19. Робота редактора над фактичним матеріалом у науковому творі

У науковому творі як елементі наукової комунікації найповніше відтворення повинні мати предмет, мета та задачі наукового дослідження, його характер, метод та результат. Редактор, готуючи наукове видання, має знати та враховувати жанрову специфіку наукової літератури. У практиці наукового книговидання найпоширенішими є такі жанри як наукова монографія, наукова стаття, доповідь, тези доповіді, рецензія.

Основою аналізу концепції наукового видання, як і будь-якого іншого є оцінка авторського оригіналу. Це потребує знання редактором загальнонаукових понять, а також наукової ситуації в галузі, до якої відноситься тема твору, що аналізується. Редактор має звернути увагу на актуальність теми та обґрунтованість вибору.

Аналізуючи розробку теми, редактор користується загальними критеріями редагування, враховуючи при цьому специфіку наукового твору. Редактор оцінює науковість, достовірність, обґрунтованість фактичного матеріалу, його репрезентативність, повноту; структуру твору, логіку його побудови, мовностилістичні якості, реалізацію задуму, щоб скласти досить повне уявлення щодо доцільності подальшої роботи над підготовкою видання.

Змістову основу наукового твору складає фактичний матеріал. Факти науково документують процес та результат дослідження, зумовлюють наукову значимість отриманого результату та його новизну. Аналізуючи фактичний матеріал, редактор має враховувати, що наука існує та розвивається на ґрунті достовірних фактів. Під фактом розуміється те, що встановлено, розглянуто та доведено. Тільки тоді певне явище, якість, подія стають об’єктивною істиною. Сюди відносяться дані спостережень та раніше створених наукових праць, гіпотези та експериментальні дані, класичні та новітні теорії, закони та закономірності, класифікації та типології як форми наукового знання, дати, формули, цитати.

При роботі над фактичним матеріалом, редактор здійснює кілька елементарних операцій:

1. перша операція – опис, фіксування, перелічення, групування та встановлення зв’язку між фактами та науковими поняттями;

2. друга полягає у тому, щоб об’єднати факти у цілісну систему. Для цього необхідно узагальнити факти, пояснити їх, тобто поставити у закономірний, причинний взаємозв’язок із іншими фактами, зі всією сукупністю відомих фактів, поставити у зв'язок зі всіма існуючими положеннями сфери науки, що досліджується.

3. Третя операція – робота із випадковими фактами. Вміння розрізняти необхідні та випадкові факти дозволяє редактору з’ясувати їх важливість у розвитку логіки наукового дослідження. Окремо узяті факти можуть слугувати ілюстрацією, окремим прикладом у судженні, але не доказом його істинності. На основі фактів, вірного їх тлумачення складається наукова теорія. Зв’язок із фактами, невідривність від них має вирішальне значення для непохитності теорії.

20. Особливості стилістичного опрацювання наукових публікацій

При аналізі стилю наукового твору редактор повинен керуватися положеннями та критеріями, розробленими теорією стилів, і при цьому пам’ятати, що головна задача редагування – максимальне збереження авторської індивідуальності. При розгляді авторського стилю текстів наукових видань, редактор має пам’ятати що у кожному стилі реалізуються всі функції мови (спілкування, повідомлення, вплив). У науковому стилі основною функцією є повідомлення, функція спілкування реалізується у посиланні на інших авторів та відкритих питаннях. Щодо функції впливу, то будь-який автор бажає, щоб його праця не лишила байдужим читача. Завдання редактора полягає у визначенні кожної функції та, якщо це необхідно, встановленні правильного співвідношення. Для цього необхідно знати основні стильові риси наукового твору. Це логічність викладу, об’єктивність фактів (не потребують оцінки), абстрактність лексики (тобто нейтральність) та точність думки (вибір унормованого варіанту).

Дотриманню стильових рис сприяє робота над стилістичними особливостями наукового тексту. Завдання редактора полягає в аналізі вжитих стилістичних засобів та проходить у кілька етапів:

1. Аналіз лексико-фразеологічного рівня. Для наукового стилю на цьому рівні характерні:

• вживання багатозначних слів в одному, рідко – у двох значеннях;

• вживання спеціальної лексики (термінів);

• перевага абстрактної лексики над конкретною;

• вживання фразеологічних одиниць книжкового забарвлення.