Тема 13. Безробіття. Його причини та наслідки

План

1. Суть безробіття.

2. Причини безробіття.

3. Типи та форми безробіття.

4. Рівень і структура безробіття.

5. Наслідки безробіття.

6. Заходи щодо регулювання безробіття.

Безробіття – це соціально-економічне явище, в результаті якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резерв робочої сили, тобто – це перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Безробітна та особа, яка хоче й може працювати, але не має робочого місця, яке б відповідало рівню її професійної підготовки, стажу, досвіду та ін.

Відповідно до закону України “Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни в працездатному віці, які через незалежні від них причини не мають заробітку й трудового доходу, зареєстровані в державній службі зайнятості як особи, які шукають роботу.

Згідно з визначенням Міжнародної організації праці (МОП) до безробітних належать особи:

- неінституціональної частини населення, тобто віком старше 16 років, які не знаходяться при цьому в таких інститутах як тюрми, лікарні тощо;

• які не мають оплачуваної роботи протягом тижня за наймом чи на приватному підприємстві;

• які здійснюють конкретні спроби знайти роботу протягом визначеного періоду, що передує спостереженню.

У процесі розвитку теоретичних підходів щодо вивчення, аналізу безробіття західні економічні школи дотримувалися різних поглядів щодо його причин.

Теорія Мальтуса пояснює його надто швидкими темпами зростання чисельності населення, що випереджають темпи зростання виробництва. Позбутися безробіття, на думку Т Мальтуса і неомальтусіанців, можна тільки в результаті війн, епідемій, свідомого обмеження народжуваності та ін.

Марксистська теорія трактує безробіття як закономірність розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, що змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати технологічну базу виробництва. А це призводить до збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу. Таким чином, збільшується органічна будова капіталу і зростає безробіття. Це явище також пов'язане з циклічним розвитком економіки, процесом нагромадження капіталу. Воно одержало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження.

Технологічна теорія безробіття виникла в середині 50-х рр. ХХ ст. Згідно з нею причина безробіття – прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Прихильники цієї теорії переконані, що боротися з безробіттям слід шляхом обмеження, сповільнення технологічного прогресу.

Кейнсіанська теорія безробіття зараз найпоширеніша. Причиною безробіття вважається недостатній попит на товари. Це зумовлено схильністю людей до заощадження й недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття, на думку кейнсіанців, можна, стимулюючи попит та інвестиції з боку держави. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення інвестицій на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати. Крім того, держава, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити сукупний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття. Кейнс та його послідовники визнали, що безробіття – закономірне явище для капіталізму епохи вільної конкуренції.

Інша теорія – класичний аналіз – не вбачає в безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан бути тривалим не може. Послідовник цієї теорії, видатний англійський економіст А. Пігу, в роботі “Теорія безробіття” (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє неідеальна конкуренція. Монополія профспілок, захист ними своїх доходів зумовлюють завищення ціни праці висококваліфікованих робітників відповідної галузі. З’являється надлишок попиту на ринку праці. Таке безробіття визначною мірою добровільне.

Ще одне пояснення причин безробіття випливає з того, що безробіття вважають наслідком деформації та негнучкості ринку праці.

Виходячи з усього вищезазначеного можна виділити комплексний характер причин безробіття. Воно зумовлене низкою таких причин:

1. структурними змінами в економіці;

2. нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві загалом і в окремих його регіонах;

3. постійним прогресом техніки, особливо розгортанням НТР;

4. пошуком працівниками нових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи;

5. диспропорційним розвитком економіки;

6. обмеженістю попиту на товари й послуги.

Комплексність причин безробіття зумовлює існування різних його типів і форм.

До основних типів безробіття належать добровільне, природне (або соціальне) та вимушене безробіття.

Добровільне безробіття – тип безробіття, який існує за наявності вільних робочих місць. Така ситуація можлива, коли особи працездатного віку не влаштовуються на роботу через недостатній рівень заробітної плати, наявність лише важкої та непрестижної праці тощо, але приступили б до роботи, якби вона їм підходила.

Природне (соціальне) безробіття – тип безробіття, який практично не може бути ліквідований за існуючої економічної системи. Його формами західні економісти вважають фрикційне, структурне та циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного населення. Йдеться, зокрема про переїзд осіб найманої праці на нове місце проживання, отримання іншої кваліфікації, перехід на навчання, призупинення роботи у зв’язку з доглядом за дітьми тощо. Для цієї форми характерний стан пошуку або очікування роботи в недалекому майбутньому. Свобода вибору виду й місця діяльності – об’єктивна передумова фрикційного безробіття.

Структурне безробіття зумовлене структурними зрушеннями в економіці (відмиранням або зменшенням частки старих галузей та появою і швидким розвитком нових), науково-технічним прогресом, змінами в структурі споживчого попиту та ін.

Ці дві форми безробіття за умов ринкової економіки не можуть бути усунені.

Циклічне безробіття зумовлене економічною кризою, спадом виробництва. Коли сукупний попит на товари й послуги зменшується, зайнятість скорочується, а рівень безробіття зростає, тобто циклічне безробіття пов’язане з дефіцитом попиту. Воно має вимушений і відносно тривалий характер.

Вимушене безробіття – тип безробіття, коли людина працездатного віку має достатню кваліфікацію, хоче працювати, але через незалежні від неї причини не може знайти роботу. Вимушене безробіття зумовлене коливаннями ринкової кон’юнктури.

Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважається довгостроковим. Основні форми вимушеного безробіття – поточне, аграрне, застійне, технологічне і конверсійне.

Поточне (плинне) безробіття зумовлене передусім циклічним характером розвитку економіки, кризами над- і недовиробництва та ін.

Аграрне безробіття зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім’ю за рахунок праці в селі, відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах.

Застійне безробіття характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця).

Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочого місця внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва, тобто із впровадженням нової техніки й технології.

Конверсійне безробіття пов’язане зі скороченням галузей військово-промислового комплексу та їх перепрофілюванням.

Специфікою становлення ринку праці вважається й наявність прихованого безробіття, коли надлишкові робітники задіяні у виробництві, яке потребує меншої кількості робочої сили. Приклад прихованого безробіття – робота неповний робочий тиждень, що було характерно для економіки України 1990-х рр.

Безробіття характеризується двома основними показниками: рівнем і тривалістю.

Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих безробітних від чисельності робочої сили. Статистики розвинутих країн вважають робочою силою всіх зайнятих (також військовослужбовців) і безробітних:

(13.1)

Рівень безробіття не дає повного уявлення про ситуацію у сфері зайнятості. Недоліки цього показника полягають у тому, що часткова зайнятість, а також залишення поза увагою розрахунку осіб, які втратили надію на отримання роботи, занижують офіційний рівень безробіття. Приховування інформації про зайнятість, наприклад, у тіньовій економіці, завищує показник безробіття. Тому для його оцінки треба виявляти дані не тільки про чисельність осіб, позбавлених роботи, а й про те, протягом якого часу вони перебувають у такому стані, тобто тривалість безробіття.

Західні економісти вважають, що рівень безробіття за умов повної зайнятості, що отримав назву природної норми безробіття, дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття (за умови, що циклічне безробіття дорівнює нулю).

На сучасному етапі економічного розвитку цей показник має тенденцію до зростання. Одна з причин підвищення природного рівня безробіття – зміни демографічного складу сукупної робочої сили та такі інституціональні зміни, як розширення програм компенсації з безробіття, підвищення розмірів і видів допомоги. Це сприяє підвищенню фрикційного, а отже, і загального рівня безробіття.

Головна “ціна” безробіття – це втрати від недовикористання виробничих потужностей. Економічний потенціал суспільства не використовується повною мірою через те, що незайнята робоча сила не бере участі в примноженні національного багатства. Залежність між рівнем безробіття й відставанням фактичного об'єму ВНП від потенційного ВНП у математичній формі виражена в так званому законі Оукена – якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то відставання обсягу ВНП становить у середньому 2,5%.

Один із наслідків безробіття – погіршення рівня життя як безробітних, так і працюючих, через те, що надлишок пропозиції робочої сили обумовлює зниження ціни праці.

Особливості сучасного безробіття:

• зростання його масштабів;

• зрушення в соціально-професійній структурі безробітних;

• зрушення в статево-віковій структурі безробітних;

• підвищення частки вимушеної часткової незайнятості й добровільної незайнятості, а через те і втрата кваліфікації непрацюючими робітниками;

• збільшення тривалості безробіття.

З метою регулювання основних процесів, що відбуваються на ринку праці, державою розробляються програми, спрямовані на стимулювання росту зайнятості й збільшення числа робочих місць у державному секторі; підготовку й перепідготовку кадрів, сприяння найму робочої сили; соціальне страхування безробітних.

Регулювання ринку праці – це процес впливу держави на умови використання робочої сили за допомогою економічних, адміністративних, законодавчих та організаційних заходів.

До економічних заходів регулювання належить політика в галузі кредитування, субсидіювання, надання пільг і дотацій підприємцям, регулювання рівня і ставок прибуткового податку, державні закупівлі товарів і послуг та інше.

Шляхом адміністративних заходів держава регулює кількісне співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили за допомогою встановлення квот на працевлаштування під час укладання контрактів із підприємцями, введення вибіркового податку на зайнятість, збільшення термінів навчання, зниження пенсійного віку, зміни тривалості робочого тижня й оплачуваної відпустки, впливу на імміграційні потоки робочої сили.

Законодавчі заходи передбачають прийняття державних законодавчих і нормативних актів, що регламентують умови формування та використання робочої сили.

Організаційні заходи спрямовані переважно на вдосконалення діяльності інститутів ринку робочої сили зі стимулювання територіально-галузевої і професійно-кваліфікаційної мобільності робочої сили, підвищення її якості.

При цьому законодавчі й адміністративні заходи мають переважно регламентуючий характер, економічні й організаційні – стимулюючий.