12. Кодифікація міжнародно-правових норм

Кодифікація норм міжнародного права - це офіційна систематизація діючих договірних і звичайних міжнародно-правових норм, здійснювана субєктами МП на спеціальних міжнародних конференціях або в рамках міжнародних міжурядових організацій з метою:

а)перетворення звичайних міжнародно-правових норм у договірні міжнародно-правові норми і закріплення їх у відповідному договорі;

б)розробки нових міжнародно-правових норм, необхідність яких продиктована розвитком науки і техніки;

в)перегляду та уточнення окремих міжнародно-правових норм з виключенням з правового обороту застарілих норм (наприклад, права переможця та ін);

та інших цілей (зближення позицій різних груп держав).

Таке широке охоплення кодифікаційних цілей дозволяє стверджувати, що кодифікація, що здійснюється на офіційному рівні субєктами міжнародного права, є нормотворчим процесом, сприяє прогресивному розвитку міжнародного права і є засобом зміцнення міжнародного правопорядку.

13. Поняття суб’єкта мп

Суб’єкт - це учасник міжнародних відносин, що врегульований нормами МП, який володіє юридичною незалежністю і спроможністю самостійно здійснювати права і обов’язки. Особливість суб'єктів міжнародного права виявляється насамперед у перед встановленості їх персоніфікованого(названого, пойменованого) переліку, що є остаточним і не підлягає розширенню.

Якщо у внутрішньодержавному праві суб'єкт — це носій прав і обов'язків, то суб'єкт міжнародного права — це носій міжнародних прав і обов'язків.

Суб'єктами міжнародного права є:

а) держави;

б) нації і народи, що борються за своє національне визволення (більш детально — ті, що борються за свободу, незалежність і створення власної державності);

в) міжнародні організації;

г) державоподібні суб'єкти.

14. Види міжнар правосуб’єктності і класифікація суб’єктів мп

Міжнародна правосуб’єктність — властивість суб’єкта міжнародних відносин, визнана і визначена нормами міжнародного права. Вона складається з трьох елементів: міжнародної правоздатності, міжнародної дієздатності та міжнародної деліктоздатності.

Міжнародні правові відносини можуть складатися як з обмежено дієздатністю (наприклад, такою володіють фізичні особи, народи, нації тощо), спеціальною правоздатністю (такою володіють міжнародні організації), так і з деліктоздатністю з окремих правопорушень (наприклад, до кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних злочинів можуть бути притягнені не держави, а конкретні посадові особи), так і з правоздатністю, яка може не забезпечуватися деліктоздатністю тощо.

Класифікація суб’єктів міжнародного права: 1. за учасниками міжнародних відносин: індивіди, держави, державоподібні утворення, народи (нації), міжнародні організації. 2. за порядком утворення: первинні (держави), похідні (міжнародні організації).

15. Міжнародна правосуб’єктність держави

Єдиним універсальним суб’єктом міжнародного права є держава, тому, що практично не існує таких міжнародних відносин, учасником яких не могла бути держава. Крім того, міжнародна правосуб’єктність держави ніким не створюється (її ще називають фактичною, оскільки вона походить з юридичного факту — виникнення держави), вона склалася в міжнародному праві у результаті визнання як такої. А ось держави можуть створювати інших суб’єктів міжнародного права через укладення міжнародних договорів, тому її правоздатність ще називають первинною.

16. визнання держав. Декларативна і конститутивна теорії та форми визнання.Визнання — це односторонній добровільний акт держави, у якому вона:а)прямо чи побічно заявляє або про те, що розглядає іншу державу як суб'єкт МП і має намір підтримувати з нею офіційні відносини, або б)про те, що вважає владу, що затвердилася не конституційним шляхом у державі або на частині її території, достатньо ефективною, щоб виступати в міждержавних відносинах у якості представника цієї держави або населення відповідної території. У сучасній доктрині МП існує дві теорії визнання: —конститутивна; —декларативна. Згідно з декларативною теорією держава визнається суб´єктом МП з моменту свого утворення, незалежно від визнання з боку інших суб´єктів МП. Ця теорія знайшла своє відображення у Міжамериканській конвенції про права та обов´язки держав від 26 грудня 1933р., де встановлено, що «існування держави не залежить від її визнання іншими державами».Конститутивна теорія стверджує, що нова держава стає суб´єктом міжнар публіч права лише в разі визнання її вже існуючими державами, тобто саме таке визнання й утворює (конституює) нового суб´єкта МП.Ця теорія набула практичного втілення в політиці європ держав після Віденського конгресу 1815р. У сучасному МП жодна з цих теорій не діє в чистому вигляді. З одного боку, нова суверенна держава, безумовно, має міжнародні права й обов´язки з моменту свого утворення. Але, з іншого боку, міжнар правосуб´єктність держави так і залишиться юр фікцією, якщо жоден з існуючих суб´єктів МП не виявить бажання підтримувати а нею міжнар правовідносини.У МП існують такі форми визнання: — de facto; — de jure; — ad hoc. Визнання de facto—це визнання офіційне, але не повне.Воно означає вираження непевності в тому, що дана держава або уряд достатньо довговічні або життєздатні.Визнання de jure — повне, остаточне визнання, що означає встановлення між суб'єктами МП міжнар відносин у повному обсязі і у всіх галузях міжнар спілкування. Зустрічаються випадки, коли держави, уряди вступають в офіційний контакт одна з одною вимушено, для розв'язання яких-небудь конкретних питань, але водночас не бажають визнавати одна одну. У цьому випадку говорять про визнання ad hoc (у даній ситуації, у конкретній справі).