24. Органи зовнішніх зносин: поняття і класифікація

Органи зовнішніх зносин — державні органи, за допомогою яких здійснюються зв’язки з іншими державами і міжнародними організаціями.

Види органів зовнішніх зносин: 1. Закордонні — органи, які знаходяться за межами території держави. Вони в свою чергу поділяються на:

a. Постійні: •дипломатичні представництва держав (посольства і місії); •консульські представництва; •постійні представництва держав при міжнародних організаціях.

b. Тимчасові: •спеціальні місії, що направляються в інші держави для участі в церемоніальних заходах, ведення переговорів тощо; •делегації, що направляються для участі в міжнародних конференціях;

2. Внутрішньодержавні — органи, які постійно знаходяться на території держави. Вони в свою чергу поділяються на:

a. Органи, що представляють державу з усіх питань (парламент, глава держави, глава уряду, відомство іноземних справ)

b. Органи, що представляють державу тільки в одній галузі його зовнішніх зв’язків (міністерство зовнішньої торгівлі; інші міністерства і відомства в межах встановлених законом).

25.Міжнар–правове ругулювання організації і діяльності постійних дипломат представництв.

Дипломатичне представництво- постійний закордонний державний орган зовнішніх зносин, створений на основі спільної угоди однією державою на території іншої для підтримання постійних офіційних контактів. Дипломатичне представництво виступає від імені своєї країни у всіх питаннях, що стосуються відносин з іншою стороною. Внутрішньодержавна організація дипломатичної діяльності охоплює всі офіційні зв'язки і відносини держави на міжнародній арені, здійснювані спеціальними зовнішньополітичними відомствами. В Україні це - Міністерство закордонних справ, його дипломатична служба, тобто система роботи дипломатичних кадрів у центральному апараті та за кордоном з виконання завдань дипломатії держави. Дипломатія втілює в життя загальний курс держави в міжнародних справах, її зовнішню політику.Міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв держав за кордоном є важливою ланкою у функціонуванні закордонних органів зовнішніх зносин. Необхідною передумовою дипломатичних відносин є визнання де-юре і взаємна згода держав на встановлення дипломатичних відносин.

26.Види, функції та персонал дипломат представництв.Існують 2 види дипломат представництв: посольства і місії. Суттєвих розходжень між посольствами і місіями немає, але вважається, що посольства—це предс-ва першого, вищого класу. Тому більшість держав, у тому числі й Укр, віддають перевагу обміну дипломат представництвами на рівні посольств. Місії являють собою представництва другого класу. Держава, що направляє посольство або місію в іншу державу, іменується державою, що акредитує, а держава, що приймає такі предс-ва на своїй території, — державою, що приймає, державою перебування. Главою посольства є посол, місії—посланник або повірений у справах.Функції дипломат предс-ва:—представницька функція, що полягає в предс-ві держави, яка акредитує, у державі перебування;—захист у державі перебування інтересів держави, що акредитує, і її громадян у межах, що допускаються МП;—ведення переговорів з урядом держави перебування;—інформаційна функція — з'ясовування всіма законними способами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;— функція заохочення дружніх відносин між державою, що акредитує, і державою перебування та розвиток їхніх взаємовідносин в галузі економіки, культури і науки.Функція дипломат захисту, полягає в тому, що дипломат представництво за кордоном представляє і захищає не тільки інтереси держави, що акредитує, але і здійснює подібні заходи стосовно "фіз і юр осіб, тобто суб'єктів, які знаходяться в правовому зв'язку з державою, що акредитує;Функція ведення переговорів. Персонал. Одне із першочергових завдань при формуванні посоль­ства чи місії — укомплектування їх персоналом. За всіх відмінностей у структурі та організації роботи посольств і місій окремих країн, котрі спричинені різними геополі­тичними параметрами, формами державного правління та іншими чинниками, кожне дипломат представництво складається із трьох категорій співробітників (глава пред­с-ва має особливу позицію): дипломат персонал; адміністративно-технічні працівники; обслуговуючий персонал. Окремо вирізняються так звані «приватні домашні робіт­ники», тобто особи, які виконують певну роботу на умовах договору найму у співробітників представництва і які не є службовцями акредитуючої держави.1.категорія.Глава дипломат представництва (посол, посланник, повірений у справах) є найвищим офіційно акредитованим пред­ставником держави в країні перебування.Він відповідає за Діяльність дипломат представництва та його персона­лу. Посол (посланник) в усій діяльності очолюваного ним пред­ставництва спирається перш за все на своїх найближчих спів­робітників — членів дипломат персоналу. Вони, як і сам посол, мають представницький характер, тобто уповноважені виступати з питань, що входять до їхньої компетенції, від імені акредитуючої держави. 2 кат. До категорії адміністративно-технічного персоналу відносять референтів-перекладачів, технічних секретарів, стенографіс­тів, бухгалтерських працівників, шифрувальників та інший канцелярський персонал. Всі ці співробітники не мають дипломат паспортів та рангів. 3кат.Члени обслуговуючого пер­соналу дипломат представництва (прибиральниці, ліфтери, водії, садівники, вахтери тощо). До них належать, як уже зазначалося, і особи, що не входять до складу персо­налу представництва, а працюють за договором найму в самих співробітників посольства чи місії (хатні робітниці, догля­дальниці тощо). Члени дипломат персоналу представництва в принципі мають бути громадянами акредитуючої держави;Члени дипломат персоналу представництва не можуть призначатися з числа осіб, які є громадянами держави перебування, інакше як за згодою цієї держави, причому ця згода може бути в будь-який час анульована».

27.Дипломатичні привілеї та імунітети Під дипломат привілеями розуміються особливі переваги і пільги, надані представництвам і їхнім співробітникам, у порівнянні з громадянами держави перебування. Під дипломат імунітетами розуміють вилучення представництва і його співробітників із юрисдикції і примусових дій із боку держави перебування. У МП розрізн привілеї та імунітети дипломат представництв і привілеї та імунітети їхніх співробітників (особисті привілеї та імунітети). До привілеїв та імунітетів дипломат представництв належать такі: — недоторканність помешкань представництва —вона означає, що власті держави перебування не можуть ступати в це помешкання без згоди глави предс-ва. —фіскальний імунітет означає звільнення дипломат предст-тв від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, крім зборів за конкретні види обслуговування. —недоторканність архівів і документів предс-ва — ці об'єкти недоторканні у будь-який час і незалежно від їхнього місцезнаходження, тобто де б вони теоретично не знаходилися;— свобода зносин предст-ва — означає, що дипломат предс-во має свободу зносин із своїм урядом, іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони не знаходилися...— право користування прапором і емблемою держави, що акредитує, — це право належить як самому представництву, так і його главі. До особистих привілеїв та імунітетів належать: —недоторканість особи дипломата — особа дипломат агента недоторканна, він не підлягає арешту або затримці в будь-якій іншій формі.— недоторканність житла — приватна резиденція дипломат агента користується тією ж недоторканністю і захистом, що і помешкання дипломат предс-ва.— імунітет від юрисдикції — дипломат агент користується імунітетом від карної, цивільної й адмін юрисдикції держави перебування.Він має абсолютний імунітет від карної юрисдикції. На дипломатів також поширюється імунітет від цивільної юрисдикції та адмін.юрисдикції.Водночас слід мати на увазі, що імунітет дипломат агента від юрисдикції держави перебування не звільняє його від юрисдикції акредитованої держави; — фіскальний імунітет — дипломат агент звільняється від усіх мит і податків, особистих і майнових,

28.Організація та функції консульських установ. Варто поділити їх на 2 види: консульські функції загального характеру і кон­сульські функції спеціального характеру. Функції загального характеру закріплені у консульських конвенціях. 1 група цих функцій спрямована на спри­яння розвитку економічних і культурних відносин між заці­кавленими державами. 2 група має на меті захист прав та інте­ресів акредитуючої держави та її юридичних і фізичних осіб. Третя група — це консульські функції, що сприяють роз­витку дружніх відносин між акредитуючою і приймаючою державами. Четверта група функцій включає питання за­хисту громадян акредитуючої держави. З огляду на організаційно-політ, правовий та ор­ганізаційно-правовий характер спеціальних консульських функцій, закріплених у Віденській конвенції 1963р., виді­ляємо такі групи функцій: -повноваження, які мають адміністр-правовий характер і стосуються видачі паспортів, віз та інших доку­ментів громадянам акредитуючої держави, а також відповід­них документів для осіб, яких направляють до цієї держави; -повноваження, що випливають із норм цивіл, цивільно-процесуал та кримін-процесуал права; -повноваження, що стосуються морського і повітряно­го транспорту, У межах реалізації 1 функції консул інформує уряд своєї держави про економічне, торговельне, культурне і по­літичне становище в його консульському окрузі.Щодо 2 функції консул є консультантом фіз осіб, який уповноважений представляти їхні інтереси пе­ред органами держави перебування, а також консультан­том капітанів торгових і військових суден. У разі потреби він виступає посередником у їх зносинах з владою порту приймаючої держави.Відповідно до 3функції консул виконує обов'язки посадової особи громадянського стану, є нотаріусом з питань засвідчення доку­ментів та їх легалізації, може зберігати заповіти і виступа­ти в суді зі спадкових питань. Організація консульських установ.Існує 4 класи консульських установ. Вищу ступінь займають генеральні консульства. За ними ідуть консульства, віце-консульства та консульські агентства. Вони очолюються відповідно генеральними консулами, консулами, віце-консулами і консульськими агентами. Консули є посадовими особами який направив їх держави. Крім такого роду штатних консулів практиці відомі нештатні чи почесні консули. Вони призначаються з числа громадян своєї країни або країни перебування (бізнесменів, громадських діячів) у тих випадках, коли зміст штатного консула себе не виправдовує з-за недостатнього розвитку зв'язків.

29.Структура, персонал, і функції консульських установ. Основні функції консульських установ визначені в статті 5 Віденської конвенції про консульські зносини 1963р. До них належать:— захист у державі перебування інтересів своєї держави, його громадян і юридичних осіб у межах, що допускаються міжнародним правом;— сприяння розвитку торгових, економічних, культурних і наукових зв'язків між державою, що представляється, і державою перебування, а також сприяння розвитку дружніх відносин між ними;— з'ясовування всіма законними шляхами умов і подій у торговому, економічному, культурному і науковому житті держави перебування, повідомлення про них уряду держави, що представляється, й надання відомостей зацікавленим особам;—виконання адміністративних і нотаріальних функцій;—надання допомоги і сприяння фізичним і юридичним особам держави, що представляється, у тому числі і правової;—надання допомоги морським (річковим) суднам і літакам та їхнім екіпажам; Структура і персонал.Відповідно до Віденської конвенції про консульські зносини 1963р персонал консульських установ ділиться на три категорії: 1)консульські посадові особи, які перебувають на консульській службі і виконують консульські функції;2)консульські службовці, які виконують адміністративно-технічну роботу; 3)обслуговуючий персонал. Консульські посадові особи повинні бути, як правило, громадянами держави, що представляється. Громадяни держави перебування або третіх держав можуть призначатися на консульські посади державою, що представляється, тільки з точно вираженої згоди держави перебування. Існують такі види консульських установ: генеральне консульство, консульство, віце-консульство, консульське агентство. У всіх цих випадках ніякої різниці у статусі цих установ немає. Зараз більшість консульських установ у світі мають статус генерального консульства. У столичних містах може не існувати окремого консульської установи, а тільки діяти консульський відділ посольства. Консульський відділ не є самостійною установою, вищою інстанцією не є завідувач консульським відділом (якого можуть для зручності називати генеральним консулом, хоча це неточно), а посол. При цьому на співробітників консульського відділу поширюються дипломатичні (тобто більш широкі) привілеї та імунітети, а не консульські.

30.Консульські привілеї та імунітети Розрізняють 2 види консульських привілеїв та імунітетів:1)привілеї та імунітети консульської установи як закордонного органу зовнішніх зносин держави; 2)привілеї та імунітети персоналу консульської установи (особисті привілеї та імунітети). Відповідно до розділу II Віденської конвенції про консульські зносини 1963р до привілеїв та імунітетів консульської установи належать такі: — недоторканність помешкань консульських установ. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські помешкання інакше як за згодою глави консульської установи.—фіскальний імунітет, що припускає звільнення консульських помешкань від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, за винятком тих, що являють собою плату за конкретні види обслуговування; —недоторканність консульського архіву і документів. Вони недоторканні в будь-який час незалежно від їхнього місцезнаходження; —свобода пересувань — держава перебування повинна забезпечити всім працівникам консульської установи свободу пересувань і подорожей її територією; —свобода зносин консульської установи для всіх офіційних цілей..— свобода зносин і контактів із громадянами держави, що представляється.— користування своїм державними прапором і гербом у державі перебування. Консульству належить право користування державними прапором і гербом: на будинку, що займається консульством; на вхідних дверях цього будинку; на резиденції глави консульської установи; на засобах пересування глави цієї установи, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків.— особиста недоторканність консульських посадових осіб, що означає, що особа не підлягає ні арешту, ні попередньому ув'язненню інакше як на підставі постанов судової влади у разі вчинення тяжких злочинів;— фіскальний імунітет — консульські працівники, а також члени їхніх родин, за винятком обслуговуючого персоналу, звільняються від усіх видів податків, мит і зборів, крім непрямих податків, а також зборів, стягнутих за конкретні види обслуговування. — митні привілеї, що надаються державою перебування для консульських посадових осіб і службовців, а також членів їхніх родин, практично еквівалентні аналогічним дипломатичним привілеям.