Середньовіччя та Просвітництво

В християнському світі в період раннього середньовіччя енциклопедії були доволі популярні: на заході прикладом можуть служити твори Ісидора Севільського, на сході — візантійський словник «Суда».

У зрілий період Середньовіччя на заході Європи склалося кілька видів енциклопедичних праць: зерцала (лат. speculum), компендіуми (compedium), суми (summae), які служили в основному навчальними посібниками для студентів «нижчих» загальноосвітніх факультетів університетів. Прикладом може служити праця домініканського ченця Вінсента з Бове (сер. XIII століття) «Bibliotheca Mundi» («Всесвітня бібліотека »), інакше «Велике зерцало» (лат. Speculum majus) — у 80 томах і трьох частинах. До XIII століття всі подібні видання виходили на латині, поступово з'являлися глосарії — словники маловживаних слів і виразів.

З XIII ст. з’являються перші енциклопедії живими мовами. Одна з таких книг - “Книга скарбів” була створена учнем Данте флорентійцем Латіні.

В XIV ст. одним з центрів енциклопедичної літератури був Египет, де для чиновників складалися справочники різних видів. Авторітетною стала енциклопедія “Ключ щастя”, що давала огляд 316 наукових дисциплін.

Ренесанс

Великий поштовх енциклопедична культура отримала в епоху Ренесансу в XIV-XVI століттях завдяки винаходу Йоганном Гутенбергм книгодрукування. Тим паче, що в Европі в цей час відбувається формування ренесансного ідеалу – всебічно розвиненої особистості. Саме у добу Ренесанса впрше Скаліхом Лікейським в праці “Енциклопедія або коло наук як духовних, так і світських” був використаний термін «енциклопедія» в його сучасному значенні. Зявляється науково-практичні видання - “Очерки про справи міста” італьянця Маффела(38 книг), в якому автор надав опис сучасного йому світу, включаючи відкриття італійських та іспанських мандрівників, біографії відомих людей, актуальну інформації з деяких наукових дисциплін.

В XVIII ст. в Німечині виходить одна з найбільш об’ємних енциклопедій – “Великий повний універсальний лексикон всіх наук та мистецтв”, випущена відомим лейпцігським книготорговцем та видавцем Цедлером.

Ідея універсальної і загальнодоступної енциклопедії з'явилася ще до XVIII ст., але була втілена лише в XVIII. Найвідомішими серед таких енциклопедій стали – Циклопедія або універсальний словник наук і мистецтв Е. Чемберса (1728 р.), «Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» Дідро і д'Аламбера (початок випуску з 1751 р.), Енциклопедія Британіка, Енциклопедія Брокгауза та інші енциклопедії вже в той час мали цілком сучасний вигляд, звичний для нас. Статті у цих виданнях були одночасно доступними за стилем викладу та глибокими за змістом, систематично розташованими в передбачуваному порядку.

Щодо змісту видань, то слід відмітити, що в епоху французького Ренесансу енциклопедії прагнули описати не настільки кожен факт, відомий людству, оскільки знання найнеобхіднішого, і необхідність оцінювалася за різними критеріями, в результаті чого і енциклопедії значно відрізнялися за своїм обсягом. Серед них були, наприклад, енциклопедії про моральні норми. Великий вплив на європейський енциклопедизм справила популярна свого часу робота англійського лікаря і філософа Томаса Броуна Псевдодоксія епідеміка або Помилки і вульгаризми (1646 р.), що витримала до 1672 р. п'ять видань і перекладена на латину, французьку, німецьку та голландську мови. У передмові автор вже називав її енциклопедією і ставив перед собою мету розвіяти помилки і забобони своєї епохи. Ця праця була, однак, викладена ще не в алфавітному, а у традиційному для Середньовіччя порядку.

Найбільш поширений у наш час алфавітний порядок, вперше застосував Джон Харріс в енциклопедії Лексикон Технікум. Сам Ньютон опублікував у другому томі Лексикону, що вийшов в 1710 р. свою єдину статтю з хімії. Енциклопедія Харріса була, в основному, присвячена науці, але в тому розумінні, яке існувало на початок XVIII ст., і який у наш час назвали б наукою і технологією. Хоча й значна кількість статей стосувалося гуманітарних наук, образотворчого мистецтва, законодавства, комерції, музики та геральдики. Порівняно невеликий за обсягом, близько 1200 сторінок, Лексикон можна назвати швидше енциклопедичним словником, ніж енциклопедією в сучасному розумінні цього слова. Сам Харріс вважав його словником; це один з перших технічних словників.

Двотомна Циклопедія Чемберса крім алфавітного порядку ввела важливе нововведення: внутрішні посилання з одних статей на інші. Її перекладом на французьку надихалися Дідро та д'Аламбер, що створили з 1751 по 1772 р. відому «Енциклопедію, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» («Encyclopédie ou dictionnaire raisonné des sciences, des arts et des métiers »), яка вийшла у 28 томах, над ще 7 томами допоміжних матеріалів, опублікованих до 1780 р., працювали інші редактори. Історичне значення цієї енциклопедії полягає в тому, що вона містила систематичний огляд ідей французького Просвітництва, викладений самими просвітителями. Погляди Дідро на те, якою має бути енциклопедія, були ним викладені у статті, на його думку, досконала енциклопедія,перш за все, повинна встановлювати зв'язки між поданими поняттями. Розуміючи, що весь масив людських знань неможливо викласти в одній роботі, він вважав, що в ній можна, принаймні, показати взаємозалежність між ними.

Британіка

Французька Енциклопедія в свій час стала надихаючим прикладом для створення знаменитої«Британської енциклопедії » або Британіки, яку ще називають "королевою енциклопедій" (вона занесена до "Книги рекордів Ґіннеса" як найбільш вичерпний довідник усіх часів та народів). ЇЇ історія розпочалася в 1768 році у шотландському місті Едінбург, де друкар К. Макфаркуер, гравер Е. Белл і редактор В. Смеллі поставили собі за мету розробити та видрукувати власну оригінальну енциклопедію. На цей видавничий проект їх надихав успіх французів Д. Дідро та Ж. Д’Аламбера.

Однак на відміну від французької енциклопедії редактори мали інше завдання: орієнтуючись на повсякденні інформаційні потреби освічених кіл англійської аристократії, дати читачам зручне у користуванні, насичене цінними практичними відомостями, авторитетне наукове видання. Головними особливостями такої праці мали стати, по-перше, увага насамперед до практичних питань (це, зокрема, відомості з техніки, природознавства, географії та ін.); по-друге, значний обсяг перевіреної науково бездоганної довідкової інформації (статті енциклопедії на початках навіть називали трактатами, ніби наголошуючи на їхній всеохопності та вичерпності), по-третє, зручна для читачів алфавітна побудова, яка уможливлювала швидке віднайдення потрібної довідки.

Вже до 1771 року було створено три томи універсальної енциклопедії, що мала назву "Британіка". Вона стала першою у світі завершеною універсальною енциклопедією (як відомо, останній том довідника Д. Дідро та Ж. Д’Аламбера побачив світ дещо пізніше, у 1780 році).

Нова енциклопедія налічувала понад 2,5 тисячі сторінок, уміщувала 160 гравюр, виконаних Е. Беллом. Крім статей авторитетних тогочасних науковців (так, Б. Франклін уклав матеріал про електрику, а В. Локк висвітлив складні питання людського мислення), чимало текстів писав В. Смеллі, особливо коли редакція не мала змоги залучити до співпраці знавців тих чи інших спеціальних наукових проблем.

Загалом оригінальний на той час задум видавців та талант авторів статей забезпечили неперевершений результат: новостворена тритомна енциклопедія, що коштувала 12 фунтів стерлінгів (чималу суму!), розійшлася на кінець XVIII століття накладом — три тисячі примірників.

Неабиякий успіх та популярність енциклопедії надихнули К. Макфаркуера й Е. Белла на швидке створення другого видання довідника. Тепер, з огляду на потреби аудиторії вони прагнули подати матеріали, які б ширшого висвітлювали культурологічні, мистецькі та історичні проблем, а також додати біографічних статті про видатних особистостей.

Друге видання було підготовлене порівняно швидко: його десять томів побачили світ упродовж 1777—1784 років за редакцією Дж. Тітлера. Праця відрізнялася від першого випуску, передусім наявністю великих за обсягом, справді монографічних статей — трактатів, посиленою увагою до історичних, мистецьких та культурологічних проблем, низкою оригінальних біографічних матеріалів, а також великим масивом карт (усі матеріали видання, дотичні до географії, супроводжувались картами, які уточнювали наведені довідкові відомості).

Поступово обсяг "Британіки" зростав: три томи вже 20-х років XIX століття перетворилися на двадцять томів, а в перші роки XX століття склали 35 томів.

За цей час видавці енциклопедії подолали чимало труднощів та перешкод як фінансового, так і науково-методичного плану. Належна науково-видавнича підготовка статей, залучення кваліфікованих авторів вимагали від видавців неабияких видатків(як приклад станом на середину XIX століття майже 350 осіб вважалися вкладниками енциклопедії; серед них — чимало відомих англомовних письменників, науковців з європейською славою, зокрема В. Скотт, В. Мальтус, Д. Брюстер та ін.). Фінансові негаразди спонукали видавничий колектив до наполегливих пошуків нових шляхів підготовки довідкових матеріалів до друку. Одним із таких шляхів стало залучення до нового видання статей з попереднього випуску енциклопедії, особливо коли відомості не потребували неодмінного оновлення.

Завдяки капіталам авторитетного нью-йоркського видавця Г. Хупера(травень 1901 року), а також спонсорській допомозі лондонської газети "Таймс" упродовж 1910 — 1911 років було підготовлено до друку сучасне за змістом одинадцяте видання енциклопедії, відоме серед читачів як "кембриджське", оскільки побачило світ у видавництві Кембриджського університету. 29 томів нової енциклопедії містили понад 40 тисяч статей; довідкові відомості були викладені компактніше та вирізнялись практичним спрямуванням; чимало матеріалів стосувались нещодавніх подій; енциклопедія вміщувала значний обсяг ілюстрацій, карт тощо. До довідника увійшли численні ґрунтовні, детально опрацьовані біографічні статті про видатних особистостей минулого та сучасності.

Дванадцяте (1921—1922 роки) та тринадцяте (1926 рік) видання "Британіки" варто розглядати швидше як передрук. Невдалим з фінансового боку був також і чотирнадцятий випуск "Британіки"(1929—1933р.), через економічну кризу, що охопила США та європейські країни.

Останнє із завершених, а саме п’ятнадцяте, видання "Британіки" (30 томів, 1974—1984 роки) вирізняється унікальною побудовою. воно ділиться на три частини: "Микропедия", "Макропедия" і "Пропедия". "Микропедия" ("Micropaedia", т. 1-10) містить короткі статті для швидкої довідки з відсиланнями до "Макропедии" ("Macropaedia", т. 1-19), що складається з обраних розгорнутих статей (з числа представлених в "Микропедии") для поглибленого вивчення питання; вони супроводжуються списками літератури. Однотомна "Пропедия" ("Propaedia") має орієнтуючий характер, показуючи загальний круг людських знань і розкриваючи кожного з його розділів в систематичному порядку і від загального до окремого; завдяки множинним відсиланням до "Макропедии" "Пропедия" виступає в ролі допоміжного покажчика. Проблему актуалізації статей видання, оновлення фактичного матеріалу вирішує щорічний однотомний додаток до енциклопедії, який має назву "Книга року". Окремий розділ — "персональний": статті про найяскравіших особистостей року, зокрема лауреатів Нобелівської премії у різних галузях науки, некрологи видатних діячів світу, які померли за цей час. Однак головний матеріал "Книги року" становлять оновлені статистичні дані, актуальні факти, які віддзеркалюють вагомі здобутки в усіх без винятку галузях людської діяльності, показують суттєві зміни у політичному та економічному устрої країн світу, що сталися за означений у назві період. Завершують том щорічні ґрунтовні й важливі бібліографічні відомості — перелік найвизначніших монографій, опублікованих різними мовами упродовж останнього року

Визнаючи "Британіку" міжнародним інформаційним стандартом, науковці наголошують передусім на вражаючому різноманітті її матеріалів. Всі статті довідника укладачі умовно поділили на десять основних тематичних груп, у межах яких виокремили ще й підгрупи. Групи: "Мистецтво і література", "Земля та географія", "Здоров’я та медицина", "Філософія і релігія", "Спорт та відпочинок", "Наука та математика", "Життя", "Суспільство", "Технології", "Історія".

Довідник з маркою корпорації "Британіка" — це найбільший і найпотужніший сучасний міжнародний видавничий проект, який об’єднав талант і знання понад шести тисяч науковців зі ста країн світу, що є чи не найважливішим чинником неупередженості оцінок, об’єктивності думок, авторитетності суджень. Ця енциклопедія ні за обсягом відомостей, ні за структурою, ні за науковим рівнем не має аналогів в інших країнах і є незаперечним лідером сучасного світового енциклопедичного книговидання початку XXI століття. Всесвітня слава та репутація "Британіки" як авторитетного сучасного міжнародного стандарту ґрунтується на широті й багатоаспектності висвітлення проблем, актуальності фактичного матеріалу, високому науковому рівні статей. Незмінною залишається мета "Британіки"(визначена засновниками у 1768 році) — бути лідером у виданні довідкової літератури, еталоном модерної універсальної енциклопедії, авторитетним, незамінним джерелом науково бездоганної інформації.

У Німеччині в 1732-1754 рр. була видана найоб'ємніша енциклопедія XVIII століття — «Великий повний універсальний лексикон всіх наук і мистецтв» ( 68 томів, 750 тис. статей), випущена в Лейпцигу І.Г.Цедлером, яка мала собі за мету популярно і без надмірних подробиць викласти результати досліджень і відкриттів того часу. В лейпцигу у 1796-1808 рр. був виданий Енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза, який налічував шість томів.

Щодо XIX ст., то важливу роль зіграли німецький «Великий енциклопедичний словник Мейєра» (1839-1852, 46 томів, згодом ще 6 додаткових), французький Великий універсальний словник XIX століття ( 17 томів з додатками, видані в 1866-1890 рр.) та англійська «Пенні Циклопедія», випуски якої виходили щотижня і коштували всього пенні кожен. Таке видання користувалося попитом в епоху широкого поширення середньої освіти. Доступні за ціною енциклопедії широко видавалися і в XX столітті.

XIX ст. характеризується тим, що стало періодом створення національних енциклопедій. До кінця XIX ст. власні національні енциклопедії з'явилися в Італії, Австрії, Польщі, Данії, Швеції, Португалії, Нідерландах, Чехії, а також в Австралії і США. В Італії випущена – Нова італійська енциклопедія(1841-89 25т), в Австрії – Австрійська національна енциклопедія або виклад в алфавітному порядку памяток Австрійської імперії(1835-79 6т), в Польщі – Універсальна енциклопедія видана в Варшаві Оргельбрандом(1859 -79 28Т), в Чехії – Науковий словник Отто(1888-1909 т 18), до створення якого були залучені всі вчені Праги. Згодом прагнення до формування національних енциклопедій виходить за межі європейського континенту: в Америці виходить – Американська енциклопедія(1829-33 Філадельфія), яка війшла в культурний обіг під назвою “Американа” та багато разів перевидавалась.

Також в XIXст. виникла тенденція створення міжнаціональних енциклопедій: 1869-74 вийшла в нью-йоркському видавництві Німецько-американська енциклопедія, створена емігрантом католиком з Німеччини Александром Шемом, який створив і першу американську педагогічну енциклопедію – Енциклопедію освіти(1877).

Що стосується Росії то витоки сучасних російських енциклопедій сягають кінця XIX ст., часу, коли духовний та економічний потенціал Російської імперії було нарешті втілено після численних спроб упродовж усього століття. До початку XX ст. з'являються енциклопедії, переважно, з врахуванням досвіду створення зарубіжних енциклопедичних видань XIX ст. Перш за все слід згадати "Энциклопедический словарь" С. Селивановського (1823 — 1825 рр., 3 т.), випуск якого зупинила цензура; "Энциклопедический лексикон" А. Плюшара (1834 — 1841 рр., 4 т.) — "змістовний довідник світської та освіченої людини", не завершений через банкрутство видавця; "Настольный словарь" Ф. Толля (1863 — 1864 рр., 3 т.) — компактний за обсягом наведених відомостей, популярний за їхнім викладом. Нечисельні інші довідники (наприклад, "Новий энциклопедический словарь" І. Березіна, 1873 — 1879 рр., 16 т.) здебільшого не користувались авторитетом у читачів, оскільки вирізнялися компіляцією, мали у своєму змісті фактичні неточності, були методично недосконалими. Російські читачі потребували якісного, науково бездоганного, авторитетного енциклопедичного видання, яке б стало логічним підсумком розвитку національної наукової думки кінця XIX — початку XX ст. та водночас дало б поштовх новим здобуткам.

"Энциклопедический словарь"

Кінець XIX ст. ознаменувався важливою подією у розвитку європейського енциклопедичного книговидання: 1890 р. у Петербурзі світ побачив перший том унікального "Энциклопедического словаря", підготовленого та видрукуваного акціонерним товариством "Ф. А. Брокгауз —І. А. Ефрон". Саме тоді відомий російський книготорговець Іван Ефрон, який у 1880 р. придбав друкарню у Петербурзі, уклав угоду з авторитетною європейською видавничою фірмою "Ф. А. Брокгауз" щодо випуску у світ російськомовного варіанту універсального енциклопедичного словника Німечини. Концепція "Энциклопедического словаря" базувався на залученні матеріалів та використанні видавничого досвіду німецької фірми "Ф. А. Брокгауз". Цей словник став фундаментом, на якому у 20—80-х рр. XX ст. сформувалася система універсальних та галузевих енциклопедій Радянського Союзу, а на межі XX—XXI ст. постала чисельна низка науково-довідкових праць Російської Федерації.

Початковий етап видання "Энциклопедического словаря", пов’язаний з ім’ям його першого головного редактора, професора І. Андрієвського, Новий період в історії "Энциклопедического словаря" розпочинається після переходу керівництва до академіка К. Арсеньєва та професора Ф. Петрушевського, яким вдалося залучити до справи видатних діячів російської науки, зокрема хіміка Д. Менделєєва та біолога А. Бекетова. З цього часу спостерігається ґрунтовне поповнення видання оригінальними матеріалами, на перший план виходять статті з географії Російської імперії, її історії, культури, науки, освіти, стрімко формується та удосконалюється власна термінологія окремих наукових дисциплін і напрямів практичної діяльності.

Із тривіального видання, що мало на меті передусім піднести рівень освіченості широких кіл буржуазії (а саме таким був "Conversation Lexicon" Ф. А. Брокгауза та його наступників у XIX ст.), вона перетворилася у фундаментальний науковий довідник, який віддзеркалював нові досягнення в усіх ділянках науки, техніки, суспільного та культурного життя Російської імперії і світу. Кожна стаття — ніби своєрідна монографія, адже автори, як правило, висвітлювали обрану тему багатоаспектно, аргументовано, залучаючи значний обсяг нових і апробованих фактичних відомостей, широке коло бібліографічних матеріалів. І ще — оригінальна, вільна манера викладу відомостей. Розкутість викладу заохочувала видатних вчених того часу до укладання матеріалів до енциклопедії, адже у редакційному колективі зазвичай не втручалися у тексти статей, внаслідок чого авторський стиль залишався насправді авторським.

Авторитетний колектив редакції забезпечував високий науковий рівень статей з природознавства, географії, біології, математики, техніки та ін., виявляючи при цьому ґрунтовні знання з методики енциклопедичної справи. Наукова цінність "Энциклопедического словаря" незаперечна, вона полягає передусім у різноманітті вміщеного й узагальненого у довіднику фактичного матеріалу — цифрах, датах, бібліографічних відомостях тощо, у широкій та об’єктивній панорамі розвитку тогочасної російської науки в усіх її суперечностях і контраверсіях.

Суттєвий внесок у підготовку матеріалів для "Энциклопедического словаря" Ф. А. Брокгауза та І. Ефрона зробили відомі українські дослідники та громадські діячі — І. Франко (його фундаментальна стаття "Южнорусская литература" цілком слушно може вважатися зразком енциклопедичної майстерності), А. Кримський (автор понад 200 статей, переважно з української лексикології, діалектології, правопису, а також сходознавства), М. Сумцов, Д. Багалій, І. Величко, П. Тутковський та ін. В умовах відсутності національних українських енциклопедій саме на сторінках видання було висвітлено широке коло питань, дотичних до України, — географія, адміністративний устрій, історія, релігія, література, етнографія тощо. Українці створили для цього оригінального видання чимало фундаментальних, вичерпних довідок, були запрошені до участі у роботі редакції, відомості про них вміщувалися на сторінках довідника. Мала енциклопедія й оригінальні біографічні матеріали присвячені діячам української історії, культури, науки передусім тим, що увійшли в історію не лише власної Батьківщини, а й інших країн. Це статті "Т. Шевченко", "І. Франко", "А. Кримський", "Марко Вовчок", "М. Кропивницький", "М. Максимович", "Д. Багалій" та ін.

Випуск "Энциклопедического словаря " Ф. А. Брокгауза та І. Ефрона було успішно завершено 1907 р. у Петербурзі. Довідник побачив світ у двох варіантах: перший об’єднував 41 основний та 2 додаткові томи, другий включав 82 основних і 4 додаткових напівтоми.

До складу словника увійшло 121 240 статей, серед яких понад 40 тис. біографічних довідок, 7 800 ілюстрацій, 235 портретів. 82 напівтом енциклопедії закінчується "Портретною галереєю редакторів і співробітників "Энциклопедического словаря", що подає понад 300 зображень. Додаткові напівтоми (1905 — 1907 рр. випуску) доповнюють "Энциклопедический словарь" новими, актуальними матеріалами, які з цілком зрозумілих причин не увійшли до складу основного видання.

Початкові томи довідника мали наклад 12 тис. примірників, з часом він зріс до 15, 18 і, нарешті, сягнув 25 тис. примірників, а напівтоми 54 та 55, зміст яких цілком присвячений Росії, вийшли накладом у 75 тис. примірників. Словник друкували надзвичайно якісно (нагадаємо, що І. Ефрон був власником однієї з найкращих на той час друкарень м. Петербурга), досить швидкими темпами: по чотири—п’ять невеликих напівтоми на рік; хоча він мав порівняно високу ціну, вона гарантувала ошатне художньо технічне оформлення і загальну культуру видання та певною мірою засвідчувала престижність енциклопедії.

У 2001 р. світ побачив повний комплект усіх томів енциклопедії видавництва "Терра". Повна репринтна версія стала символом духовного відродження Росії та дала поштовх подальшому розвитку національного енциклопедичного книговидання.

Видатною російською універсальною енциклопедією є "Енциклопедичний словник" братів А. і І. Гранат. Окрім універсальних енциклопедій вийшло декілька галузевих (технічна сільськогосподарська, військова та ін.). В період Революції 1905-07 і роки, що послідували за ним, активізувалася діяльність з випуску довідкових видань.

Після перемоги Жовтневої революції 1917 розгорнулася робота з підготовки енциклопедичних видань на основі марксистсько-ленінської ідеології. До середини 20-х рр. йшов процес становлення енциклопедичної справи в країні. Здійснений випуск галузевих Э.: "Селянській сільськогосподарській енциклопедії" (т. 1-7, 1925-28), "Торговій енциклопедії" (т. 1-5, 1924-25), "Педагогічній енциклопедії" (т. 1-3, 1927-29) та ін.

"Большая Советская энциклопедия"

Новий етап розвитку енциклопедичної справи був ознаменований початком видання Великої радянської енциклопедії (БСЭ), видавництва "Большая Советская энциклопедия", започаткованого 1925 р. з ініціативи видатного вченого академіка О. Шмідта. Ідея нової енциклопедії зародилася ще на початку 20-х років XX ст. у період розвитку непу, у 1923 р. у Держвидаві під керівництвом О. Шмідта було створено групу з відомих громадських, культурних діячів, науковців, які на початок 1924 р. визначили тип видання ("марксистська універсальна енциклопедія") та розробили загальний план (праця матиме обсяг 20—25 томів).

Обґрунтовуючи потребу енциклопедії, О. Шмідт писав: "Нове життя будується на наукових засадах. Ніколи ще досягнення науки не були так потрібні і так бажані масам, як тепер. Подати в найзручнішому узагальненому викладі все найголовніше з сучасної науки може лише енциклопедичний словник. Старі енциклопедії мали для свого часу велике значення. Нині вони настільки застаріли, що виправлення їх безнадійне. Новий час потребує нової енциклопедії, просякнутої новим світоглядом, що чітко відповідає практичним вимогам сьогодення. Так виник план "Большой Советской энциклопедии", яка стане визначною пам’яткою нашої епохи".

Нова енциклопедія ставила за мету: відповідність відомостей статей сучасним науковим досягненням; встановлення взаємозв’язків між науковими дисциплінами та частковими поняттями, що потребувало ґрунтовного науково-методичного попереднього опрацювання словника усього довідника; постійне оновлення відомостей; досягнення однотипності структури статей та стилістичної одноманітності викладу. А ще: залучення авторитетних вчених, формування кваліфікованого редакційного колективу, обізнаного з тонкощами енциклопедичної справи, ретельна коректура, ґрунтовна підготовка бібліографічного, ілюстративного, зокрема й картографічного, матеріалів, фахове розроблення художнього оформлення та забезпечення якісного поліграфічного відтворення.

Редакція розробила цикли споріднених за тематикою статей, які були тісно пов’язані між собою і групувались навколо одного центрального поняття. У сукупності понад 63 тис. статей довідника багатогранно і багатоаспектно висвітлювали всі галузі науки та напрями людської діяльності.

Якщо раніше підготовка енциклопедичної статті передбачала лише співпрацю редактора з автором матеріалу, то вже з перших томів видання стало результатом колективної праці наукових інституцій Академії наук, кафедр вищих навчальних закладів, численного загалу вчених, літераторів, громадських діячів, що активно прилучилися до усіх процесів розроблення словника, укладання статей, розв’язання методичних проблем.

Видання "Большой Советской энциклопедии" було успішно завершено: у 1947 р. читачі отримали останній, 66 том "СРСР" (він не нумерований, тому обсяг довідника традиційно обмежують 65 томами).

Друге видання "Большой Советской энциклопедии", було започатковано 1949 р., головним редактором став академік С. Вавилов, з 1951 р. — академік Б. Введенський. Загальна кількість статей енциклопедії зросла до 100 тисяч (нагадаємо, що у першому виданні було лише 65 тисяч). Оновлення і збагачення матеріалів було здійснено за рахунок термінів з галузей економіки, техніки, культури, які відображали зміни, що відбулися у світі внаслідок науково-технічної революції.

Для редакційного колективу, очолюваного видатним вченим С. Вавиловим, важливими були актуальність, новизна довідкових матеріалів, віддзеркалення у них досягнень вчених СРСР, максимальна популярність викладу, адже передбачалось, що виданням користуватимуться читачі з різним рівнем підготовки.

Друге видання "Большой Советской энциклопедии" було завершене у 1957—1958 рр.: у 1957 р. читачі отримали останній із запланованих, 50 том праці, присвячений СРСР.

Обсяг третього видання "Большой Советской энциклопедии", випуск якого було розпочато у 1969 р. мав становити 30 томів.

Видання було настільки популярним, що у 1973—1982 рр. американське видавництво "Макміллан" здійснило переклад та друк третього видання "Большой Советской энциклопедии".

Наукове видавництво "Большая Российская энциклопедия" приступило до науково-видавничого опрацювання тридцятитомного проекту видання "Большой Российской энциклопедии" у 2002 р. Головний редактор довідника — президент Російської Академії наук академік Ю. Осипов. У 2004 р. читачі отримали перший том "Большой Российской энциклопедии" з промовистою назвою "Россия", обсягом понад 1000 сторінок (з них 40 сторінок — предметний покажчик).

З середини 40-х рр. різними радянськими видавництвами почався випуск енциклопедичних видань по машинобудуванню, гірській справі, військовій медицині виданий ряд словників (політичний, філософський, дипломатичний, політехнічний, економічний, педагогічний, юридичний та ін.). Провідне радянське видавництво в області енциклопедичної літератури - "Радянська енциклопедія". У кінці 50-х - початку 60-х рр. воно приступило до одночасного випуску більше 20 галузевих Э., що відбило процес диференціації наук і підняло на новий ступінь енциклопедичну справу в СРСР.

З кінця 50-х рр. почалася робота з підготовки і видання енциклопедій у союзних республіках на національних мовах, яких можна розділити на два основні види : універсальні і регіональні, присвячені своїй республіці. Першою радянською республіканською енциклопедією стала "Українська радянська енциклопедія" (т. 1-17, 1959-65). Завершені видання "Білоруської радянської енциклопедії" (т. 1-12, 1969-75), "Малій енциклопедії Латвійської РСР" (регіональна, т. 1-3, 1967-72) "Малій Литовській радянській енциклопедії" (регіональна, т. 1-2, 1966-75), "Естонській радянській енциклопедії" (т. 1-8, 1968-76).

Велика увага приділяється створенню універсальних Э. у інших соціалістичних країнах. Болгарська академія наук видала "Коротку болгарську енциклопедію" ("Коротка българска енциклопедия", т. 1-5, Софія, 1963-1969); Угорська академія наук - "Нову угорську енциклопедію" (т. 1-7, Bdpst, 1959-1972). У ГДР Бібліографічний інститут другим виданням публікує "Новий словник Мейєра". Державне наукове видавництво в Польщі опублікувало "Велику загальну енциклопедію" ( t. 1-13, Warsz., 1962-70) і готує її друге видання.

Важливою подією в радянській енциклопедичній справі стало видання "Дитячої енциклопедії" (т. 1-10, 1958-62; 2 видавництва, т. 1-12, 1964-69; 3 видавництва, т. 1-12, 1971-78).