5. Роль та значення тнк для світового господарства: переваги та недоліки

Позитивні риси діяльності ТНК:

1.Організація філій, дочірніх компаній там, де вони «більше всього потрібні ».;;;;;;;; Зростає зайнятість населення, ринок наповнюється продукцією, необхідної споживачу, і т.д.

2.Повишеніе податкових надходжень в результаті діяльності ТНК.

3.Постоянний прогрес діяльності ТНК. ТНК витрачають на НДДКР більше;; коштів, ніж деякі держави.

Негативні риси діяльності ТНК:

1. ТНК, маючи сильний вплив на економіку країни, може в ряді випадків протидіяти їй, відстоюючи свої інтереси.

2. Часто ТНК намагаються «обійти» закон (укриття доходів, перекачування капіталу з однієї країни в іншу).

3. Встановлення монопольних цін, що дозволяють отримувати надприбутки.

4. Диктат умов, які ущемляють інтереси країни.

6. Тенденції розвитку транснаціональних корпорацій

У сучасних умовах процес транснаціоналізації відбувається в різних напрямах і формах. Це зумовлено низкою факторів, вплив яких був особливо відчутний в останні десятиліття XX ст. Коротко їх можна визначити так:

- у глобальній економіці відбувається зміна структури та джерел економічного зростання - високі технології, інновації, послуги та інформація стають визначальними його чинниками;

- відповідно до цього змінюються пріоритети інвестування - зі сфер природних ресурсів та промисловості до сфер технології, послуг, інформації й телекомунікацій;

- у глобальній економіці, особливо за інтенсивного технологічного та інформаційного прогресу, спостерігається наростаюча диверсифікація та комбінування форм і способів транснаціоналізації різних видів діяльності й бізнесу;

- паралельно традиційним прямим і портфельним інвестиціям зростає різноманіття активів (цінностей) і способів діяльності, які є економічними передумовами та джерелами транснаціоналізації;

- глобальна конкуренція ставить все більш жорсткі вимоги до вибору найефективніших, найменш затратних форм транснаціоналізації.

Відповідно до вимог економічної раціональності та конкурентних переваг, а також з огляду на нові фактори розвитку світового економічного простору основними напрямами сучасної транснаціоналізації є:

1) інвестиційні - засновані на використанні матеріальних і фінансових активів у вигляді прямих та портфельних інвестицій;

2) неінвестиційні - засновані на трансграничній спільній діяльності, делегуванні функцій і партнерстві, розподілі та комбінації діяльності, трансграничному спільному використанні нематеріальних активів і отриманні спільних трансграничних результатів та їх розподілу між членами альянсу;

3) комбіновані - поєднання інвестиційних і неінвестиційних форм транснаціоналізації.

7. Фактори та інститути, що впливають на розвиток та управління світовими фінансовими потоками

Глобалізація – посилення взаємозалежності національних економік, переплетіння соціально-економічних процесів, що відбуваються у різних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.

а) Рушійні фактори глобалізації

• Подолання нерівномірного розміщення сировинних і енергетичних ресурсів по території планети.

• Природно-кліматичні і економічно-географічні відмінності, що зумовлюють територіальний поділ праці, спеціалізацію країн і викликають розвиток і поглиблення взаємозв'язків між ними.

• Досягнення транспорту і комунікацій.

• Наростання відкритості ринків і міжнародних відносин.

• Прискорення темпів технологічних нововведень і виведення винаходів на ринок.

• Кооперація зусиль багатьох держав в екологічній сфері.

б) Гальмуючі фактори глобалізації

• Відмінності соціально-економічних систем.

• Втручання держав в економіку і політика протекціонизму.

• Коливання обмінних валютних курсів.

• Традиційні конфлікти.

• Ідеологічні розбіжності.

• Релігійні обмеження.

в) Ключові фактори глобалізації

• Інтернаціоналізація.

• Етика.

• Підприємництво.

• Ділові комунікації.

Под „інститутами” я позразумевала „світові фін центри”

Функціонування світового фінансового ринку здійснюється за допомогою ринкового механізму, який служить засобом управління світовими фінансовими потоками, – світових фінансових центрів (СФЦ).

СФЦ представляють собою центри зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні та фінансові операції, операції з цінними паперами, дорогоцінними металами, деривативами.

За оцінками фахівців, існує тільки два глобальних центри, на яких замикаються потоки капіталу, – Лондон і Нью-Йорк. Так, Лондон займає перше місце в світі по валютних, депозитних і кредитних операціях і лідирує за таким показником, як присутність іноземних банків (їх більше 500). Сукупна ринкова частка іноземних філій і відділень на банківському ринку перевищує 50%; за обсягами управління активами багатих людей займає друге місце після Швейцарії [1]. Саме надання різних послуг, необхідних для успішного укладення угод на фондових біржах або сировинних ринках, допомагає Лондону утримувати лідерство на світовому фінансовому ринку. Стратегія перспективного розвитку Лондону як фінансового центру полягає в подальшій диверсифікації послуг, створенні вигідних умов для роботи міжнародних компаній та розміщення в Сіті їх штаб-квартир, а також в залученні висококваліфікованих фахівців у сфері фінансів і права.

В місті Нью-Йорк зосереджено більше 2/3 всіх активів іноземних банків, що діють у США, і розташовуються правління найбільш впливових банків, страхових компаній, промислових та інших корпорацій [2].

Отже, в Нью-Йорку, як і Лондоні, абсолютно домінують іноземні банківські структури. В п'ятірку найуспішніших фінансових центрів планети також увійшли Гонконг, Сінгапур, Токіо. Так, на території Гонконгу функціонує 250 китайських банків і стільки ж представництв іноземних фінансових установ. Відсутність жорсткого контролю з боку держави і ліберальна система оподаткування, на відміну від Лондона і Нью-Йорка, стимулюють розвиток гонконгівського фондового ринку.

В свою чергу, Сінгапур є другим центром Азії по регулюванню банківського сектору: банківська система об'єднує близько 700 фінансових організацій, у тому числі – 6 китайських банків, 116 – іноземних, 57 банківських представництв, 146 страхових компаній, 7 – фінансових. Основний недолік Сінгапуру – низький рівень конкурентоспроможності, зумовлений слабким розвитком інфраструктури.

Для Гонконгу і Сінгапуру фінансовий сектор є основною галуззю економіки, де присутність іноземців дуже велика (у Гонконгу – більше 70% банківських активів, у Сінгапурі – 76%) і всіляко заохочується [3].

В світових фінансових центрах в цілому заохочується присутність іноземних банків, особливо в формі філій. В азіатських центрах і в Лондоні діяльність іноземних філій в меншій ступені орієнтована на обслуговування місцевого ринку та в більшій – на залучення фондування та здійснення міжнародних операцій.

Таким чином, фінансова криза визначила нові фінансові центри, які в майбутньому можуть стати світовими. Китай має найбільш потужний потенціал, необхідний для надання послуг у сфері інвестиційної банківської діяльності. Гонконг і Сінгапур відвойовують позиції в Нью-Йорка та Лондона і є реальними кандидатами на перетворення в глобальні фінансові центри. Найближчим часом в число лідерів увійдуть п’ять фінансових центрів – Дубай, Шанхай, Сінгапур, Мальта і Пекін.

Джерело: http://professura.at.ua/forum/15-31-1