152. Моніторинг земель.

Моніторинг земель – це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення наукового обґрунтувальних рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.Завданням моніторингу земель є періодичний контроль динаміки основних гнунтових процесів у природних умовах і при антропогенних навантаженнях, прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. До завдань монітор гину земель відносяться: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій про попередження і усунення наслідків негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, а також власників земельних дільниць. Суб’єктами на яких покладено ведення моніторингу земель є Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерства аграрної політики України, Національне космічне агентство України, інші зацікавлені міністерства та відомства. Органи Державного комітету України або земельних ресурсах надають усім заінтересованим суб’єктам системи моніторингу інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків; Міністерство аграрної політики – інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості грунтів сільськогосподарського призначення; Національне космічне агентство України надає архівну та поточну інформацію з дистанційного зондування Землі.

153. Рекультивація порушених земель.

Рекультивація (від лат. гесиШуаііо — обробіток) є одним з основних заходів охорони земель. Рекультивованими є землі, на яких проведені роботи щодо відновлення їх цінності, змен­шеної внаслідок порушення. Рекультивації підлягають пору­шені землі усіх категорій, а також суміжні земельні ділянки, які повністю чи частково втратили продуктивність у результаті негативного впливу. Рекультивація є складовою частиною технологічних процесів, пов'язаних із порушенням земель — при розробці родовищ корисних копалин та торфу,будівництві лінійних споруд, проведенні геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт. Рекультивація здійснюеться за напрямами цільового використання.  Розробка проектів рекультивації земель проводиться з урахуванням таких чинників: природні умови району (кліматичні, геологічні, гідрологічні, тощо); розташування порушеної ділянки; перспективи розвитку району розробки; фактичний чи прогнозований стан порушених земель на момент рекультивації (площа, форма рельєфу, ступінь природного заростання, наявність родючого шару, прогноз рівня ґрунтових вод підтоплення, ерозійні процеси, рівень хімічного забруднен: тощо); показники хімічного складу, агрохімічних та агрофізичних властивостей; інженерно-геологічні характеристики порід; господарські, соціально-економічні та санітарно- гігієнічні умови району розміщення порушених земель; строк використання рекультивованих земель; охорона довкілля від  забруднення пилом, газовими викидами та стічними водам, охорона флори та фауни.Порушені землі мають бути рекультивовані переважно під  ріллю чи інші сільськогосподарські угіддя. Якщо рекультивація земель під сільськогосподарські угіддя недоцільна, то створюються  лісонасадження з метою збільшення лісового фонду, покращення екологічної обстановки або захисту земель від ерозії. За необхідності створюються рекреаційні зони чи заповідники у встановленому законом порядку.Рекультивація порушених земель здійснюється у два етапи: технічний та біологічний. При проведенні технічного етапу рекультивації виконуються такі роботи: обстеження і типізація порушених земель, вивчення властивостей порід, складання техніко-економічних обґрунтувань та проектів рекультивації планування, очищення, вирівнювання тощо рекультивованої поверхні земельної ділянки; селективне зняття, складування зберігання розкривних порід та родючого шару ґрунту; формування відвалів порід; планування і покриття поверхні відвалу родючим шаром ґрунту; засипання і планування деформованих поверхонь (карстів); будівництво під'їзних шляхів; меліо­ративні та протиерозійні заходи тощо. Біологічний етап виконується після технічної рекультива­ції і містить заходи відновлення родючості земель — агротех­нічні, фітосанітарні тощо. Біологічну рекультивацію здійс­нюють особи, яким передаються землі після технічної рекультивації, на кошти підприємств, установ, організацій, що проводили на цих землях гірничі, будівельні, розвідувальні роботи.Рекультивовані землі та прилеглі території після завер­шення усього комплексу робіт мають являти собою організований та екологічно збалансований сталий ландшафт.Виділяються такі напрями рекультивації порушених зе­мель: сільськогосподарський, лісогосподарський, водогоспо­дарський, рекреаційний, санітарно-гігієнічний, будівельний. Нормативно-технічні вимоги щодо рекультивації земель встановлені у: ГОСТ 17.5.1.02-85 «Охорона природи. Землі. Класифікація порушених земель для рекультивації»; ГОСТ 17.5.1.03-86 «Охорона природи. Землі. Класифікація розкрив­них та вміщуючих порід для біологічної рекультивації зе­мель»; ГОСТ 17.5.3.04-83 «Охорона природи. Землі. Загальні нимоги до рекультивації земель»; ГОСТ 17.5.3.05-84 «Охо­рона природи. Землі. Рекультивація земель. Загальні вимоги до землювання» та ін.