84. Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства.

Під юридичною відповідальністю розуміється державний при­мус до виконання вимог, передбачених законодавством, охоронне правовідношення, в якому порушник зобов'язаний відповідати за свої винні вчинки. Найчастіше вона настає через негативні наслід­ки вчинених правопорушень. Об'єктом відповідальності є винне порушення юридичних при­писів, що регулюють здійснення виробничо-господарської й іншої діяльності сільськогосподарських підприємств та їхніх об'єднань. Суб'єктами відповідальності є: громадяни, що ведуть фермерське госпо­дарство, власники особистих селянських господарств, інші праців­ники сільськогосподарського виробництва, а також сільськогоспо­дарські організації (підприємства, кооперативи, товариства тощо), основним видом діяльності яких є виробництво і реалізація сіль­ськогосподарської продукції. Органи сільськогосподарських підприємств не мають права са­мостійно визначати заходи юридичної відповідальності, але в уста­новленому законом порядку застосовують їх як засіб зміцнення за­конності в сільському господарстві. Встановлено види юридичної відповідальнос­ті за вчинені правопорушення: дисциплінарна, матеріальна, майнова, адміністративна, кримінальна. За суб'єктами відповідальності можна розрізняти індивідуальну й колективну відповідальність, за органами застосування — судову й адміністративну.

85. Права та обов'язки землекористувачів.

Права землекористувачів: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських  та інших  культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній  ділянці  загальнопоширені  корисні  копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки,  виробничі та  інші  будівлі  і споруди. Дані права є основними, договором можуть встановлюватися ще деякі, в залежності від особливостей відносин, що виникли     Обов'язки землекористувачів: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати  родючість  ґрунтів  та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам  місцевого  самоврядування  дані  про  стан і використання земель  та  інших  природних  ресурсів  у  порядку,  встановленому законом; дотримуватися    правил    добросусідства   та   обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки,  протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом    можуть    бути   встановлені   інші   обов'язки землекористувачів.

86. Посвідчення договорів відчуження земельних ділянок

Угоди про відчуження земельних ділянок посвідчуються за їх місцезнаходженням (ст. 55 Закону України "Про нотаріат").

Найчастіше в нотаріальній практиці зустрічаються посвідчення угод із відчуження земельних ділянок громадянами. І тому саме ці угоди є найбільш характерними для вивчення процесу посвідчення відчуження земельних ділянок.

Слід звернути увагу на те, що покупцями земельних ділянок не можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства.

Нотаріус, посвідчуючи таку угоду, по-перше, повинен витребувати документ, який встановлює право власності громадянина на земельну ділянку. Згідно зі ст. 23 ЗК такими документами є державні акти, що видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами.

Державні акти мають певні форми, затверджені постановою Верховної Ради України "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею" від 13 березня 1992 р. № 2201-ХІІ. Цим нормативним актом затверджено форми державних актів на право колективної власності на землю, на право, приватної власності на землю та на право постійного користування землею.

Слід мати на увазі, що громадяни ще набувають право власності на земельні ділянки шляхом успадкування, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлю — продаж, дарування, міни. Вчиняючи ці нотаріальні дії, нотаріус видає свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, свідоцтва про право на спадщину, нотаріально посвідчені угоди про купівлю-продаж, дарування, міну. Ці документи свідчать про відчуження та придбання чи набуття права щодо земельної ділянки. Але документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку в таких випадках, усе ж таки буде державний акт. А це означає, що названі вище документи, які свідчать про придбання земельної ділянки, належить подати до відповідної ради, де їх зареєструють і на підставі їх видадуть державний акт.

Посвідчуючи угоди з відчуження громадянином земельної ділянки, нотаріус зобов'язаний уважно ознайомитися з підставами видачі державного акта.

Відповідно до ст. 6 ЗК громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для чітко визначених цілей, а саме:

• для ведення селянського (фермерського) господарства;

• для ведення особистого підсобного господарства;

• для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);

• для садівництва;

• для дачного та гаражного будівництва.

Частиною 2 ст. 17 ЗК раніше встановлювався 6-річний строк, відлік якого починається від часу набуття права власності, протягом якого власники земельних ділянок, переданих радою, не мали права продавати або в інший спосіб відчужувати належні їм земельні ділянки, крім передачі у спадщину або раді на тих самих умовах, на яких вони були їм передані.

Однак декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", прийнятий 26 грудня 1992 р. за № 15-92, визначив, що громадяни України мають право продавати або в інший спосіб відчужувати земельні ділянки, передані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, не дотримуючись цього строку і в межах норм, установлених ЗК.

Стосовно до відчуження громадянами земельних ділянок, переданих їм для ведення селянського (фермерського) господарства та відчуження земельних ділянок, переданих згідно з ЗК у колективну власність, зберігається 6-річний строк заборони на відчуження земельних ділянок.Цим же декретом установлено, що відчуження земельних ділянок слід проводити без зміни їх цільового призначення. Незмінність цільового призначення у використанні земельних ділянок є однією з умов відчуження земельних ділянок. Про те, що відчуження земельної ділянки провадиться без зміни її цільового призначення, зазначається в самому тексті договору.Другим документом, що його має витребувати нотаріус для посвідчення відчуження земельної ділянки, є довідка про грошову оцінку земельної ділянки.Продаж земельної ділянки провадиться за ціною, що встановлюється угодою сторін, але ця ціна не може бути меншою за грошову оцінку землі.

Законом України "Про плату за землю" встановлено, що для економічного регулювання земельних відносин під час укладання цивільно-правових угод, передбачених законодавством України, застосовується грошова оцінка землі, що її проводить Державний комітет України з земельних ресурсів.Третім документом, що його витребує нотаріус для посвідчення угоди про відчуження земельної ділянки, є довідка про відсутність заборон на відчуження чи арешту цієї земельної ділянки.До договору купівлі-продажу, якщо продавцем є громадянин, додається державний акт на право приватної власності на землю. Якщо продається частина земельної ділянки, нотаріус робить відповідну відмітку на державному акті на право власності продавця на земельну ділянку. Державний акт, на підставі якого було посвідчено угоду про продаж земельної ділянки, додається до примірника угоди, що залишається у справах нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Відмітка у паспорті громадянина щодо приватизації землі погашається відповідною місцевою радою. Другий примірник державного акта, що зберігається у місцевій раді, також погашається нею та передається до архіву.

Слід також зазначити, що в разі посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки громадянином у місцевої ради для ведення селянського (фермерського) господарства понад площу, що передається безоплатно, нотаріус повинен витребувати рішення відповідної ради з цього питання, яке і є підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.Указами Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р. № 666, "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 p., "Про захист прав власників земельних часток (паїв)" від 21 квітня 1998 р. № 332/98, "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" від 12 липня 1995 р. регулюються чітко визначені конкретні питання щодо відчуження певних категорій земельних ділянок, а (залежно від цього — і порядок посвідчення цих угод).По-перше, це стосується посвідчення договору купівлі — продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, правовою підставою для його укладення є Указ Президента України "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" від 12 липня 1995 р.

Покупцями такої земельної ділянки можуть бути громадяни та юридичні особи України, у статутному фонді яких відсутня будь-яка частка майна, що перебуває у загальнодержавній власності. Посвідчуючи договір, нотаріус витребує рішення державної адміністрації, виконавчого комітету відповідної ради разом із проектом відведення земельної ділянки.

Посвідчений у нотаріальному порядку договір реєструється у відповідній раді, яка на підставі цього договору видає державний акт, який і є документом, що посвідчує право власності на придбану земельну ділянку.Власники приватизованих земельних ділянок несільськогосподарського призначення мають право володіти, користуватися і розпоряджатися ними через продаж, дарування, заповіт, обмін, заставу, здачу в оренду чи будь-яким іншим законним способом. Також власник земельної ділянки може передавати її як внесок до статутних фондів товариств і підприємств.Із розвитком земельних відносин постало питання щодо паювання земельних ділянок, переданих у колективну власність.Паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані в колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Що ж до земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, то паювання їхніх земель здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.Паювання земель — це визначення розміру земельної частки (паю) в колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу чи сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Відповідна державна адміністрація видає громадянинові сертифікат на право на земельну ділянку (пай) єдиного в Україні зразка і провадить його реєстрацію.

Право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування та застави.Відчужуючи через купівлю-продаж право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, переважне право на його придбання мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також селянські (фермерські) господарства та громадяни, які мають право на їх створення.

Після нотаріального посвідчення укладені договори (купівлі-продажу, дарування, міни) підлягають реєстрації районною державною адміністрацією за місцезнаходженням колективного підприємства з внесенням відповідних змін до записів у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну ділянку (пай).

Указом Президента "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" від 19 січня 1999 р. № 32/99 регулюється продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній або комунальній власності.