Трудова теорія вартості

З погляду К. Маркса, в основі вартості товару лежить праця людини. Безпосередньо вимірити трудові витрати можна за допомогою робочого часу. К. Маркс виділяв два види робочого часу: індивідуальний та суспільно необхідний.

Індивідуальний робочий час – це час, що витрачає певний товаровиробник на виготовлення одиниці конкретного товару.

Суспільно необхідний робочий час – це час, потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості за нормальних умов суспільного виробництва, тобто при середньому рівні умінь працівників і середньому рівні технології, що використовується суспільством.

Саме суспільно необхідний робочий час лежить в основі вартості товару відповідно до трудової теорії вартості. Виграють лише ті виробники, індивідуальний робочий час яких нижчий за суспільно необхідний, а програють ті, у яких він вищий.

З погляду цієї теорії вартість створюється в процесі виробництва, а виявляється в процесі обміну.

Теорія граничної корисності

Альтернативна трудовій теорії є теорія граничної корисності, яку розробили представники австрійської школи. Згідно з цією теорією вартість товару визначається на основі їх суб’єктивної корисності для конкретного споживача.

На думку маржиналістів, не можливе визначення вартості на основі витрат праці (або праці, землі та капіталу); вартість (цінність) блага визначається величиною корисного ефекту, що отримує індивід від його споживання, тобто граничною корисністю блага; вартість праці й капіталу, а відповідно, й витрати виробництва формується під впливом вартості (граничної корисності) споживчих товарів

Відповідно до цієї теорії існує два типи корисності речей:

1. Сукупна корисність блага – корисність усього запасу чи доступної даному індивіду кількості цього блага. Корисність товару для людини та його цінність означають обмеженість кількості цього блага, а відсутність корисності та цінності речей означає їх надлишок.

2. Гранична корисність блага – це суб’єктивна оцінка корисності останньої одиниці з усього запасу або з доступної кількості цього блага. Ця оцінка залежить від двох факторів: запасу цього блага й величини потреби в ньому.

Отже, цінність товару створюється в процесі обміну й визначається суб’єктивною граничною корисністю останньої одиниці блага, що є в наявності. Якщо благо є в достатку, то незалежно від величини його сукупної корисності, корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю, й, оскільки байдужно, яку одиницю блага вважати останньою, нулю буде дорівнювати корисність будь-якої одиниці. Дане благо, на думку К. Менгера, є неекономічним (наприклад, вода, повітря). Якщо сукупна корисність всієї кількості блага (наприклад, діаманти) не дуже значна, то обмеженість їх кількості зумовлює те, що остання одиниця цінується досить високо, й це благо набуває економічний характер та цінність (вартість).

Для виміру граничної корисності застосовують закони психологічної оцінки блага (закони Госсена): блага мають цінність для суб’єкта тільки в тому випадку, коли їх кількість менша за необхідну, і ця цінність буде зменшуватися з кожною додатковою одиницею блага.