2. Аналіз морфологічного рівня, на якому науковий стиль характеризується:

• високим відсотком вживання абстрактних іменників. Наприклад: назва, значення, висловлювання;

• переважання форм родового відмінка над іншими відмінковими формами;

• відсутність особових займенників. Типовою помилкою авторів-початківців є написання наукового тексту від першої особи, тоді як нормою вважається написання від третьої особи: «нами досліджено», «ми зробили висновок». Особливо ця норма стосується колективних монографій, та праць, написаних із допомогою наукового керівника. Вживання ж займенників у таких жанрах як тези доповіді, доповідь, наукова стаття неприпустиме. Винятком є рецензія, у тому випадку, коли перед автором поставлене завдання висловити своє враження від певного твору;

• при аналізі дієслів редактор має звернути увагу на вжитий час. Нормою для наукового тексту є теперішній час у значенні «теперішнього абстрактного» (має, означає, вживається). Дієслова минулого часу характерні для наукових творів історичного характеру, історичної довідки або ж у разі наголошення на тому, що певний факт не може існувати у сучасності. Для гіпотези, прогнозу, проекту тощо нормою буде майбутній час.

• нормою для наукового тексту є вживання прислівників.

• службові частини мови (похідні прийменники). Наприклад: відповідно до, згідно з, отже, вітдак та ін.

• вживання вставних одиниць, які підкреслюють логіку додержання думці та виступають як індикатори важливості думки, тези, аргументу, факту тощо.

3. Аналіз синтаксичного рівня. На цьому етапі редактор повинен проаналізувати спочатку стилістичні норми простих речень, потім ускладнених та складних речень. Так, на рівні простого речення припустимим вважається вживання простих дієслівних присудків, виражених дієслівним описовим зворотом, вживання частки «як» у значенні «в якості». Також характерним є високий відсоток вживання пасивних конструкцій (вживання інфінітиву).

В ускладнених реченнях нормою буде вживання однорідних членів речення, прислівникових зворотів, вставних одиниць, які забезпечують логічне розгортання думки. Складні речення у наукових текстах не є бажаними, так як занадто навантажують текст, складний для сприйняття. Тому нормою для складних речень буде вживання послідовних підрядних конструкцій.

Аналіз інших стилістичних засобів на всіх рівнях наукового тексту редактор має здійснювати відповідно до норм сучасної української мови.

22. Історія розвитку енциклопедичної літератури (Західна Європа, сша, Росія)

Енциклопедія (від грец. навчання по всьому кругу знань), наукове або науково-популярне довідкове видання, що містить найбільш суттєву інформацію по всім (універсальні Е.) або окремим (галузеві Е.) областям знань або практичної діяльності. Енциклопедії відбивають рівень науки і культури цілої епохи

Античність

Потреба в збірнику класифікації знань з’явилася у людини ще в далеку давнину. У античному світі термін "Енциклопедія" означав сукупність елементарних загальноосвітніх знань і не застосовувався до якого-небудь типу літературних творів. В давньому Єгипті своєрідний термінологічні словники почали з’являтися вже в другій чверті II тис. до н.е.

Родоначальником жанра європейської енциклопедії вважають Римського письменника-вченого Варрона, його труд “Дисципліни” вміщав інформацію не лише про “вільні мистецтва”, але й про медицину та архітектуру. Найбільш повно енциклопедії античності представлені знаменитою “Естественной историей” Плінія старшого в 37книгах(2493 глави) що дійшла до нас та містить матеріали з астрономії, географії, фізики, хімії, ботаніки, живопису і т.д. В греко-римській античності енциклопедичний всеохоплюючий характер мали праці Демокрита(5-4ст. до н.е.), Аристотеля(4ст. до н.е.).

У Китаї праці енциклопедичного характеру з’являються в XII-X ст. до н.е.