- •1.Поняття і предмет земельного права України.
- •2.Види юридичної відповідальності за земельні правопорушення.
- •3. Поняття і класифікація суб’єктів аграрного права
- •4. Правове регулювання поводження з відходами сільського господарства
- •5Система і принципи земельного права України
- •6.Види юридичної відповідальності за земельні правопорушення.
- •7. Особливості правового статусу суб’єктів аграрного права
- •11. Загальні засади створення та ліквідації суб’єктів аграрного господарювання
- •12. Правове регулювання ведення сільськогосподарської діяльності в умовах надзвичайних екологічних ситуацій.
- •13 .Види земельних правовідносин.
- •14. Правовий статус земель с/г призначення.
- •15. Загальні питання ринкових перетворень на селі
- •16,27, 44, 67, 140, 144. Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств
- •17. Суб’єкти, об'єкти та зміст земельних правовідносин.
- •18. Фермерське землекористування.
- •19.Правове регулювання приватизації в апк
- •20.Державний земельний кадастр.
- •21.Особливості та класифікація джерел земельного права.
- •22. Субєкти права с.Г землекористування та загальна х-р їх правового статусу Стаття 39. Зк Права власників земельних ділянок і землекористувачів
- •23. Правові засоби формування інфраструктури аграрного ринку
- •24. Внутрішні аграрні правовідносини
- •25. Підзаконні акти як джерела аграрного та земельного права
- •28.Державний земельний кадастр.
- •29.Підстави виникнення, зміни та припинення права землекористування.
- •30.Правовий статус земель населених пунктів.
- •31. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі
- •32, 95. Поняття та характеристика правового статусу фермерських господарств
- •33. Загальна х-р права власності на землю
- •36. Посвідчення договорів відчуження земельних ділянок
- •37. Інститут права власності є
- •38.Поняття і склад земель житлової та громадської забудови.
- •39. Правове регулювання ринку зерна
- •40. Зовнішні аграрні правовідносини
- •41 Субекти і обекти права вла-ті на землю.Земельна ділянка як об’єкт права власності
- •42.Порядок використання земель в межах, населених пунктів для забудови та інших потреб
- •43. Правове регулювання ринку алкоголю й тютюну
- •Порівняльна характеристика правомочностей власника, та землекористувача
- •46.Землі природно-заповідного фонду
- •47.Правове регулювання ринку цукру
- •48, 52, 119 Поняття та види с/г кооперативів
- •49. Підстави та порядок виникнення права власності на землю.
- •50. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання.
- •53. Пава та обов’язки власників земельних ділянок
- •54. Поняття та загальна характеристика земель лісового фонду.
- •56, 72, 80, 202. Правові умови та порядок створення с/г кооперативів
- •57. Підстави та порядок припинення права власності на землю
- •58. Землі оздоровчого призначення та їх використання
- •61. Поняття, основні риси т юридична природа приватизації земель
- •62. Визначення, склад та використання земель рекреаційного призначення
- •63 Форми і методи регулятивної діяльн держ органів у сільському господ-ві
- •64. Поняття та види сільськогосподарських кооперативів.
- •65.Субєкти, об’єкти та форми приватизації земель.
- •66. Склад та використання земель історико-культурного призначення
- •68, 88, 116, 128, 206. Членство в с/г кооперативах
- •60, 76, 83, 139. Правові основи діяльності особистих селянських господарств
- •69. Особливості приватизації земель с/г призначення та інших категорій
- •70. Нормування і стандартизація у галузі охорони земель
- •71. Поняття виробничо-господарської діяльності с/г кооперативів
- •73. Юридичні гарантії здійснення приватизації земель
- •75. Поняття соціального розвитку села
- •77. Загальна хар-ка права землекористування
- •78. Загальна хар-ка земель водного фонду
- •79. Правовий режим об’єктів соціальної сфери села
- •81. Виникнення права землекористування.
- •82. Правові форми використання земель лісового призначення.
- •84. Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства.
- •85. Права та обов'язки землекористувачів.
- •86. Посвідчення договорів відчуження земельних ділянок
- •87. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві
- •89. Припинення права землекористування.
- •90 Втрати землі, їх запобігання та відшкодовування.
- •92. Правовий режим земель особистого селянського господарства.
- •93. Поняття та юр. Ознаки оренди землі.
- •101. Договір оренди земельної ділянки
- •108. Підстави, порядок і правові наслідки припинення акціонерного членства в асгт
- •109. Обмеження прова на землю,які випливають із право добросусідство
- •113. Земельні сервітути як форма обмеження прав на землю.
- •114. Землі транспорту і їх використання.
- •116.Членство в сіль.Госп. Кооперативах
- •117. Поняття гарантій прав на землю.
- •118. Склад і використання земель зв’язку і енергетики
- •122. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів
- •123. Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства.
- •124. Земельно-прцесуальне забезпечення набуття прав на землю
- •125. Особливості обчисленн плати за землі різного цільового призначення.
- •126. Відповідальність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування за порушення права власності на землю за виданням актів які порушують права власників земельних ділянок.
- •127. Правовий режим майна особистого селянського господарства.
- •129. Поняття зміст та субєкти управління у галузі використання та охорони земель.
- •130. Добросусідство.
- •131. Відносини фермерського господарства з бюджетом банківськими установами та страховими організаціями.
- •132. Правове регулювання використання тваринного світу в сільському господарстві.
- •133. Система і функції управління у галузі використання та охорони земель.
- •134. Земельні торги їх обовязковість для земельних ділянок комунальної власності.
- •135. Державна підтримка особистих селянських господарств.
- •137. Система і повноваження органів управління у галузі використання і охорони земель.
- •138. Грошова оцінка та державна реестрація земельних ділянок.
- •141. Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень.
- •142. Олік кількості та якості земель порядок ведення державного земельного кадастру
- •143. Правове регулювання господарської діяльності фермерського господарства.
- •145. Планування використання земель,землеустрій.
- •146. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.
- •148. Контроль за використанням та охороною земель.
- •149. Спільна власність на землю.
- •150. Загальна характеристика законодавства про окремі види сільськогосподарської діяльності.
- •152. Моніторинг земель.
- •154. Особливості аграрно-правового регулювання договірних правовідносин у сульському господарстві.
- •156. Державний земельний кадастр.
- •157.Загальна характеристика посвідчення договорів відчуження земельних ділянок.
- •158. Правове регулювання бджільництва.
- •159. Поняття та загальна характеристика правового статусу фермерських господарств.
- •160. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель.
- •162. Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності іноземним громадянам та юридичним особам.
- •163.Загальна характеристика правового регулювання галузі тваринництва.
- •164. Юридична природа ринкового обігу земельних ділянок
- •165. Повноваження кму в галузі земельних відносин
- •166. Контрактація, інші окремі договори щодо реалізації с/г продукції
- •167. Розмежування правового регулювання приватизації земель та набуття права власності на землю за спеціальними процедурами
- •168. Правочини із земельними ділянками.
- •169. Поняття, завдання, та мета землеустрою
- •170. Правове регулювання ветеринарної медицини
- •171. Умови і порядок припинення діяльності фермерського господарства
- •172. Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах
- •173.Покупці земель сільськогосподарського призначення та набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод
- •174. Правове регулювання насінництва
- •175. Припинення права користування земельньними ділянками,які використовуються з порушенням земельного зак-ва.
- •Стаття 144. Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства
- •176.Викуп земельних ділянок для суспільних потреб
- •178. Правові аспекти вирощування наркотичних рослин
- •180.Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності
- •181. Правові засади відтворення і охорони земель
- •182. Класифікація договірних зобов'язань у сільському господарстві
- •183,191,195. Правові засади реорганізації та ліквідації сільськогосподарських кооперативів
- •184. Поняття правової охорони земель.
- •185. Визнання земельних торгів такими, що не відбулися
- •Стаття 139. Відчуження земельних ділянок за рішенням суду
- •186. Правова охорона прав на сорти рослин
- •187. Право постійного користування земельною ділянкою, права землекористувачів Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою
- •Стаття 95. Права землекористувачів
- •188.Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів
- •189. Надання права пост.Користув. Зем.Ділянок юридичним особам.
- •190. Поняття та загальна характеристика правового забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції
- •192.Особливості прав. Охорони ґрунтів
- •194. Загальна характеристика законодавства про охорону довкілля в сільському господарстві
- •196. Загальна характеристика відповідальності за порушення земельного законодавства
- •197. Бонітування грунтів та економічна оцінка земель
- •198. Правовий інститут меліорації земель у сільському господарстві
- •201.Склад і використання земель оборони та іншого призначення
- •202. Правові умови та порядок створення сільськогосподарських кооперативів
- •203. Поняття та загальна характеристика правового статусу фермерських господарств
- •204.Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам Стаття 156. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
- •205. Порядок укладення договору оренди землі,чинність договору,термін дії та державна реєстрація.
- •206. Членство в сільськогосподарських кооперативах
- •207. Загальна характеристика
- •208.Вирішення земельних спорів Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори
- •Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів
- •Стаття 160. Права і обов’язки сторін при розгляді земельних спорів
- •Стаття 161. Виконання рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів
- •209. Виникнення права спільної часткової власностіна земельну ділянку .
- •210.Органи управління та контролю сільськогосподарського кооперативу та їх компетенція.
- •211.Земельні правовідносини у фермерському господарстві.
- •212. Поняття механізму реалізації прав на землю.
- •213. Плата за землю як засіб правового стимулювання розвитку земельних відносин
- •214. Правовий режим майна та землі сільськогосподарського кооперативу.
- •215. Умови і порядок створення фермерського господарства та припинення його діяльності.
101. Договір оренди земельної ділянки
Основним документом, який регулює відносини між орендодавцем земельної ділянки і орендарем, є договір оренди земельної ділянки. З огляду на специфіку орендних відносин та особливості об'єкта цих відносин договори відіграють провідну роль у врегулюванні земельних орендних відносин.
Договір оренди земельної ділянки — це юридично оформлена у встановленому законом порядку двостороння угода, за якою орендодавець передає орендареві земельну ділянку у тимчасове оплатне використання для задоволення його потреб, які визначаються цільовим призначенням орендованої ділянки і спрямовані на забезпечення відповідного виду діяльності за умови раціональності землекористування і охорони земель як з боку орендаря, так і з боку держави, та на інших погоджених умовах.
За своєю правовою природою договір оренди земельної ділянки є земельно-правовим. Його земельно-правовий характер визначається сутністю та особливостями землі як об'єкта договору.
Істотною умовою договору, яка також впливає на його юридичну природу, є умова про раціональність землекористування та охорону земель. Ця умова виступає обов'язком орендаря не лише перед орендодавцем, а й перед державою, її включення до договору оренди земельної ділянки зумовлено особливостями його об'єкта.
Серед договірних умов різної юридичної значимості прийнято виділяти: істотні, звичайні та випадкові (факультативні). Це повною мірою стосується і договору оренду земельної ділянки.
Згідно із Законом «Про оренду землі» (ст. 14) до істотних умов, необхідних для укладення договору, належать: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди (ст. 17); орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості земельної ділянки; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта чи його частини; відповідальність сторін.
Звичайні умови договору оренди земельної ділянки відрізняються від істотних тим, що їх наявність або відсутність не впливає на факт укладення договору. Вони сформульовані в законі або інших нормативних актах (наприклад, право власності орендодавця на здану в оренду земельну ділянку і на повернення її по закінченні строку договору оренди).
Випадкові умови набирають юридичної сили лише при включенні їх до змісту договору. Як правило, за допомогою випадкових умов вирішуються ті питання, які не передбачені законом. Разом з тим, договір не може містити положення, які суперечать чинному законодавству.
Договір оренди земельної ділянки — це угода, у якій сторони визначають взаємні зобов'язання. Для його законності необхідне додержання всіх правових вимог і порядку укладення, передбаченого законодавством України.
Правові умови укладення договору являють собою систему визначених законодавством заходів, додержання і виконання яких є обов'язковими для породження договором юридично значимих наслідків.
Загальними умовами укладення договору оренди земельної ділянки є: укладення його сторонами на добровільних засадах; коло орендодавців земель чітко визначено законом; необхідна обов'язкова наявність проекту відведення земельної ділянки, який є невід'ємним додатком до договору, якщо це пов'язано зі зміною цільового призначення земельної ділянки чи наданням ділянки із земель запасу під забудову; земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду за згодою заставодержателя; у разі надходження двох або більше клопотань на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, відповідні орендодавці проводять конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки. При цьому підставою для укладення договору оренди є результати конкурсу чи аукціону.
Процес укладення договору оренди земельної ділянки можна, умовно поділити на такі основні етапи: організаційний (підготовчий); нотаріальне посвідчення договору оренди земельної ділянки; державна реєстрація договору.
На першому етапі особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду, подає власникові або уповноваженій ним особі заяву (клопотання), яка розглядається у встановлений термін, розробляється проект відведення земельної ділянки, якщо вона передається в оренду зі зміною цільового призначення або із земель запасу під забудову.
Після аналізу висновку державного органу з питань земельних ресурсів про обмеження та права третіх осіб на використання земельної ділянки та звірки плану земельної ділянки з фактичним розташуванням усіх її меж на місцевості здійснюється підготовка проекту договору.
Досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов ще не достатнє для набрання договором чинності. Статтею 13 Закону передбачена письмова форма договору оренди земельної ділянки, цей договір також потребує обов'язкового нотаріального посвідчення за місцем розташування земельної ділянки, якщо він укладений на термін більше п'яти років. Договір, укладений на строк до п'яти років, підлягає нотаріальному посвідченню за бажанням однієї зі сторін.
Договір підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 р.
Указом Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» від 17 лютого 2003 р.1 на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок (п. 4.11).
Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом з питань земельних ресурсів. Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації. Державна реєстрація договору провадиться у 30-денний строк.
Законодавство надає можливість оскаржити у судовому порядку непроведення державної реєстрації у встановлені строки, а також відмову у державній реєстрації.
Державна реєстрація договору оренди створює важливі юридичні наслідки:
по-перше, договір набирає чинності після державної реєстрації, оскільки його державна реєстрація є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення права оренди земельної ділянки у конкретної особи; по-друге, згідно з законодавством орендар має право приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди. Порушення цієї вимоги тягне за собою правові наслідки, передбачені статтями 211—212 ЗК України.
Певною специфікою характеризується укладення договору оренди земельної частки (паю). Так, п. 4 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що громадяни, які мають право на земельну частку (пай)2 у недержавному сільськогосподарському підприємстві, можуть передавати в оренду відповідну земельну ділянку лише для сільськогосподарського використання є порядку, визначеному Земельним кодексом та законами України. Можливість укладення договорів таким шляхом виникла в результаті паювання земель колективних агроформувань у ході аграрної реформи.
Але слід мати на увазі, що ст. 4 Закону України «Про оренду землі», визначаючи об'єкти оренди, такого об'єкта як земельна частка (пай) не передбачає.
Як відомо, в оренду може бути переданий індивідуально визначений об'єкт, оскільки істотними умовами договору є його місце розташування, розмір та площа. Відсутність цих умов служить підставою для відмови у державній реєстрації. Таким чином, передача в оренду земельної частки (паю) можлива лише після виділення її у натурі і отримання у вигляді конкретної ділянки, яка відповідно до Закону може бути об'єктом оренди.
В Указі Президента України від 3 грудня 1999 р. вказується (п. 3), що правовстановлюючим документом, який засвідчує право володіти, користуватися і розпоряджатися земельною часткою є сертифікат на право на земельну частку (пай). Земельний кодекс 2001 р. вніс певні корективи до цього положення, зазначивши у Перехідних положеннях, що сертифікати на право на земельну частку, отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки в натурі відповідно до законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)» від 24 січня 2000 р. запроваджений спрощений порядок реєстрації цих договорів.
Припинення договору оренди земельної ділянки здійснюється за наявності передбачених законом підстав: закінчення терміну, на який було укладено договір; розірвання договору оренди згідно зі ст. 28 Закону; одержання орендарем земельної ділянки у власність у порядку, передбаченому Земельним кодексом України; примусовий викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законами України; смерть громадянина-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмова осіб, зазначених у ст. 8 Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідація юридичної особи—орендаря.
Наслідком припинення договору оренди земельної ділянки є обов'язок орендаря повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди. Законом закріплено важливу гарантію прав орендодавця, яка зумовлена особливостями об'єкта цих відносин, зокрема: орендар не має права утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до орендодавця. Таке утримування земельної ділянки унеможливлює її використання за цільовим призначенням.
У разі припинення договору у зв'язку із невиконанням чи неналежним виконанням орендарем обов'язків за договором, пов'язаних із недбалим ставленням його до земельної ділянки, або іншими його діями чи бездіяльністю, що призвели до її деградації, виснаження, зниження родючості, забруднення, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві заподіяну шкоду.
102. Обмеження права користування землями водного фонду Право на землі водного фонду 1. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. 3. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. 4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. 5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах 1. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. 2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. 3. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. 4. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах 1. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів. 2. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється
103. Правовий статус сільськогосподарських акціонерних товариств Сільськогосподарські акціонерні товариства є заснованими на засновницькому договорі і статуті організаціями з виробництва, пе¬реробки і реалізації сільськогосподарської продукції, виконання робіт і надання послуг, статутний капітал яких формується шляхом реалізації, насамперед, певної кількості акцій однакової номіналь¬ної вартості, і несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Учасники (акціонери) не відповідають за зо¬бов'язаннями товариства, а лише несуть ризик збитків, пов'язаних із його діяльністю, в межах вартості належних їм акцій. Більшість сільськогосподарських акціонерних товариств ство¬рювалася шляхом реорганізації колгоспів і радгоспів і сьогодні ут¬ворюється у зв'язку з реструктуризацією колективних сільськогос¬подарських підприємств. Такі акціонерні сільськогосподарські то¬вариства сформували свої статутні капітали за рахунок об'єднання майнових і земельних часток (паїв) своїх засновників — колишніх працівників і пенсіонерів реорганізованих господарств, які вони отримали внаслідок реорганізації останніх. Засновниками сільськогосподарського акціонерного товариства можуть бути всі власники майнових і земельних сертифікатів, що лишилися в реорганізованому господарстві, а також інші громадя¬ни і юридичні особи. Вони повинні зробити повідомлення про на¬мір створити сільськогосподарське акціонерне товариство, здійсни¬ти підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстра¬цію цього товариства. За ст. 81 ГК загальна номінальна вартість ви¬пущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду ак¬ціонерного товариства, який не може бути меншим суми еквіва¬лентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціо¬нерного товариства. Засновники сільськогосподарського акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства, відповідаль¬ність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Якщо в створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально. Засновники несуть солідарну відпо¬відальність за зобов'язаннями, що виникли згідно з установчим до¬говором. Відкрита підписка на акції при створенні сільськогосподарсько¬го акціонерного товариства організовується засновниками. Вони в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як 25% статутного фонду і строком не менше 2 років. За способом функціонування акцій законодавство розрізняє відкриті й закриті акціонерні товариства. Акції відкритих това¬риств, згідно зі ст. 81 ГК, ст. ст. 6-8 Закону України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу'" і ст. 30 Закону "Про господарські товариства" можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі. Акціо¬нери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. У закритому акціонерно- Відомості Верховної Ради України. — 1991 — № 38. — Ст. 508. му товаристві акції розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі. Акціонери закри¬того товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Установчим документом сільськогосподарського акціонерного товариства є статут. Він повинен містити відомості про: наймену¬вання і місцезнаходження товариства; предмет і цілі його діяльнос¬ті; розмір і порядок утворення статутного та інших фондів; склад засновників та учасників; склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, зокрема перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій;, порядок розпо¬ділу прибутків і збитків; умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, що не суперечать чинно¬му законодавству. Державна реєстрація сільськогосподарських акціонерних това¬риств провадиться у виконавчому комітеті міської, районної у міс¬ті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходжен¬ням або місцем проживання засновника (засновників) даного то¬вариства. За правилами і в порядку, встановленому Законом Укра¬їни від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних та осіб — підприємців ". Відмову в державній реєстрації сільськогосподарського акціо¬нерного товариства може бути оскаржено в судовому порядку. Акціонерне товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробле¬ної або переробленої внаслідок господарської діяльності товариства; доходів, одержаних завдяки такій діяльності; іншого майна, придба¬ного товариством на законних підставах. Вкладами учасників та зас¬новників господарського товариства можуть бути: будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права корис¬тування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинка¬ми, спорудами, а також інші майнові права (в тому числі майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, зокрема в іно¬земній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасни¬ка та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінюван¬ня вкладів визначається в установчих документах акціонерного това¬риства, якщо інше не передбачено чинним законодавством. Стаття 86 ГК забороняє використовувати для формування ста¬тутного фонду акціонерного товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, перед¬бачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників — громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом. Акціонерне товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому ГК та іншими законодавчими актами. Рішення товариства про змі¬ни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. Сільськогосподарське акціонерне товариство може створювати резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25% статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими до¬кументами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5% суми прибутку товариства. Особливістю сільськогосподарських акціонерних товариств, як і інших суб'єктів товарного сільськогосподарського виробництва, є наявність нату¬ральних фондів. Наприклад, в таких суб'єктах господарювання створюються насіннєвий і фуражний фонди, натуральний фонд зерна та іншої продукції тощо. Сільськогосподарські акціонерні товариства мають певну специ¬фіку. На думку М. А. Палладіної, можна вирізнити певні специфічні ознаки, властиві сільськогосподарським акціонерним товариствам1. По-перше, це — правові властивості руху статутного капіталу. В господарстві може бути як збільшення статутного капіталу і відпо¬відно внеску кожного засновника або учасника при систематично¬му розширеному відтворюванні господарства, так і зменшення ста¬тутного капіталу і частки майнових внесків за наявності об'єктив¬них чинників зниження урожаїв і виходу продукції тваринництва й відсутності резервних фондів. До цих об'єктивних чинників нале¬жить нестабільність сільськогосподарського виробництва, коливан¬ня прибутковості підприємств, що викликає необхідність створен¬ня резервних фондів, які залежать від спеціалізації і природно-клі¬матичних умов кожного конкретного господарства. По-друге, у складі сільськогосподарських акціонерних това¬риств серед їх засновників є багато пенсіонерів, а у зв'язку з впро¬вадженням нової техніки і технологій кількісний склад працівників зменшується, що зобов'язує товариство повертати засновникам і учасникам, що виходять з його складу, вартість їхніх внесків. 1 Див.: Аграрное право: Учебник для вузов / Под ред. Г. Е. Быстрова и М. И. Ко¬зыря. 2-е изд., испр. и доп. — М., 1998. — С. 164-165. По-третє, визначені законодавством критерії розмежування ви¬дів акціонерних товариств дають змогу дійти такого висновку: ос¬кільки сільськогосподарські акціонерні товариства є об'єднанням фізичних осіб, які зайняті в трудовому процесі та утворюють при¬буток, їх засновники більше зацікавлені в створенні моделі акціо¬нерних товариств закритого типу, за якої якій не відбувається ви¬лучення частини прибутку на користь сторонніх інвесторів. По-четверте, працівники сільськогосподарських акціонерних товариств мають подвійний правовий статус: вони — акціонери, вони — особи, трудові відносини яких з товариством засновані на трудовому договорі й регулюються трудовим законодавством. Купуючи акції, акціонер відчужує своє майно до статутного фонду товариства. За це майно він одержує специфічне право — брати участь в акціонерному товаристві, яке за змістом є комплек¬сним. Воно охоплює як майнові, так і членські (управлінські) пра¬ва та обов'язки. Майновими правами акціонера є: брати участь у розподілі прибутку товариства; одержувати частину прибутку това¬риства у вигляді дивідендів; одержувати частину вартості майна у разі його ліквідації, яка має бути пропорційною вартості акцій, що належать акціонеру; розпоряджатися акціями: продавати, передава¬ти, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством і статутом товариства; заповідати акції; придбавати акції товариства додатково. Акціонер має майнові обов'язки щодо товариства: оплачувати основні й додаткові акції у розмірі, порядку, способами і в термі¬ни, передбаченими документами товариства. Акціонери несуть від¬повідальність за зобов'язаннями товариства у межах вартості акцій, що їм належать. Членськими (управлінськими) та іншими правами і обов'язка¬ми акціонерів є: входити в товариство і виходити з нього; брати участь в загальних зборах акціонерів; обирати і бути обраними до органів товариства, зокрема до наглядової ради, правління, ревізій¬ної комісії; брати участь в управлінні товариством згідно із законо¬давством і його статутом; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу акціонера товариство зобов'язане надати йому річні баланси, звіти про свою фінансово-господарську діяль¬ність, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів уп¬равління товариством тощо. Акціонери зобов'язані: дотримуватися вимог засновницьких до¬кументів товариства і виконувати рішення загальних зборів та ін¬ших органів його управління, не розголошувати комерційну таєм¬ницю й конфіденційну інформацію про діяльність товариства, ви¬конувати обов'язки, передбачені законодавством і засновницькими документами. Господарські функції і права акціонерного товариства як суб'єк¬та права у правовідносинах реалізують його органи управління. Сільськогосподарське акціонерне товариство — підприємство з дуже складною управлінською структурою. Вищим його органом є загальні збори, в яких можуть брати участь всі акціонери, незалеж¬но від кількості і класу акцій, власниками яких вони є. До компе¬тенції загальних зборів належать головні, стратегічні питання ді¬яльності товариства, передбачені ст. 41 Закону "Про господарські товариства". В акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерів товариства (наглядова рада), яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу і інколи відповідно до рішень загальних зборів або положень статуту, виконує окремі функції, віднесені до компетенції загальних зборів. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керує його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Роботою прав¬ління керує голова правління. У всіх сільськогосподарських акціо¬нерних товариствах загальні збори обирають ревізійну комісію, яка належить до системи органів управління. Специфічні функції в аграрному секторі економіки України ви¬конують державні акціонерні компанії. Головною метою створення таких компаній є сприяння здійсненню державної аграрної політи¬ки шляхом створення економічних механізмів державного регулю¬вання аграрного ринку. Такою компанією, зокрема, є Державна ак¬ціонерна компанія "Хліб України"', яка діє у формі відкритого акці¬онерного товариства. її утворено з метою задоволення потреб насе¬лення, установ і підприємств будь-якої форми власності у продо¬вольчому й фуражному зерні, продуктах його переробки, незерновій сировині, елітному й сортовому насінні, наданні послуг із зберіган¬ня, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції і отри¬мання прибутку шляхом провадження підприємницької діяльності. Особливості правового статусу цього суб'єкта аграрного підпри¬ємництва визначають спеціальні функції, якими наділена дана компанія. Вони полягають у тому, щоб: виконувати роль держав¬ного агента із забезпечення державної заставної закупівлі зерна; формувати ресурси зерна та продуктів його первинної переробки на регіональному й загальнодержавному рівнях; надавати послуги зі зберігання зерна, його обробки та технологічної переробки; ви¬робляти борошно, крупи, хлібобулочні і макаронні вироби, інші харчові продукти; виробляти однорідні корми та комбікорми, кор¬мові добавки та інші кормові продукти; здійснювати товарне сіль¬ськогосподарське виробництво; вирощувати, переробляти, зберіга¬ти, закуповувати (в тому числі у населення), реалізовувати сіль¬ськогосподарську продукцію; організовувати поставку мінеральних добрив, засобів захисту рослин і насіння, агрохімічних продуктів; брати участь у розробленні довготермінових прогнозів і цільових комплексних науково-технічних, економічних та екологічних прог¬рам розвитку сільського господарства тощо.
104. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і витримав професійний відбір. Першочергове право на створення такого господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості, мають відповідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Фермерське господарство створюється виключно на добровільних засадах. Конкурсний відбір осіб, які виявили бажання створити таке господарство, здійснює районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формує і затверджує районна (міська). До складу професійної комісії входять представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування території, на якій передбачається відведення земельної ділянки для створення фермерських господарств, представники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громадських організацій. Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або потрібної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до чинного ЗК. Земельні ділянки для ведення фермерських господарств передаються в приватну власність і надаються в користування на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також земель, вилучених (викуплених) в установленому порядку. Щоб одержати таку ділянку, громадяни подають заяву до відповідної районної державної адміністрації або місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або відповідної сільськогосподарської кваліфікації. Районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають заяву у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування надати земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а також у інших спірних випадках, відповідно до ст. 118 ЗК і ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", справа розв'язується в судовому порядку. Оскільки рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що засвідчує право власності на землю, а також для укладення договору оренди земельної ділянки, в резолютивній частині рішення повинне бути вказано місце розташування ділянки, її розмір і межі'. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) провадиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем. Відповідно до ст. 121 ЗК, безоплатно у приватну власність фермерського господарства передаються земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Така передача здійснюється один раз, про що рада, котра передає земельну ділянку, робить відмітку в паспорті або документі, який його заміняє. Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений у ч. 1 ст. 121 ЗК, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, якомога можливості наближеними до існуючих шляхів, електричних і радіотелефонних мереж, газових і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури. Відповідно до ст. ст. 56, 59 ЗК та ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", землі лісового і водного фондів, що належать до угідь фермерського господарства, не можуть передаватися в приватну власність, за винятком невеликих — до 5 га ділянок лісів і невеликих — до 3 га ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право здійснювати залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить цьому господарству чи його членові на праві приватної власності. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Спеціальний порядок державної реєстрації фермерських господарств визначається ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство". Для реєстрації фермерського господарства до органу державної реєстрації подаються: установчі документи (засновницький договір про створення господарства та його Статут. Підписи громадян на установчих документах про створення фермерського господарства посвідчуються нотаріусом); реєстраційна картка встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства; копія документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення; документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства. Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється за наявності всіх потрібних документів протягом не більше 5 робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані в межах цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати Свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства. Це свідоцтво та копія документа, що підтверджує взяття господарства на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), отримання Державного акту на право власності на землю або укладення договору оренди земельної ділянки й державної реєстрації фермерське господарство одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається органами державної влади та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник, плануючи економічний і соціальний розвиток регіону. Відповідно до ст. 35 Закону України "Про фермерське господарство" діяльність фермерського господарства припиняється в разі: реорганізації; ліквідації; визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.
105. Обмеженням права на землю слід вважати встановлену відповідно до чинного законодавства заборону або покладення на суб'єктів такого права додаткового обов'язку щодо вчинення дій, пов'язаних з набуттям, використанням та відчуженням земельних ділянок.
Залежно від способу встановлення, характеру обмеження права на землю, дією в часі тощо обмеження прав на землю поділяються на кілька видів. Згідно зі ст. 110 Земельного кодексу України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Крім того, в окремих випадках Земельний кодекс України передбачає можливість встановлення обмеження прав на землю за рішенням суду. Отже, за способом встановлення обмеження прав на землю поділяються на обмеження, які встановлені: і) законом; 2) договором; 3) судом. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
106. Землями промисловості визнаються землі, надані для розміщення і експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будинків, інших споруд. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Земельні ділянки, що вивільняються підприємствами по видобуванню корисних копалин, іншими промисловими або транспортними підприємствами на наданих їм у користування сільськогосподарських землях чи лісових угіддях, повинні бути приведені ними у стан, придатний для використання в сільському, лісовому, рибному господарстві, житловому будівництві або садівництві, а земельні ділянки на наданих у користування інших землях - для використання за призначенням. Навколо промислових підприємств залежно від характеру виробництва повинні створюватися санітарно-захисні зони відповідно до норм, затверджених у встановленому порядку. В межах цих зон житлове будівництво забороняється. Створення санітарно-захисної зони не позбавляє власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, землі яких опинилися в межах цієї зони, права власності або користування ними з обмеженнями, встановленими для цих зон. Захисні зони в межах міст, селищ міського типу повинні впорядковуватися і озеленюватися промисловими підприємствами відповідно до проектів планіровки і забудови цих населених пунктів.
107. Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністюДив.: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. №1000 "Про ут¬ворення Державної акціонерної компанії "Хліб України"; Постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 р. №240 "Про затвердження Статуту Державної акціонер¬ної компанії "Хліб України". Наслідком результаті аграрної реформи в Україні є створення значної кількості сільськогосподарських підприємств із правовим статусом товариства з обмеженою відповідальністю. Сільськогоспо¬дарські товариства з обмеженою відповідальністю є суб'єктами гос¬подарювання, які здійснюють виробництво, переробку та реаліза¬цію сільськогосподарської продукції, виконання робіт і надання послуг. Статутний фонд таких товариств, поділений на частки, ут¬ворюється шляхом об'єднання майнових і земельних внесків гро¬мадян, що не відповідають за зобов'язаннями товариства й несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю в межах вартості своїх вкладів. Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Слід мати на увазі, що назва товариства не має на меті обме¬ження його відповідальності як юридичної особи, а передбачає об¬меження відповідальності учасників товариства, які несуть ризик такої відповідальності в розмірах своїх внесків до статутного фон¬ду. Що ж до учасників товариству, котрі зробили свої внески не цілком, то вони несуть солідарну відповідальність за його зо¬бов'язаннями в межах вартості неоплаченої частини внеску. Установчим документом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Він повинен містити відо¬мості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад зас¬новників та учасників, склад і компетенцію його органів та поря¬док прийняття ними рішень, зокрема перелік питань, вирішення яких потребує одностайності або кваліфікованої більшості голосів, розмір часток кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесен¬ня ними вкладів, інші відомості, передбачені ст. 57 ГК. Статутом може бути встановлений порядок визначення розміру часток учас¬ників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та до¬даткових внесків учасників. Порядок і строки державної реєстрації сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю, встановлені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб — підприємців". З дня її здійснення сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю набуває статусу юридичної особи. Воно має право здійснювати всі види господарської діяльності, не заборонені законом, а також на повну господарську самостійність у зовнішньоекономічних і внутрішньогосподарських відносинах. До складу майна сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю належать: внески учасників, що утворюють його статутний капітал; продукція, вироблена товариством внаслідок господарської діяльності; одержані доходи, а також інше майно, придбане ними на інших підставах. Внеском визнаються: будівлі, споруди, інші матеріальні цінності, цінні папери, права власності або користування землею, водами й іншими природними ресурса¬ми, будівлями, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права, грошові кошти. Учасники сільськогосподарських товариств з обмеженою відпо¬відальністю не вільні розпоряджатися своїм внеском (земельним або майновим паєм). Вони мають право продати або іншим чином уступити його одному або кільком учасникам товариства. Відчу¬ження внеску третім особам дозволяється, але може бути й забо¬ронене статутом конкретного товариства. Проте навіть у разі мож¬ливості відчуження внеску третім особам за учасниками товариства зберігається переважне право купівлі внеску, що відчужується. Учасник товариства має право вийти з нього незалежно від зго¬ди інших його учасників. При цьому йому виплачується вартість частини майна, відповідно до його частки в статутному капіталі то¬вариства. У зв'язку із специфікою сільськогосподарського вироб¬ництва й регулювання трудових відносин у цій галузі час виходу та інші умови вибуття із сільськогосподарського товариства з обмеже¬ною відповідальністю можуть бути додатково враховані в статуті товариства. Вищим органом сільськогосподарського товариства з обмеже¬ною відповідальністю є збори учасників. До їх складу входять усі учасники товариства або призначені ними представники. Збори обирають голову товариства. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється вико¬навчий орган: колегіальний — дирекція або одноосібний — дирек¬тор. Дирекцію очолює генеральний директор. Дирекція або дирек¬тор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать виключно до виняткової компетенції зборів учасни¬ків. Контроль за діяльністю дирекції або директора товариства здійснюється ревізійною комісією.