14. Стан та перспективи наукової літератури в Україні

Сучасний стан та тенденції розвитку наукової літератури

Наукова література – сукупність письмових праць, які створені в результаті досліджень, теоретичних узагальнень, зроблених в рамках наукового методу. Наукова література призначена для інформування вчених і фахівців про останні досягнення науки, а також для закріплення пріоритету на наукові відкриття. Як правило, наукова робота не вважається завершеною, якщо вона не була опублікована.

Перші наукові твори створювалися в різних жанрах: у вигляді трактатів, міркувань, повчань, діалогів, подорожей, життєписів і навіть у віршованих формах. В даний час форми наукової літератури стандартизовані і складаються з монографій, оглядів, статей, доповідей (у т.ч. їх тез), авторефератів, рефератів і рецензій.

В даний час в багатьох країнах діє механізм атестації наукової літератури, підтримуваний урядом або громадськими науковими організаціями. У Росії, наприклад, таку атестацію проводить ВАК (Вища атестаційна комісія). У числі основних вимог до видання наукової літератури – обов’язкове її рецензування. У рамках цього процесу видавництво або редакція наукового журналу перед публікацією нової наукової роботи направляє її декільком (зазвичай двом) рецензентам, які вважаються фахівцями в даній області. Процес рецензування покликаний виключити в публікації в рамках наукової літератури тих матеріалів, які містять грубі методологічні помилки або прямі фальсифікації.

З початку XX століття спостерігається регулярне експоненційне збільшення обсягу інформації, що публікується в науковій літературі. У зв’язку з цим, одним з найголовніших носіїв наукової літератури в даний час є періодичні видання, головним чином, рецензованих наукових журналів. З кінця XX століття спостерігається тенденція щодо переходу цих журналів з паперових носіїв на електронні, зокрема в Інтернет.

Втім, існують й інші реалії наукової літератури, книг, та їх видання.

Наукова література рідко стає об’єктом масових дискусій, замикаючись у сфері спеціальних досліджень. У сучасних українських реаліях цю сферу формують праці, присвячені українській науці, її історії, звітні матеріали про діяльність, зокрема, Національної академії наук та поодинокі публікації з проблем наукового викладу. Зрідка розпачливі голоси з приводу негараздів — але знову ж таки переважно у власне науковій царині — лунають зі шпальт якісної періодики. Однак усе це практично не зачіпає, і тим більше не може вичерпати широкого спектру проблем, що виникають у зв’язку з процесом створення наукових праць і продукування на їх основі наукових видань, а також з визначенням ефективності цього процесу.

Між тим, саме завдяки науковій літературі досягнення окремих науковців, наукових

колективів і цілих галузей стають відомими суспільству і можуть цим суспільством використовуватись, індекс публікаційної активності належить до основних показників розвитку науки в конкретній країні, а індекс цитованості є визнанням якості наукових досліджень.

Низька ефективність інституту влади в країні протягом останніх 15 років, загальна перманентна системна криза в країні в значній мірі зруйнувала колись дуже потужну та ефективну наукову галузь, украй негативно позначилася на системі освіти, в тому числі вищої. У країні відсутня концепція розвитку книжкової галузі. Український книжковий ринок більш ніж на 90% формується іноземною державою.

Сьогодні Україна виключилась із світового процесу наукового книгообміну.

Проаналізувавши сучасний стан української наукової літератури, можна зробити акцент на таких проблемах наукової літератури та наукових книг:

- Зменшення обсягів досліджень, що ведуться у країні, зниження їх рівня

об’єктивно призвело до зменшення кількості публікацій. Суттєво знижується мотивація автора до написання через труднощі, пов’язані із значним звуженням можливості видати книгу у фаховому видавництві (перш за все через фінансові обставини) та через те, що автор не одержує гонорар за її написання;

- Суто українською проблемою наукової книги є проблема термінології.

Це типова «хвороба росту» нації із молодою державністю. Відсутність довготривалої практики вживання національної наукової термінології, підсилена характерною «космополітичністю» професійної мови цього роду діяльності людини (в історичному плані: латина — німецька мова — англійська мова, в СРСР — російська мова) призвела до ситуації, коли, по-перше, не вся сучасна англо- та російськомовна наукова термінологія має свої україномовні еквіваленти. По-друге, одне і те саме поняття в різних регіонах України може виражатися різними лексемами. Зокрема, для заходу країни характерні діалектизми, запозичення з німецької, польської та інших мов, для центру і сходу — запозичення з російської.

- Значна частина наукової книжкової продукції видається науковцями

у не фахових видавництвах чи безпосередньо в наукових установах, що негативно позначається на якості цих видань.

Переважна кількість наукових монографій видається за рахунок бюджетних коштів. За діючим законодавством така література поширюється безкоштовно, вона не може бути проданою у вільній книжковій торгівлі. Це призвело до того, що на сьогодні ринок наукової книги в Україні відсутній, читач не знаходить потрібної йому наукової літератури.

Наукова література є основною формою існування науки як системи знань про природу, суспільство та мислення. Вона також є основним засобом передачі знань у часі та просторі, тобто виконує функцію соціальної пам'яті. Науковою літературою є твори друку, що містять результати наукових досліджень і розробок (у цілому згідно з "Тлумачним словником української мови" літературою називається "уся сукупність наукових, художніх та інших творів того чи іншого народу, періоду або всього людства"). У змісті та структурі наукової літератури обов'язково відображаються зміни, що відбуваються в науці.

Вітчизняні наукові видання є вагомою складовою національних документально-інформаційних ресурсів. Основна соціальна функція цих видань полягає у забезпеченні первинною науковою інформацією суспільства та ознайомленні громадян зі змістом наукової спадщини. Одночасно, як матеріальна форма руху наукового знання, вони виконують соціально важливу функцію фіксації наукових пріоритетів і виступають засобом наукової комунікації [3].

На сьогодні ситуація із науковою книгою характеризується як кризова. Низька ефективність інституту влади в країні протягом останніх 15 років, загальна перманентна системна криза в країні в значній мірі зруйнувала колись дуже потужну та ефективну наукову галузь, украй негативно позначилася на системі освіти, в тому числі вищої. У країні відсутня концепція розвитку книжкової галузі. Український книжковий ринок більш ніж на 90% формується іноземною державою. Слід зауважити, – сьогодні Україна виключилась із світового процесу наукового книгообміну [4].

В умовах ринкової економіки нерентабельність наукової літератури дуже помітна – прибутковим може бути видання, що має масовий попит. «Ринкові реалії спонукають не лише видавати, а й обговорювати (і, відповідно, просувати) тільки те, що вже і зараз, максимум завтра, обіцяє славу, хоч би й скандальну, – авторові, відомість, нехай і штучно підігріту, – видавництву, «розкрученість», а отже, гарантовану запотребуваність, – критикові і… прибуток, прибуток, прибуток – усім учасникам процесу Юна поетка, яка невміння римувати видає за верлібр, чи вчорашній школярик, що вправно інсталює у свою простеньку прозу нецензурну лексику, сьогодні має більше шансів на визнання суспільства, аніж серйозний учений, чия наукова праця, можливо, могла б змінити світ…» [2].

Також слід враховувати насичення українського ринку книжок російськими виданнями. Як зазначає Н. Зелінська: «У сучасних умовах достатньо жорсткої конкуренції на українському ринку наукової літератури — з боку завезених з Росії та перекладених з інших мов видань — автор (насамперед він!) просто змушений подбати про те, аби його книжка щонайменше — зацікавила читача, бажано — успішно продавалась і, як результат, — одержувала суспільне визнання» [6]. До речі, в останні роки спостерігається справжній бум російського наукового книговидання в галузі соціальних і гуманітарних наук: якщо раніше співвідношення книжкових видань природничої та гуманітарної тематики становило 60 і 40 %, то зараз — 36 і 64 %.

Наукова книга як документальна форма існування науки і один з основних засобів наукової комунікації в усі часи була несамостійною, безпосередньо залежною від стану самої науки, від розвиненості її комунікаційних каналів і систем. Відповідно, і нинішній стан української наукової літератури – це сучасний стан вітчизняної науки, яка на тлі загальної кризової ситуації вступила у період стагнації [1].

Серед наукового книговидання можна визначити такі тенденції:

1. Зменшення кількісних показників наукового книговидання –тенденція, що охопила усі без винятку види літератури. І. Копистинська зазначає: «найболючішими для наукового книговидання стали 1994 і 1996 рр. – роки, на які якраз і припадає найгірший період у вітчизняній науці». Злам століть для наукової літератури, як і для видавничої галузі загалом, ознаменувався початком поступового, повільного виходу із довгорічної кризи. Так, вже 2001 р. було видруковано наукових книг на 154 найменування більше, ніж у 1990 р. Але за накладами – удвічі менше. І все ж, не зважаючи на деяке пожвавлення, наукове книговидання не почувається впевнено.

Тенденція до зменшення річного обсягу наукових видань, спостерігається загалом і у світовому книговиданні. Це пов’язано з різким зростанням популярності електронних носіїв інформації та зменшенням попиту на наукову літературу. До того ж сьогоденні видавництва зорієнтовані на отримання прибутку з найменшими витратами, а редагування подібної літератури є надзвичайно трудомістким процесом, що потребує обізнаних у певній галузі фахівців.

2. Зменшення середніх обсягів видань і загальний перерозподіл пріоритетів на користь видань невеликих обсягів. Так, дедалі менше друкується багатотомних видань, оскільки на сучасному етапі, через трудомісткість, вони стають збитковими. Проте, наукові установи повністю не відмовляються від публікування фундаментальних праць, що поширюють наукові здобутки, повертають культурну та історичну спадщину.

“Наявність на книжковому ринку, а отже, неперервність випуску наукових видань найскладніших типів і жанрів… дозволяє зробити одне, можливо, парадоксальне, припущення, а саме: ринкові реалії, серед яких опинилося наукове книговидання в Україні, до яких воно, здебільшого, виявилося не готовим і які на початку 90-х років здавалися фатально-непереборними, особливо стосовно неприбуткових… видів літератури, – мають принаймні один позитивний вислід, – вони, ці реалії, спонукають видавців до пошуків нових шляхів, напрямів, форм, методів роботи… Помітних змін зазнала і сама організаційна структура наукового книговидання. Передовсім відбулася його своєрідна “демонополізація”. Звідси, випливає ще одна тенденція.

3. Наукова література з’являється у тематичному репертуарі багатьох видавництв. За останні роки збільшилася кількість видавництв, що випускають наукові праці. Це видавництва різних форм власності й різних тематичних спрямувань. Практично у кожному з активних вітчизняних видавництв можна знайти бодай один наукову книгу. Свідчить це про намагання книготворців розширити межі читацької аудиторії, охопити усі категорії потенційних читачів і покупців. Відтак, дещо пожвавлюється рух наукового книговидання.

У радянській Україні, як і в перші роки незалежності, наукова діяльність провадилася у межах Академії наук (зараз НАН), у галузевих науково-виробничих установах і організаціях, у яких наукові дослідження виконують допоміжну роль і підпорядковані інтересам практичної діяльності, та у вищих навчальних закладах. “Відповідно результати, досягнуті у цих трьох сферах наукової діяльності і втілені у наукових працях, мали чіткі адреси видавничого втілення: академічні установи “обслуговувалися” “Науковою думкою”, галузева наука апелювала до “своїх” видавництв (“Техніка”, “Будівельник”, “Урожай”, “Здоров’я” та ін.), науковці вищих навчальних закладів освіти друкувалися в основному у “Вищій школі” та в університетських видавництвах ... а по можливості – і у власних навчальних закладах, що одержали право на випуск як навчальних, так і наукових видань”.

Проведений І. Квітко аналіз тематичних планів видавництва “Наукова думка” – найбільшого (колись третього у світі за обсягом книжкової продукції) після Росії постачальника на український ринок наукових видань – свідчить про втрату лідерських позицій в академічному книгодрукуванні. Так, у 1991 р. передбачалося випустити 621 назву, а у 1994р. вже 428 назв. В умовах переходу до ринкової економіки державні видавництва України опинились у вкрай складній ситуації і «Наукова думка» суттєво зменшило обсяги наукової літератури. За даними 2006 р., академічними видавництвами було опубліковано 12% монографій, у тому числі 10% — «Науковою думкою». Ще 20% було опубліковано установами НАН України на власних дільницях оперативного друку. 5–10% монографій щороку друкують провідні закордонні наукові видавництва — «Springer», «Kluwer», «Elsevir» та інші [5].

Останнім часом “Наукова думка” активно співпрацює з іншими видавництвами. Серед них – “Абрис”, “АртЕк”, “Манускрипт”, “Бізнес-інформ”, “”Фоліо”, “Маяк”, “Судоходство”, “А.С.К.”, “Логос”. Окрім того, немало праць українських вчених виходить і у зарубіжних видавництвах (“Wiley-VCH”, “Springer-Verlag”, “Gordon & Breach”).

На сучасному етапі плідно працюють багато наукових установ і навчальних закладів, які активно користуються правом позавидавничого випуску наукової літератури.

2. Окрім названих організаційних тенденцій, простежуються і тематичні зміни наукового книговидання.

4. Видавництва, що спеціалізувалися донедавна лише на випуску наукової літератури, починають розширювати типологічний і тематичний спектр своїх видань, намагаючись у такий спосіб забезпечити випуск власне наукових праць.

Сьогодні традиційна орієнтація на певний тематичний книжковий напрямок ринково невиправдана. Тому, наприклад, “Наукова думка” почала випускати ще й різноманітні словники, довідники, офіційні матеріали, українську класику. Нині видавництво працює у трьох основних напрямках:

- випуск фундаментальних та узагальнюючих наукових монографій українських учених (проект “Наукова книга”);

- видання творів історико-культурної спадщини українського народу (“Словник української мови” Б. Грінченка, одинадцятитомне репринтне видання М. Грушевського “Історія України-Руси”, серії “Бібліотека української літератури”, “Бібліотека школяра” тощо);

- випуск літератури для широкого кола читачів (“Російсько-український словник наукової термінології”, підручники для ВНЗ, словники синонімів української мови, іншомовних слів, власних імен тощо).

“Щороку виходять у світ 300–400 видань навчальної, довідкової та науково-популярної літератури. Академія наук за кошти державного замовлення НАН України здійснює фінансування низки енциклопедичних видань, це: «Енциклопедія історії України», «Енциклопедія сучасної України», Національна енциклопедія України «Українська універсальна енциклопедія», «Шевченківська енциклопедія», «Франківська енциклопедія», «Історія української літератури», «Національний атлас України», проект «Словники України». Проте маємо констатувати, що книги, видані нашими видавництвами за кошти державного замовлення, не можуть, згідно з чинним законодавством, потрапити на полиці книжкових магазинів. Це призводить до того, що пересічний читач, студент, науковець позбавлені можливості придбати у книжковому магазині потрібні їм у роботі словники, довідники чи наукову літературу. У результаті в країні відсутній ринок наукової літератури й немає умов для його створення” [5].

3. Останнім часом спостерігається намагання авторів, а відтак і видавців, розширити межі читацької аудиторії наукової літератури, популяризувати надбання науки серед якомога ширших верств населення [1]. Тому цілком поділяємо думку І. Квітка, який вказує на ще одну важливу тенденцію:

5. “Поступове зменшення відсотка видань, орієнтованих на вузьке коло читачів, і повільне зростання видань для ширшого читацького загалу”. Спроби розширити читацьке коло наукових видань в Україні збігається із загальносвітовою тенденцією до розквіту науково-популярної літератури. Це близькі до наукових видання, призначені для широкого кола читачів, які не є спеціалістами з конкретної галузі знань.

В останні роки випуском книг науково-популярного характеру займаються як державні, так і приватні вітчизняні видавництва. Аналіз цього сегмента книжкового ринку дає змогу з’ясувати певні тенденції.

– Насамперед, цікавими для нас є кількісні показники випуску науково-популярної літератури. Статистика свідчить, що видавничий інтерес до неї за досліджуваний період поступово зріс за кількістю назв учетверо, одночасно наклади зменшилися більш як удвічі. Причому номінальне підвищення показників науково-популярної літератури проходить на гранично низькому рівні.

– Предметом сучасної популяризації виступають здебільшого не наукові дисципліни. Так, тематична палітра науково-популярної літератури досить різноманітна. Перше місце займають популярні книги з традиційної і народної медицини. “Даниною часу вважаємо появу серед літератури цього тематичного напряму великої групи видань, присвячених проблемам психології, екстрасенсорики, “медичної” астрології”. На другому місці донедавна знаходилася популярно-історична тематика і на третьому – релігійна література.

Далі у порядку зменшення кількості назв йдуть: видання, які популяризують практичні галузі (швейну, харчову, будівельну, різні аспекти ведення домашнього господарства тощо); книги, присвячені етиці й людським стосункам; видання з проблем сучасної світової ти вітчизняної економіки; краєзнавчі твори друку; література з рослинництва; видання літературознавчої тематики; книги з етнографії; література про спорт та фізичну культуру; твори з філософії та політекономії; науково-популярні біографії; видання з інформатики, комп’ютерної техніки і технології; література з тваринництва; видання з права та юридичних наук; книги з проблем наукознавства; видання з мовознавства; екології; педагогіки та освіти; книги з соціології [1].

Таке розташування тематичних пріоритетів у науково-популярній літературі, наведене Е. Огар, дійсне станом на 1996–1997 рр. На початку ж ХХІ століття позиції деяких видань змінюються. В основному це стосується книг з історії та історико-етнографічної тематики, першість у популярності яких серед видавців сьогодні можна поставити під сумнів. Натомість на лідируючі позиції виходить література з інформатики і комп’ютерної техніки, що продиктовано вимогами суспільства “третьої хвилі”, як назвав його Е. Тоффлер. Якщо у часи великих природознавчих відкриттів відчувався посилений інтерес до природничих наук, на початку ХХ століття – до популяризації технічних галузей (техногенне суспільство), то сьогоднішня інформаційна ера цілком виправдовує масове захоплення інформатикою та комп’ютеризацією.

“Досвід наукового книговидання останніх років, – зазначає Н. Зелінська, – та становище наукової книги на книжковому ринку України… безумовно, містить, чимало негативних моментів, спричинених загальним станом економіки в країні та залежним від неї рівнем розвитку науки… Проте солідні традиції ведення наукової діяльності, разом з традиційною ж повагою до наукового книговидання дозволяють українській науковій книзі досі втримуватися на плаву”.

Висновок. Системна криза в науці та недолуге законодавство у царині книги відбиваються кризою у науковому книговиданні.

Перш за все слід відзначити значне зменшення кількості назв наукових книжок та їх тиражів.

Значна частина наукової книжкової продукції видається науковцями у нефахових видавництвах чи безпосередньо в наукових установах, що негативно позначається на якості цих видань.

Переважна кількість наукових монографій видається за рахунок бюджетних коштів. За діючим законодавством така література поширюється безкоштовно, вона не може бути проданою у вільній книжковій торгівлі. Це призвело до того, що на сьогодні ринок наукової книги в Україні відсутній, читач не знаходить потрібної йому наукової літератури. Ця література не може системно поширюватися за кордон. Все це об’єктивно зменшує ефективність наукового книговидання.

Окремо слід відзначити ситуацію із виданням академічних зібрань творів класиків української літератури, яке здійснюється у межах програми «Українська книга» Держкомтелерадіо України. Фінансуються вони нерегулярно, що призводить до невиправдано довгого терміну їх випуску.

В останні роки серйозною перешкодою у справі наукового книговидання стало застосування обов’язкового тендера. Тендерна процедура, яка весь час ускладнюється через цілком офіційне використання її приватними структурами для надання обов’язкових послуг, що дорого коштують, значно збільшує строк видання книги та її вартість.