тільки з даного питання, тобто воно не створює судового прецеденту, який був би обов'язковим і для інших держав в аналогічних ситуаціях, але Суд спирається на свої попередні рішення у наступних аналогічних спра­вах.Суд відкритий у першу чергу для всіх членів ООН, які є учасниками Статуту Міжнар Суду. Держави, які не є членами ООН, можуть стати учасниками Статуту на умовах, які визначаються в кожному окремому випадку Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. На-д, 3 держави, які не були членами ООН Швейцарія, Ліхтенштейн і Сан-Маріно стали учасниками Статуту Суду; Японія також стала учасницею Статуту до прийняття її в члени ООН. Рішен­ня Суду є остаточними, обов'язковими і не підлягають оскар­женню.