Тема 12. Інфляція. Антиінфляційна політика

План

1. Сутність і визначення інфляції.

2. Вимірювання рівня інфляції.

3. Причини інфляційних процесів.

4. Класифікація інфляції.

5. Соціально-економічні наслідки інфляції.

6. Антиінфляційна політика.

Інфляція – це переповнення каналів обігу грошовою масою понад потреб товарообігу, що виступає причиною знецінення грошової одиниці та відповідного зростання цін на продукцію.

Ціни на одні товари можуть зростати, а на інші залишатися незмінними; ціни на одні товари та послуги можуть рости швидше, ніж на інші. В основі цих пропорцій лежить різне співвідношення між попитом та пропозицією та різна еластичність.

Рівень інфляції можна виміряти за допомогою таких показників:

1. Індекс споживчих цін – це процентне співвідношення вартості споживчого кошика в поточному періоді до вартості цього ж споживчого кошика в базисному періоді.

2. Індекс оптових цін – це відношення цін певної кількості проміжних товарів, що використовуються у виробництві (сировини, матеріалів, напівфабрикатів), у поточному періоді до цієї ж величини в базисному періоді (в %).

3. Дефлятор ВВП (або індекс цін валового внутрішнього продукту) – відношення номінального ВВП до реального ВВП. Цей показник найбільш повний вимірювач рівня інфляції щодо двох попередніх, оскільки враховує зміну цін на всі товари й послуги, що виробляються в економіці.

Основними причинами інфляції можна вважати такі:

1. Незбалансованість державних витрат та доходів, що виражається в дефіциті держбюджету, якщо цей дефіцит фінансується за рахунок запозичень у Центральному емісійному банку країни, тобто за рахунок емісії грошей (“друкування”).

2. Інфляційно небезпечні інвестиції (особливо інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки). Військові асигнування створюють додатковий платоспроможний попит, що зумовлює зростання грошової маси без відповідного росту товарообігу.

3. Зміна структури ринків в ХХ ст. Сучасний ринок – це значною мірою олігополістичний ринок. Підприємство, намагаючись підтримати високий рівень цін на свою продукцію, зацікавлене в створенні дефіциту (скороченні виробництва та пропозиції товарів).

4. Імпортована інфляція. В умовах незмінності обмінного курсу валюти країна кожного разу відчуває вплив “зовнішнього” підвищення цін на товари, що ввозяться в країну;

5. Інфляційні очікування.

Залежно від причини розрізняють два типи інфляції:

1. Інфляція попиту виникає в разі надмірного попиту. Попит на продукцію більший, ніж пропозиція товарів у зв’язку з тим, що виробничий сектор не спроможний задовольнити потреби населення. Цей надлишок попиту зумовлює зростання цін. Інфляція попиту може бути викликана такими причинами: мілітаризація економіки та зростання воєнних витрат; збільшення зарплати в результаті дій профспілок; дефіцит бюджету та зростання державного боргу.

2. Інфляція пропозиції пов’язана зі збільшенням витрат на виробництво. Причини такої інфляції: зниження продуктивності праці; збільшення витрат на сировину та матеріали; підвищення оплати праці в результаті дій профспілок; олігополістичне ціноутворення; високі непрямі податки.

Розрізняють відкриту і пригнічену інфляцію. Прояв першої – зростання цін, другої – зникнення товарів з продажу.

Для класифікації відкритої інфляції застосовують кілька критеріїв:

• темп зростання цін (індекс цін);

• ступінь розбіжності зростання цін за різними товарними групами;

• очікуваність і передбачуваність інфляції.

Із позиції першого критерію розрізняють:

• повзучу (природну) інфляцію – річне зростання цін не перевищує 10%;

• галопуючу – темп зростання цін сягає 10 – 100% за рік;

• гіперінфляцію – річні темпи приросту цін перевищують 100%.

Із позиції другого критерію виділяють два види інфляції: збалансовану і незбалансовану:

• при збалансованій – ціни різних товарів щодо один одного залишаються незмінними,

• при незбалансованій – ціни різних товарних груп щодо один одного постійно змінюються.

Із позиції третього критерію виділяють очікувану й неочікувану інфляцію.

Інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва (скороченням обсягів виробництва), високим рівнем безробіття й одночасним підвищенням рівня цін, називається стагфляцією.

Надмірний випуск грошей зумовлює негативні наслідки, що виявляються:

1. В знеціненні потоку грошових доходів. Інфляція призводить до того, що всі грошові доходи (як громадян, так і підприємств і держави) фактично зменшуються. Це визначається різницею між номінальним та реальним доходами.

Номінальний (грошовий) дохід – це кількість грошових одиниць, що отримує людина у вигляді зарплати, ренти, прибутку або процента. Реальний дохід визначається кількістю товарів та послуг, яку вона може придбати за свій номінальний дохід.

2. В перерозподілі доходів та багатства. У результаті інфляції боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів внаслідок знецінення вартості грошей.

3. В матеріалізації грошових коштів.

4. В падінні інтересу до довгострокових інвестицій.

5. В знеціненні грошових заощаджень.

6. В прихованій конфіскації грошових ресурсів. Інфляція призводить до прихованої конфіскації коштів у населення та підприємств через податки.

Розрізняють дві форми боротьби з інфляцією:

1. Адаптивна політика передбачає пристосування до інфляції, спробу держави пом’якшити її негативні наслідки. Держава може застосовувати такі методи боротьби з нею:

• індексація доходів – доходи збільшуються прямо пропорційно зростанню цін;

• укладання угоди між підприємцями та профспілками про темпи росту зарплати та цін.

2. Активна антиінфляційна політика держави спрямована на ліквідацію причин, що викликали інфляцію. Активна політика передбачає застосування таких методів, як:

• контроль над грошовою емісією;

• збільшення податків;

• зменшення державних витрат;

• проведення грошових реформ, що можуть набувати одну з таких форм, як:

1. нуліфікація – анулювання надто знеціненої валюти та введення нової валюти;

2. деномінація – метод закреслення нулів, тобто укрупнення масштабу цін;

3. девальвація – це офіційне зниження курсу національної валюти щодо іноземної валюти або міжнародних валютних рахункових одиниць (СДР), а раніше – золота (тобто зменшення реального золотого вмісту грошової одиниці);

4. ревальвація – офіційне підвищення обмінного курсу національної валюти.