81.Поняття та основні принципи функціонування єс

ЄС являє собою інтеграційне угруповання двадцяти семи західноєвропейських країн (Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Ірландія, Португалія, Греція, Австрія, Фінляндія, Швеція, та з 1 травня 2004 року - Чехія, Естонія, Литва, Латвія, Словенія, Словаччина, Кіпр, Польща, Угорщина, Мальта), які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів. 

Принципи:

1. Незалежність європейського права.

2. Примат над національним правом – першість у застосуванні порівняльно з національним правом.

3. Безпосередність застосування означає, що нормативні правові акти Спільнот є нормою прямої дії в країнах-членах без необхідності їх ратифікації чи інкорпорації з національним правом.

4.Принцип рівності (заборона дискримінації)Принцип рівності означає, що жоден громадянин ЄС не може бути дискримінований з огляду на його громадянство, стать, расу, етнічне походження, релігію, переконання, фізичні чи психічні недоліки, а також вік чи сексуальну орієнтацію.

5. Принцип солідарності. Принцип солідарності з одного боку означає, що країни-члени не можуть не виконувати права Спільнот, думаючи про свої національні інтереси, а з іншого - мусять робити все можливе, щоб постанови права Спільнот реалізувати якнайкраще.

6. Принцип Субсидіарності означає, що справи, до яких Спільнота не має виключної компетенції, не можуть реалізовуватися , поки країна-член може самостійно досягти дану ціль, принаймні так само добре, як би це могла зробити Спільнота.

82.Основні підходи до інтеграції ЄС. Інтеграція має на увазі вихід за межі співробітництва у формі створення єдиної структури, яка відрізняється наднаціональними (наддержавними)рисами.До інтеграції в європейському просторі науковцями, політичними та державними діячами застосовуються декілька основних підходів: Федералістський. Прибічники цього підходу виступають за створення союзної загальноєвропейської держави з відповідними правовими наслідками: федеральною системою державних органів, визначенням компетенції суб'єктів федерації. Умовно кажучи, Європа представниками цього підходу в результаті інтеграційного процесу вбачається чимось на зразок Сполучених Штатів Європи, (намалювати схему) Функціональний.Сутність цього підходу полягає у використанні моделі міжнародної міжурядової організації. Прибічники цього підходу виступають за тісне співробітництво європейських держав в економічній, інколи у військово-політичній, однак рішуче виступають проти федералізації.Причинами несприйняття федеративної моделі є побоювання втрати державного суверенітету шляхом створення наднаціональних утворень.МО необхідно створювати на окремих ділянках інтеграції, де для цього виникли необхідні передумови. Слід відзначити, що однією з причин несприйняття федерації, є особливі позиції тієї, чи іншої країни в міжнародних відносинах, європейському регіоні, (навести приклад Великобританії: зовнішня політика та валютна).Конфедералістський. ЄС вбачається як союз держав, які зберігають власну незалежність та самостійність і переважно співробітничають одна з одною в економічній сфері. Рішення за такої організації союзу повинні прийматися на засадах рівноправності та одностайності (приклад Союзу Білорусі та РФ).На даний момент можна говорити, що в основу сучасної моделі ЄС покладена компромісна позиція, яка допускає об'єднання елементів як державно-правової так і міжнар-правової організації. Тобто, ця позиція представляє собою поєднання першого та другого підходів (федералістського та функціонального). Саме ця позиція і відображена в установчих актах, які є правовою основою Європейського Союзу.

83.Етапи становлення та розвитку ЄС. 1 етап - Розробка та введення в дію Договору про заснування Європейського співтовариства(перекладається"об'єднання") вугілля та сталі (ЄСВС).На даному етапі відбувається формування першого інтеграційного європе об'єднання, закладаються принципові основи власне самої інтеграції та починається формування європейського права.(1951-1952рр.)2період пов'язаний із створенням двох нових Співтовариств-Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) Римськими договорами 1957р. Особливо важливе значення має Договір про створення ЄЕС, в якому, закріплені найважливіші досягнення в галузі економічного, соціального та правового розвитку.В цей період розгортається створення "загального" (спільного) ринку, складаються та утверджуються основні принципи європейського права, починає функціонувати система юрисдикційного контролю за його дотриманням та застосуванням.В цей період відбувається значне розширення кількості членів Європейських співтовариств. Початок 3 етапу юридично було оформлено підписанням Єдиного європейського акту (ЄЄА), який вступив в силу 1987р. В результаті відбулося значне розширення сфери компетенції Європейських співтовариств, були внесені зміни до їх інституціональної структури та намічені основні контури розвитку співробітництва держав-членів в сфері зовнішньої політики та безпеки. ЄЄА створив основу для переходу до нового, більш високого рівня співробітництва держав - до створення ЄС.Відповідно до програмних положень ЄЄА був початий перехід від спільного до єдиного внутрішнього ринку, що повинно було в перспективі підготувати створення валютного та економічного союзу. 4 етап в розвитку процесу європ інтеграції пов'язаний із підписанням (лютий 1992р.) та введенням в дію (листопад 1993р.) Договору про створення Європейського Союзу. За місцем укладання він носить назву Маастрихтського.Заснування ЄС і складає головний зміст європейського будівництва.Союз засновувався на основі Європейських співтовариств, які доповнюються сферами політики та формами співробітництва, які визначаються цим договором. Цими сферами і формами є зовнішня політика і безпека, співробітництво в сфері юстиції та внутрішніх справ.

84.Установчі договори ЄС. Паризький договір про заснування ЄСВС було підписано 18 квітня 1951р., вступив в силу 1 січня 1957р. До нього приєдналися 6 країн:Франція, Італія, ФРГ та країни Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди та Люксембург). Основною метою договору було створення спільного ринку вугільнодобувної та сталеволиварної промисловості. Інститути ЄСВС повинні були забезпечити рівний доступ до джерел виробництва для всіх користувачів, встановити максимально низькі ціни, підтримувати умови, які б забезпечували розвиток виробництва та поліпшення якості продукції. Договором була визначена структура органів: вищий керівний орган - Вище правління, Асамблея. Рада міністрів та Суд. Договір визначив порядок функціонування цих органів, характер взаємовідносин. Вище правління наділялося правом законодавчої ініціативи, одночасно він і приймав рішення, обов'язкові до виконання. Два договори, що були підписані в Римі 25 березня 1957р. та вступили в силу з ї січня 1958р. оформили створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євроатому. Саме договір про ЄЕС визначає сутність та напрямки інтеграції, в ньому викладені загальні цілі та принципи, що характеризують діяльність всіх трьох європейських співтовариств. Договір про ЄЕС спрямовано на забезпечення гармонічного економічного розвитку, стабільного економічного росту. Інструментом досягнення цілей повинно слугувати створення спільного ринку та реалізація 4 свобод: свобода пересування товарів, робочої сили, капіталів та послуг. В 1965р. було підписано Договір про злиття, який вступив в силу 1967р. (який створив спільну Комісію та Раду міністрів). В лютому 1986р. підписано Єдиний Європейський Акт, вступив в силу з 1 липня 1987р. Актом передбачалося створення єдиного внутрішнього ринку, сфера компетенції співтовариств поширювалася на сферу соціальної політики, у зв'язку із посиленням навантаження на Суд передбачалося створення Суду першої інстанції, компетенція співтовариств починала поширюватися також на сферу зовнішньої політики. Маастрихтський договір було підписано 7 лютого 1992р., вступив в силу 1 листопада І993р. Цим договором було створено Європейський Союз, визначено його склад та структуру. Договором передбачалося побудувати єдиний економічний та валютний союз, ввести єдину валюту. Амстердамський договір було підписано 2 жовтня 1997р., весною 1999р. процедуру ратифікації було завершено і с 1 травня 1999р. договір вступив в силу, цей договір дає достатньо ясне уявлення про те, в якому напрямку йде еволюція ЄС. В Амстердамський договір були включені положення відносно реформування інститутів Союзу, деталізувалися умови та порядок прийому до складу Союзу нових членів. На цей період вже була згода на прийом до складу Союзу Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Естонії. У зв'язку з цим інститути Союзу ставали недостатньо оперативними і виникала загроза зменшення ефективності діяльності Союзу. Ніцька угода 2001р. була присвячена питанням інституційної реформи. В результаті досягнутих компромісів було визначено нову систему розподілу голосів при голосуванні кваліфікованою більшістю в Раді міністрів, погоджено формування Комісії у форматі до 27 членів, окремо була ухвалена Хартія основних прав ЄС.

85.Структура та зміст Лісабонського договору. Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування ЄС. Офіційно іменується Лісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської Спільноти, англ. Офіційне підписання Лісабонської Угоди відбулося 13 грудня 2007р., після чого документ підлягав ратифікації національними парламентами 27 держав Євросоюзу. Станом на 13 листопада 2009р. Угоду затвердили всі 27 країн ЄС. Угода набрала чинності 1 грудня 2009р. Новий договір покликаний замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 2,5р і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту. Формально новий договір не є конституцією — у ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі — євроконституції. Договір покликаний допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005р, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію. Основні реформи:-введені посади президента і вищого представника із закордонної політики і спільної безпеки з адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЄС на зовнішній арені -голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55% країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014р, з врахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017р будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів -посилена роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції ЄС («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) відтепер скеровуються в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виносяться на прийняття в ЄС. -кількість депутатів Європейського Парламенту мала зменшитися з 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто після виборів до Європарламенту. Кількість депутатів визначається за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів. -Європейська група набула статусу офіційного органу ЄС, наділеного функцією координації економічних політик країн-членів зони євро. -в Європ Суді створено 3 додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну займає представник Польщі, що було зроблено на вимогу останньої. -Хартія основних прав, яка набрала чинності в усіх країнах-членах ЄС, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини. -Стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження перетину зовнішніх кордонів».