70. Види фінансових інструментів на міжнародних фінансових ринках

Основними складовими ринки єврокредитів і валют, єврооблігацій, євроакцій та ринки похідних інструментів.

Кредити, що надаються банками на євроринку, мають коротко-, середньо- та довгостроковий характер. Середньо- та довгострокові єврокредити надаються переважно в рамках банківських синдикатів чи пулів. Якщо це кредити великого обсягу, що мають довгостроковий характер, вони організуються, як правило, в рамках консорціума, що об'єднує кілька банків під керівництвом банка-менеджера.

Ринок єврооблігацій виник у Лондоні в результаті лібералізації британського валютного контролю. Єврооблігації надають доступ емітентам на міжнародний фінансовий ринок і являють собою боргові зобов'язання позичальника, який отримав довгострокову позику (5 -15 років) у будь-якій з євровалют. Як правило, вони є цінним папером на пред'явника. Єврооблігації деноміновані в євровалюті і придбаваються інвесторами в євровалюті. Обсяг емісії єврооблігацій становить від сотень тисяч до мільярдів доларів.

Євроринок акцій виник у 1980 р. Поява і розвиток цього ринку пов'язані з бажанням інвесторів формувати портфель акцій на міжнародному ринку, з необхідністю для корпорацій шукати нові джерела формування власного капіталу, з потребою залучення іноземних інвесторів для участі в приватизації підприємств. Євроакції розміщуються на ринку банківськими синдикатами, котируються в міжнародних фінансових центрах і продаються за євровалюту.

На міжнародному ринку перебувають в обігу іноземні акції. Вони розміщуються або котируються на фондовому ринку іноземної держави або лише продаються на організованих ринках іноземних держав, а котируються тільки в країні випуску.

На євроринку в 70-х роках з'явсь похідні фінансові інструменти - свопи, опціони, форварди та ф'ючерси. Вони дали змогу учасникам ринку ефективніше управляти фінансовими ризиками, робити фінансове посередництво на міжнародному ринку більш безпечним. Вони дали змогу як позичальникам, так і кредиторам захиститись від процентного та валютного ризиків, використати арбітражні можливості євроринків, а при сприятливій кон'юнктурі ринку реалізувати спекулятивні стратегії.

71. Чинники, що впливають на зміну валютних курсів

72. Методи встановлення валютних курсів

Валютний курс стає важливим елементом у механізмі міжнародних економічних відносин, і тому сучасна наука і практика приділяють велику увагу методам курсоутворення. Єдиного механізму встановлення валютного курсу немає. Крім того, на процес курсоутворення впливає багато різних чинників (попит на ту чи іншу валюту, відсоток за депозитами, політична ситуація в країні тощо).

Є кілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в цій валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах. На основі зіставлення і визначається валютний курс грошової одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю.

Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати метод визначення, що ґрунтується на порівнянні вартості споживчого кошика різних країн за один і той самий період часу. Так, якщо треба визначити курс гривні, наприклад, до російського рубля, то слід узяти стандартний набір товарів та послуг і визначити вартість цього кошика в гривнях і в рублях за відповідний період

Слід підкреслити, що золото, хоч офіційно і втратило свої минулі монетарні функції, все ж залишається стратегічним товаром у відносно невеликих кількостях, порівняно з колосальною кількістю інших товарів на світових ринках. Тому суб'єкти міжнародних валютно-грошових відносин дуже уважно стежать за динамікою цін на цей благородний метал. У цій сфері відносно менше спекулятивних елементів при визначенні його ціни на світових ринках порівняно з масою інших товарів. Однак абсолютизувати роль золота при визначенні валютних курсів сьогодні уже не має ніяких підстав.

Найбільш поширеним і простим методом визначення валютних курсів є метод зіставлення рівня ціп стандартного набору товарів та послуг (так званого "споживчого кошика"). При даному методі, як і при попередньому, спочатку визначають ціну споживчого кошика в різних національних валютних одиницях, а потім ці ціни зіставляються з цінами, вираженими у валюті, курс якої необхідно визначити (береться за умовну одиницю).

Поряд із ціновим методом існує метод визначення валютного курсу на основі співвідношення ефективних виробничих витрат у країнах, що зіставляються: заробітна плата, норма позичкового процента, рента і показник продуктивності праці. Техніка визначення валютного курсу грошової одиниці певної країни така ж, як і за попередніх методів, однак цей метод, на наш погляд, найбільш точний, оскільки враховує деякі довгострокові та середньострокові фактори, що впливають на валютний курс. Тобто метод зіставлення ефективних виробничих витрат відрізняється своєю відносною стабільністю, оскільки, у свою чергу, базується на досить стабільних виробничих показниках, відображає глибинні та найважливіші економічні процеси в країнах, що зіставляються.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що валютний курс виконує ряд важливих економічних функцій. Він є засобом:

• інтернаціоналізації грошових відносин;

• зіставлення національних цінових структур і результатів виробництва;

• зіставлення національної та інтернаціональної вартості;

• перерозподілу національного продукту між країнами.