47. Поняття і види правового режиму іноземних громадян.

Іноземці — це особи, що знаходяться на території визначеної держави, які не є її громадянами і, що складаються в громадянстві іншої держави.Правовий режим іноземців визначається внутрішньодержавним правом з урахуванням міжнародних зобов'язань держави. Під терміном “правовий режим іноземців” варто розуміти сукупність прав і обов'язків, якими володіють іноземні громадяни у визначеній державі відповідно до його законодавства і міжнародних зобов'язань. В даний час найбільш розповсюдженими у відношенні іноземців є національний режим, режим найбільшого сприяння і спеціальний режим. У відповідності зі ст.26 КУ іноземці й апатриди мають однаковий правовий статус і в цілому на них поширюється національний режим. Суть цього режиму полягає в зрівнянні в правах іноземців із громадянами держави, за винятком окремих прав.Режим найбільшого сприяння, який передбачається, як правило, в міжнародних договорах, означає, що держава надає іноземним громадянам такі ж права, якими користуються чи будуть користуватися громадяни будь-якої третьої держави на його території.

Спеціальний режим - Надання іноземцям у певній сфері певних прав і встановлення для них певних обов’язків, що відрізняються від тих, які передбачені в даній сфері для власних громадян. В даний час більшість держав використовує дозвільний порядок в'їзду і виїзду як іноземців, так і своїх громадян. Хоча в силу укладених міжнародних угод цей порядок може носити спрощений характер. Іноземець, знаходячись на території якої-небудь держави, має права, надані йому на основі норм внутрішньодержавного і міжнародного права. Разом з тим іноземець повинен виконувати і визначені обов'язки, головна з який складається в дотриманні конституції і законодавства держави перебування.

48.Міжнар-правове регулювання статусу біженців та вимушених переселенців. Під терміном “біженець” варто розуміти іноземця (чи особу без громадянства), що внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної приналежності, відношенням до релігії чи громадянства, приналежності до визначеної соціальної групи чи за політ переконаннями змушений залишити територію держави, громадянином якого він є (чи на території якого він постійно проживає), і не може чи не бажає користатися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань.В ООН на основі резолюції Генеральної Асамблеї 428 (V) від 14 грудня 1950р. було створене Управління Верховного комісара по справах біженців (УВКБ), а в 1951р. була укладена багатостороння Конвенція про статус біженців.Угода СНД про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям 1993р. знаходиться в силі з 1994р. (Україна в ньому не бере участь). Переміщені особи — це люди насильно вивезені в ході Другої світової війни фашистською Німеччиною і її союзниками з окупованих ними територій для використання на різних роботах. Після закінчення війни СРСР уклав ряд двосторонніх угод про репатріацію (повернення на батьківщину) переміщених осіб з числа радянських громадян. Для сприяння поверненню на батьківщину переміщених осіб у 1946р. була створена МО по справах біженців, що припинила своє існування в 1951р. у зв'язку зі створенням УВКБ. Право притулку. Інститут права притулку уперше виник у період Великої французької революції. У Конституції Франції 1793р. говорилося, що Франція надає “притулок іноземцям, вигнаним зі своєї батьківщини за справи свободи”. Згодом право притулку одержало розвиток як у національному зако-ві держав, так і в МП. У ст.14 Загальної декларації прав людини визначено:“1.Кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах і користатися цим притулком. 2.Це право не може бути використане у випадку переслідування, у дійсності заснованого на здійсненні неполітичного злочину, чи діяння, що суперечить цілям і принципам ООН”. У МП прийнято розрізняти територіал і дипломат притулок. 1 означає надання державою якій-небудь особі (особам) можливості укритися від переслідувань політ характеру на своїй території;2 означає надання державою такої ж можливості, але в межах дипломат предс-ва, консульської установи чи на військовому кораблі, що знаходяться на території іншої держави. Відповідно до загального МП недоторканність приміщення дипломат чи предс-ва консульської установи й екстериторіальність іноземного військового корабля не дають права надавати їх як притулок особам, переслідуваним владою держави перебування за правопорушення політ характеру.Дане положення одержало відображення й у договірному праві.Так, Віденська конвенція про дипломат зносини 1961р. установлює заборону на використання дипломат предс-ва з метою, не сумісних з його офіційними функціями (п.3 ст.41). Виключенням є практика держав Латинської Америки. Держави-учасники Гаванської конвенції 1928р. і Каракаської конвенції 1954р. визнали право дипломат притулку і регламентували в цих угодах процедуру його надання.

49. Міжнар-правова класифікація територій. У широкому сенсі під територією в МП розуміються різні простори земної кулі з його сухопутною і водяною поверхнею, надрами і повітряним простором, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому. По основних видах правового режиму вся територія підрозділяється на три типи: ДЕРЖАВНА ТЕРИТОРІЯ - частина поверхні землі, що знаходиться під суверенітетом держави, тобто належить державі, що здійснює в її межах своє верховенство.МІЖНАР ТЕРИТОРІЯ ЗАГАЛЬН КОРИСТУВАННЯ - простір, на який не поширюється суверенітет чи юрисдикція якої-небудь держави. Це відкрите море і повітряний простір над ним, морське дно за межами континентального шельфу, Антарктика, космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла.КОНТИНЕНТАЛЬНИЙ ШЕЛЬФ-поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до берега, але знаходяться за межами територіального моря. Прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою розвідки і розробки його природних багатств. Усі держави мають право прокладати підводні кабелі і трубопроводи на континентальному шельфі. (або територія змішаного користування).Ця класифікація була вперше запропонована Р.В.Деканозовим, але питання про юр класифікацію території не є на сьогодні остаточно вирішеним. Державна територія - це територія, яка перебуває під суверенітетом певної держави, тобто де має місце верховенство влади, повнота влади, самостійність і формальна незалежність влади від будь-якої іншої організації як у даній країні, так і за її межами. Це не тільки простір, у якому здійснюється верховна влада даної держави, але і природне середовище, що включає в себе всі природні компоненти, у тому числі природні ресурси, що використовуються промисловості і сільському господарстві. у звичайній повсякденній діяльності людини. Державна територія, зокрема земля з її надрами, не може використовуватися іноземними державами, юр чи фіз особами в промислових цілях без згоди територіального суверена.

Таке панування держави над своєю територією називається територіальним верховенством.Територіальне верховенство - це повна і виключна влада держави в межах своєї території. Кожна держава в силу свого суверенітету встановлює визначений правопорядок у межах своєї території і використовує цю територію, включаючи її різні матеріальні компоненти, відповідно до своїх законів і правил. Кожна держава вільна у використанні своєї території тільки доти, поки цим не наноситься збиток іншим державам.

50.Склад та юр природа державної території. сухопутна територія (материкова частина, острови, анклави, квазі). Анклав - частина сухопутної території держави, цілком охоплена територією іншої держави чи держав. Квазі державна територія – повітряні і морські судна у відкритому морі і повітряному просторі, простір над ними, підводні трубопроводи, кабелі, надводні споруди у відкритому морі, космічні об’єкти і т.п.водна територія (територіальні води, внутрішні води, архіпелажні води) – це національні води, що знаходяться в межах кордонів даної держави.повітряний простір – це весь простір над сушею і водами держави, включно із територіальними водами. Надра–це надра суші та нац. територіальних вод на технічно доступній глибині. В Кодексі України “Про надра” 1994р.визначаються як частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст.1). У рамках даної територіальної категорії можуть існувати певні визначені види правових режимів: кондомініум – спільне володіння двох, або більше держав певною територією, на яку поширюється їх суверенітет. Це компромісна міра для задоволення домагань декількох держав на право володіння визначеною територією. Н: з 1906 по 1980р. англо-французьке колоніальне співволодіння Нові Гібриди - Республіка Вануату). сервітут - обмеження територіального верховенства держави, що накладається міжнародним договором, на користь іншої держави чи групи держав. Не є загальновизнаним. оренда-тимчасове використання однією державою територіальної ділянки іншої держави для цілей, що не суперечать основним принципам МП і не пов'язані із встановленням політичного панування цієї держави на даній території. КУ, п.14 Розділ ХV “Перехідні положення”: “Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України”. Державна територія загального користування - (Шпіцберген, архіпелаг-суверенна частина Королівства Норвегії, а з іншої, відповідно до Паризького договору по Шпіцбергену 1920р., на ньому діє режим загального користування.

51.Державні кордони. Територію однієї держави від іншої відділяють державні кордони. ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН - це реальні чи уявні лінії на місцевості, що визначають межі дії державного суверенітету. Звичайно сухопутні кордони проводяться з урахуванням географічних особливостей місцевості – орографічні кордони. Кордони також можуть проводитися по прямій, що з'єднує відповідні крапки, і збігатися з паралелями і меридіанами - геометричні кордони. Держави, що межують, як правило, укладають між собою договори, в яких визначається лінія кордону. Делімітація - визначення і договірне встановлення лінії проходження державного кордону, здійснюване за допомогою великомасштабних карт. Демаркація-позначення державного кордону на місцевості з позначеннями його спеціальними прикордонними знаками у відповідності з договором про делімітацію і прикладеними до нього картами й описами. Делімітація кордонів після І світової війни відбувалась без достатніх підстав. Хоча держави-переможниці декларували національний підхід, фактично етнічно чистих держав сконструйовано не було; очевидно, такої мети творці версальської системи і не ставили перед собою, розуміючи її утопічність. Зокрема, з приводу тріанонського договору прем’єр-міністр Франції А.Бріан в ході парламентських дебатів визнав, що цей мир “недосконалий” і встановлені ним кордони “більш або менш довільні”, а в англійській палаті общин відзначали, що Тріанон – “лишній гвіздок в гріб преславутої політики самовизначення”. Юрист-міжнародник Ю.В.Ключников наводить характерні приклади, коли після демаркації кордонів у районі Салготаржанських копалень входи в копальні і колодязі залишені за Угорщиною, а вугільні пластипередані Чехословаччині; чехословацькі вуглекопи із закордонними паспортами в руках повинні були спускатись в шахти ії території Угорщини, добувати че6хословацьке вугілля, піднімати його на поверхню знову ж таки в Угорщині, а потім вивозити в Чехословаччину. Інший випадок: місто Естергом залишився за Угорщиною, а естергомський вокзал залишився в Чехословаччині.

ЗУ “Про державний кордон України” 1992р. визначає державний кордон України як лінію і вертикальну поверхню, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору (ст.1)