31.Дипломат право міжнар організацій.

Питання статусу і діяльності постійних представництв при МО регулює Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах з МО універсального характеру 1975р. Згідно із Конвенції, функції постійного представництва полягають в: забезпеченні предст-ва акредитуючої держави при організації й участі в її діяльності, веденні переговорів з організацією і захисті інтересів акредитуючої держави стосовно організації, з'ясуванні здійснюваної в організації діяльності і повідомленні про неї своєму уряду. Акредитуюча держава може за своїм розсудом призначити йому співробітників своїх представництв і делегацій. Глава предс-ва звичайно уповноважується урядом своєї держави і до нього незастосовні такі процедури, як запит агремана й акредитування в державі перебування. Згідно ст.28 Конвенції, особистість глави предс-ва і членів дипломат персоналу предс-ва, а також їхні приватні резиденції недоторканні. Ці особи не підлягають арешту чи затримці в якій би то не було формі. Держава перебування зобов'язана відноситися до них з належною повагою і приймати всі належні міри для попередження зазіхання на їхню особистість, а також переслідувати в судовому порядку і карати осіб, що роблять такі зазіхання. Глава предс-ва і члени дипломат персоналу предс-ва користуються імунітетом від карної юрисдикції держави перебування і, крім ряду випадків, від цивільної й адміністр юрисдикції. Вони не зобов'язані давати показання як свідки. Вони користуються привілеями, аналогічними привілеям співробітників дипломат представництв.

32.Міжнар-правовий захист осіб, що користуються дипломат імунітетом. У силу почастішалих випадків зазіхання на осіб, що користуються дипломат імунітетом у 1973р. була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів. Під терміном “особа, що користується міжнародним захистом” у Конвенції розуміється: а)глава держави, у тому числі кожен член колегіального органу, що виконує функції глави держави відповідно до конституції даної держави; глава уряду; міністр закордонних справ, що знаходяться в іноземній державі, а також члени родини, що їх супроводжують b)будь-який представник чи посадова особа держави, або будь-яка посадова особа, чи інший агент міжурядової міжнародної організації при перебуванні в місці, де він має право на спеціальний захист від будь-якого нападу на його особистість, волю і достоїнство, а також проживаючі з ним члени родини. Конвенція кваліфікує злочини проти осіб, що користуються міжнародним захистом, як тяжкі. Кожна держава – учасник Конвенції повинна передбачити у своєму законодавстві покарання за такі злочини, виходячи з їхнього тяжкого характеру. Держави-учасники повинні співробітничати в справі запобігання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, зокрема шляхом обміну інформацією і координації прийнятих адміністративних і інших заходів для запобігання таких злочинів. Держави-учасники повинні порушувати карне переслідування проти осіб, що зробили зазначені злочини, чи видавати їх відповідній державі згідно норм міжнародного права. Держави-учасники Конвенції повинні надавати один одному найбільш повну правову допомогу в зв'язку з карно-процесуальними діями, початими у відношенні злочинів, передбачених Конвенцією.