4. Принципи наукової популяризації у науково-популярних виданнях

Науково-популярними прийнято називати такі видання, які, як і наукові, містять результати теоретичних чи експериментальних досліджень у галузях науки, культури, мистецтва і техніки, однак матеріал у яких викладений у доступній для читача-не- спеціаліста формі. Основне призначення таких видань - популярно подати нефахівцям з даної проблематики певні наукові знання. На початку підготовки до друку кожного такого видання важливо уявити коло потенційних читачів (покупців, споживачів) нового видавничого продукту. Як правило, це неспеціалісти із тієї галузі знань, якій присвячена книга. Коло таких читачів-неспеціалістів може бути надзвичайно широке як за віковими категоріями, так і рівнем професійної підготовки. Умовно виокремити його можна серед таких основних категорій: - читач з вищою освітою і досить високою професійною підготовкою, який постійно проявляє інтерес до новинок науки, техніки і культури; - читач із середньою або середньою спеціальною освітою, для якого читання такого виду літератури є засобом поглиблення самоосвіти; - читач, який є спеціалістом із суміжних галузей науки і який об'єктивно зацікавлений у результатах наукового пошуку колег, які працюють "на стику" близьких наук; - старшокласники і студенти, які завжди проявляли підвищений інтерес до знань за принципом "будь-які знання не бувають зайвими" або "колись у житті стануть у пригоді". Маючи на увазі такий "широкий читацький загал", варто відшукати відповідь на запитання: який тематичний діапазон слід вважати безпрограшним на ринку попиту? Тематика ця може бути найрізноманітніша - від таємниць природи, всесвіту, історії цивілізаційного поступу людства взагалі і свого народу зокрема й до вічного пошуку істини, боротьби ідей, характерів, пізнання життя видатних особистостей. Певною мірою проблематику науково-популярних книг представляють, бодай фрагментарно, такі назви видавничих серій, випуски яких у недавні роки збирали найбільші наклади: "Еврика", "Просто про складне", "Життя славетних", Вікно в природу", "Таємниці всесвіту". Зважаючи на те, що за підготовку науково-популярних видань беруться багато вчених, перед ними незмінно виникає ще одне запитання: яка книга з науково-популярного блоку матиме в сучасного читача підвищений попит? Відповідь уже відома: та, що виділяється з-поміж інших за такими ознаками: - зовнішнім дизайном і внутрішньою художньо-технічною "начинкою"; - рівнем застосування прийомів популяризації викладу матеріалу. Коротко розглянемо ці дві ознаки.

Дизайн та оформлення

На відміну від наукових видань, де такій стороні редакційно-видавничого процесу не надається великого значення, у цьому випадку ігнорувати внутрішнім і зовнішнім оформленням недоречно. Нерідко буває, що вдало придумані художником деталі стають цементуючим стрижнем видання, викликають увагу читача й спонукають його прочитати книгу до кінця. Наведемо приклади. По-справжньому інтригуючою худо- жньою домінантою науково-популярного видання "Вчимося говорити китайською" (К: "Либідь", 1994) є оригінальна пара українського козака і молодої китаянки. На різних сторінках книги вони потрапляють у різні веселі й не дуже ситуації, ознайомлюючи читача з історією, культурою, мовою українського і китайського народів. Видавці книги В. Ванслова "Что такое искусство" (М.: Изобразительное искусство 1988) викликали інтерес у читачів до свого науково-популярного видання за рахунок розбавлення тексту (слід сказати, трохи скучно написаного) десятками кольорових ілюстрацій художніх полотен майстрів пензля різних епох, про які йдеться в книзі. Ілюстративний матеріал, будучи складовою частиною відтворення наукового змісту, у подібних виданнях виконує також і кілька важливих функцій: пізнавальну, інформаційну, виховну. Водночас авторові слід пам'ятати, що перенасичення тексту ілюстративним матеріалом (скажімо, однотипними графіками, схемами, таблицями) може ускладнити сприйняття тексту читачем, відволікти його увагу. Не зайвим буде загострити увагу на підготовці текстівок. Вони повинні бути "прив'язані" до тексту і виконувати додаткову інформаційну функцію.

Застосування прийомів популяризації викладу матеріалу

Прийомів популяризації викладу будь-якого складного за тематикою тексту є чимало. Залежить це передусім від особливостей авторської манери розповіді та майстерності редактора. Виділимо деякі з них: - сюжетний розвиток подій (віднайдені ученим історичні факти і явища будуються за законами художнього твору - зав'язка, розвиток подій, кульмінація, розв'язка); - логічна послідовність наукових аргументів та наведення до кожного з них цікавих прикладів (скажімо, етапи освоєння людиною космосу подаються на фоні успішних і невдалих випадків запуску керованих апаратів з конкретними прізвищами, датами і цифрами); - вставки-відступи від основної розповіді, які узагальнюють сказане автором у цій частині книги (так, у науково-популярній книзі з історії видавничої справи Київського університету редактор видавництва "Наша культура і наука" доречно запропонував вставити до тексту авторської розповіді короткі блоки під рубрикою "Коротка історична довідка", набраних і зверстаних іншим шрифтом); - авторські відступи від строго визначеної канви розповіді (вони забезпечують цілком протилежний від попереднього ефект: послідовний виклад серйозної наукової інформації раптом скрашується емоційно або динамічно насиченою авторською ремаркою, яка робить своєрідну паузу, спонукає до певної реакції самого читача); - нестандартне введення в текст термінології та спонукання читача до її мимовільного засвоєння (на початку - перелік найголовніших його особливостей; знайомство з терміном через цікаві приклади; розшифрування складного терміна ніби ненароком, через уточнення або взяття його в дужки). Назвемо два приклади поступового введення терміна, з коротким його авторським розшифруванням для читача в текст, з книги "Історія видавничої справи" (К.: Наша культура і наука, 2003): "Наступним попередником простих форм символів-знаків - літер, ієрогліфів, слів - стало так зване картинне або малюнкове письмо, яке ще називається п і к т о г р а- ф і ч н и м". "Згодом творці книг все активніше почали використовувати п а п і р у с (у перекладі з єгипетського означає дослівно "річкове дерево"). Це тростинова рослина, товщиною від десяти сантиметрів, якої було достатньо вздовж повноводного Нілу". Правильно роблять ті автори, які пожвавлюють, урізноманітнюють зміст тексту завдяки вдало придуманим інтригуючим або образним заголовкам до кожного з розділів. Напрочуд вдалими, такими, що зацікавлюють читача, вийшли заголовки (з уточнюючими діловими підзаголовками) до всіх розділів популярного дослідження В. Качкана "Українське народознавство в іменах" (К.: "Либідь", 1995): "Одинокий літературний лучник..." (Володимир Левицький і його оточення); "На самоті родиться біль і терпінє..." (Штрихи до життєпису Володимира Целевича); "Одного лиш боюсь: впадати в трафарет..." (естетизм Святослава Гординського); "Прийде сівач - і запишніють сходи..." (над життєвим подвигом Бориса Грінченка). Значною мірою піднімають "читабельність" науково-популярних видань, сприяють запам'ятовуванню прочитаного простота і ясність, публіцистична наснага й експресія, образність мови, влучні порівняння, речитативні запитання до читача, що властиві для стилю окремих авторів. Такими особливостями відзначаються, зокрема, всі науково-популярні книги з різних ділянок українознавства видатного вченого, державного і релігійного діяча Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Для підтвердження думки наведемо характерні витяги з його творів. "Тернистим шляхом, згинаючись під важким тягарем чорної недолі, утворили ми свою велику культуру... Я з гірким болем запитую вас: якою ж була б ця культура наша, коли б прямували ми до неї битими шляхами, коли б ми творили її увесь час вільними руками?!" ("Українська культура"). "Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. І поки живе мова - житиме й народ, як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом..." ("Історія української літературної мови") "Заслуга монастирів у творенні української духовної культури безконечно велика - це вони, скромні українські монахи і монашки, Божі бджоли, створили нам усе те, що ми маємо найкращого в нашій духовній культурі і чим ми пишаємося й тепер." ("Українське монашество").

Повноцінне розуміння читачем складних понять - одна з основних вимог до науково-дидактичного тексту. Саме тому засоби образності набувають тут особливої ваги, адже за допомогою таких засобів, зіставляючи складні поняття зі звичайними, буденними, можна забезпечити вимогу доступності змісту. Для цього автори науково-дидактичних творів використовують, поряд з різноманітними засобами пояснення матеріалу, засоби образної виразності, до яких належать порівняння і метафори. А проте образність у науково-дидактичному стилі не є образністю в повному розумінні (тим більше художньою образністю). Вона зводиться до використання окремих словесно-образних засобів, частіше - порівнянь, рідше - метафор; тут немає тієї системності образних засобів, яка властива художній мові.

Яскраво уявити фізичні поняття допомагає зіставлення їх зі звичайними, побутовими реаліями: "Атоми, що знаходяться у вузлах, зв'язані зі своїми найближчими сусідами ковалентним зв'язком". Для яскравого відображення руху молекул автор порівнює їх з мандрівниками: "Треба мати на увазі, що частинки твердих тіл зрідка покидають місця і переходять на інші. Ось ці "мандруючі" молекули чи атоми зумовлюють дифузію в твердих тілах"; "Вихрове електричне поле може збуджуватися не обов'язково в провідниках". Образне вживання дієслова збуджуватися ґрунтується на порівнянні електричного поля з живим організмом.

Досить поширеним засобом під час викладу біологічних понять є порівняння: "У цитоплазмі міститься хроматофор у вигляді спіральної стрічки. У центрі клітини - округле ядро, ніби підвішене на нитках, що відходять від цитоплазми".

Досить часто автори науково-популярних творів використовують розгорнуті порівняння: "Легше здійснити нерівноважне адіабатне стискання або розширення тіла. При дуже швидкому стисканні тіло не встигає віддати помітної кількості теплоти навколишньому середовищу, і тому наближено можна вважати, що дуже швидке стискання відбувається адіабатно. Подібний адіабатний процес спостерігається, наприклад, при накачуванні насосом велосипедної шини або футбольної камери. При накачуванні насос сильно розігрівається, але не від тертя, яке в даному випадку дуже мале, а внаслідок адіабатного стискання повітря. … А тепер давайте повернемося до встановлення зв'язку між параметрами газу при адіабатних процесах - до виведення рівняння адіабати…".

Поширеними в науково-популярних творах є метафори-прикметники на зразок "модні" мутації, "комарині" сигнали, "хитрий" спосіб, "дочірнє" ядро.

У науково-популярних творах зустрічаються екскурси у минуле і створені на їхній основі своєрідні діахронні аналогії: "Минуло кілька сторіч впертої боротьби з винахідниками вічного двигуна, перш ніж ідея неможливості вічного двигуна - одна з найплідніших у науці, - була зведена в ранг непорушного принципу. Стародавні греки не думали про створення руху з нічого, Арістотель вчив, що віз без коня не поїде. І лише середньовічним схоластам здалося, нібито вони натрапили на слід найглибшої світової проблеми. Можливо, приводом до цього послужило відкриття магнітної руди. Таємнича сила її притягання виникала, здавалося б, з нічого. Може, цей дивний феномен і змусив багатьох повірити у можливість створення вічного двигуна. В середні віки його побудова вважалася завданням більш важливим, ніж здійснення мрії алхіміків про перетворення неблагородних металів у золото".

Дослідники твердять, що в науково-популярному творі метафора, відзначаючись великою семантичною місткістю, породжує ланцюг асоціацій, за допомогою яких пропонований матеріал стає доступним і легко засвоюється . Тут варто додати, що процесом виникнення асоціацій у читача керують автори науково-популярних творів, наводячи ті чи інші буденні явища для зіставлення їх з науковими.

Дуже часто метафори використовують для пояснення термі-нів - і в описових, і в тлумачних частинах науково-популярного твору. Взагалі-то, пояснення термінів - це складна проблема для науково-популярного викладу. М. Д. Феллер зазначає, що, оскільки популярний твір розрахований на довільне прочитання, істотну роль у ньому відіграє "інформаційний комфорт", що його має відчувати реципієнт під час сприймання написаного; саме це зумовлює залучення слів з невеликою кількістю ознак у значенні, а також обмежене використання термінів, причому, "навіть кажучи про видові по суті явища, автор позначає їх родовими поняттями" - це уможливлює розширення змісту за рахунок глибини.

Зіставлення з явищами буденного життя - надзвичайно продуктивний спосіб пояснення складних понять. Так, пояснюючи принцип електромагнітних сигналів, автор наводить пригоду про підприємливого погонича верблюдів, котрий змусив свій "корабель пустелі" бігати риссю, підвісивши пучок сіна на довгій палиці перед самою його мордою. Ганяючись за сіном, верблюд набирав максимальної швидкості. Щось на зразок цього стародавнього методу "прискорення", пише автор, спробували застосувати інженери в пошуках нових методів посилення сигналів .

Цікавим прикладом застосування образності в науково-популярних творах є зіставлення одних наукових об'єктів з іншими, тобто, для пояснення тих чи інших явищ застосовуються не буденні, побутові реалії, а те, що вже відоме читачеві з певної галузі знання. Залучення фонових знань як основи образності становить один із шляхів популяризації викладу. При цьому механізм процесу має такі самі якості, як в інших стилях (образність ґрунтується на порівнянні), але матеріалом образності служать наукові поняття: "Два гази, приведені до зіткнення і залишені самі на себе, переміщуються, але ще ніхто не спостерігав, щоб змішані гази раптом самі собою розділилися. Так само ніколи не спостерігається довільного переходу кількості теплоти від холодного тіла до гарячого, хоч перший принцип термодинаміки такого переходу не забороняє".

Функціональне призначення образності в науково-популярних творах - максимально підтримувати увагу читача під час сприймання складних для розуміння наукових понять. Для цього застосовують різні засоби: "Наприклад, припустимо, що ми помістили чайник у відро з водою і спостерігаємо, що чайник закипів, а вода у відрі замерзла (автор апелює до візуальних відчуттів читача, при цьому вживання в ролі суб'єкта особового займенника ми служить способом зближення автора й читача у процесі виконання ними спільної дії). Очевидно, що таке явище не суперечить першому принципу термодинаміки, якщо тільки загальна кількість теплоти в цьому процесі не змінюється і якщо кількість теплоти, одержана чайником, дорівнює кількості теплоти, відданої водою у відрі" (ця частина пояснення, максимально наближаючись до власне наукового стилю, тим самим віддаляється від популярного - так забезпечується переривчастість викладу, яка, на думку М. Д. Феллера, є засобом підтримання інтересу реципієнта до сприйманої інформації). А далі - знову характерна для популярного викладу конструкція:"Проте таке явище ніким ніколи не спостерігалося і спостерігатися не буде". Після неї - така, що могла б бути і у власне науковому творі: "Воно суперечить другому законові термодинаміки". І подальший виклад здійсню-ється з дотриманням вимоги переривчастості: "Або, наприклад, ми кладемо кубик льоду у склянку з теплою водою. Лід розтає, вода у склянці охолоджується. Однак ми не дочекаємося, щоб у склянці з холодною водою з'явився кубик льоду і щоб температура води підвищилася, хоч таке явище не суперечить першому законові термодинаміки".

Популярні твори "пройшли шлях від цілковитої розважальності і розмовності… до науково-популярних монографій та науково-популярних творів, в основі яких, на відміну від суто художніх, лежать не стільки "драми людей" - скільки "драми ідей" - народження ідеї у протиборстві знань про факти і сторони явища, що вивчається. Поява цих видів літератури відображає піднесення побутової свідомості читача до наукової". Інтегративність наук, а відтак і помітна "гуманізація" традиційно "точних", "строгих" галузей знання зумовила семантичне наближення складних абстрактних понять до сфери буденного життя людини. Численні асоціації є не лише наслідком гуманізації, вони підтримують зближення сфер - наукової і буденної.