87. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві

За порушення трудової дисципліни заходами дисциплінарного стягнення визначено догану та звільнення.

Щоб наклас­ти стягнення, треба витребувати пояснення від порушника трудо­вої дисципліни. Дисциплінарне стягнення накладається безпосе­редньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби працівника або пере­бування його у відпустці. Стягнення не може бути накладене піз­ніше 6 місяців із дня вчинення проступку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути накладене одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржене. Як і у інших галузях права, у аграрному праві трудові відносини регулюються КЗпП. Втім, існують певні особливості, наприклад, у фермерському господарстві трудова діяльність здійснюється на основі саморегулювання. У сільськогосподарських кооперативах дисциплінарні відноси­ни регламентуються насамперед статутними нормами. Член такого кооперативу зобов'язаний дотримуватися статуту, виконувати свої обов'язки перед господарством, сумлінно працювати, дотримувати­ся трудової, виробничої, технологічної, санітарної дисципліни і правил техніки безпеки. Спори про підстави та законність застосування заходів дисциплінарної відповідальності в сільськогосподарських організа­ціях вирішуються в порядку, встановленому законодавством для вирішення трудових спорів.

89. Припинення права землекористування.

Оскільки припинення права землекористування є обмеженням прав, а обмеження прав можливе лише за наявності визначених законом підстав, обмеження права землекористування можливе у разі якщо є наявними: добровільна  відмова  від  права  користування   земельною ділянкою; вилучення  земельної ділянки у випадках,  передбачених цим Кодексом; припинення    діяльності    державних    чи    комунальних підприємств, установ та організацій; використання  земельної ділянки способами,  які суперечать екологічним вимогам; використання   земельної   ділянки не за цільовим призначенням; систематична  несплата  земельного  податку  або  орендної плати.

90 Втрати землі, їх запобігання та відшкодовування.

Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва

Земельний кодекс України 2001 р. істотно змінив регламентацію відносин з відшкодування збитків і втрат у сфері сільськогосподарського землевикористання порівняно з Земельним кодексом УРСР. Якщо раніше правовими підставами для відшкодування збитків було виникнення їх внаслідок вилучення земельних ділянок для державних або громадських потреб чи тимчасове їх заняття, а самі збитки мали відшкодовуватись землекористувачам, то нині ці підстави дуже урізноманітнилися, а збитки відшкодовуються власникам земель та землекористувачам, переважно орендарям. За новим земельним законодавством, збитки і втрати відшкодовуються не лише за правомірні дії, а й за правопорушення, переважно земельно-екологічного характеру.

Правовий інститут відшкодування збитків і втрат передбачений законодавством лише стосовно земель сільськогосподарського (щодо втрат — і лісового) землекористування. Це ще раз свідчить про офіційне визнання особливої цінності земель сільськогосподарського призначення (у першу чергу — ґрунтів) та потреб їх посиленої правової охорони.

Норми глав 24 та 36 ЗК України 2001 р. є одним з проявів істотної їх екологізацїї.

Чинний Земельний кодекс чітко не розрізняє поняття збитків і втрат. Проте, можна говорити про різницю суб’єктів, яким відшкодовуються збитки і втрати.

Відповідно до глави 24 ЗК України збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, зокрема, орендарям. А зі ст. 209 ЗК України можна зробити висновок про те, що втрати відшкодовуються відповідним місцевим радам, оскільки їх суми зараховуються на їх спеціальні рахунки.

Крім того, враховуючи усталений досвід розмежування збитків і втрат, а також нормативно-правові акти про порядок їх відшкодування можна дійти висновку про те, що під збитками, завданими власникам земель і землекористувачам слід розуміти суми коштів на відшкодування не стільки пошкодження самих земель (ґрунтів), а тих негативних наслідків, які спричинилися внаслідок вчинення певний дій, що унеможливлюють їх подальше цільове використання.

Збитки значною мірою мають майновий характер, хоч і особливий, оскільки йдеться про збитки у сфері сільськогосподарських земельних відносин. Втрати ж передбачають негативні наслідки для самих сільськогосподарських угідь, як основного засобу виробництва: втрату ґрунтів, ріллі — найціннішої складової земель сільськогосподарського призначення. Отже, втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають значні екологічні й економічні наслідки не лише для землекористувачів, а й для всього земельного фонду України. При цьому неодержані доходи можуть у кілька разів перевищувати дійсні прямі збитки. Втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають, насамперед, втрату самих сільськогосподарських (лісогосподарських) угідь як таких, а також лісових земель та чагарників. До цих втрат відносять також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

У зв’язку з істотною різницею понять збитків і втрат (що слід чітко позначити в самому Земельному кодексі) останні компенсуються незалежно від відшкодування збитків (ст. 207 ЗК).

Правові умови та підстави відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва закріплено у ст. 207 ЗК України. Втрати означають: а) втрати сільськогосподарських угідь; б) втрати лісових земель та чагарників; в) втрати, завдані обмеженням у землекористуванні; г) втрати, завдані погіршенням земель.

Головним компонентом втрат є сільськогосподарські угіддя, у першу чергу, рілля (ґрунти) як найцінніша складова земель сільськогосподарського призначення. До першої категорії втрат також належать також лісові землі та такі об’єкти, як багаторічні насадження, перелоги, сіножаті, пасовища (точніше — землі під ними). Якщо якийсь із перелічених об’єктів вилучається (викуповується) для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, то виникає обов’язок відшкодування завданих цим втрат.

Відчуження земельної ділянки у власників і землекористувачів (припинення їх прав на ці ділянки) може відбуватися переважно з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб. Цей юридичний факт є підставою для відшкодування завданих втрат. Важливо зазначити, що у даному разі не йдеться про правопорушення, а отже відшкодування втрат не має характеру юридичної санкції.

У даному разі втрати відшкодовують ті особи (переважно юридичні, а також фізичні), на користь яких здійснено вилучення чи викуп земель.

Другою підставою, за наявності якої виникає обов’язок відшкодування втрат, є обмеження прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави. У цьому разі може йтися як про правомірні дії, так і про правопорушення, які є підставами для відшкодування втрат, завданих власникам і землекористувачам.

Що стосується втрат, завданих у зв’язку “з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон” (п. З ст. 207 ЗК), то вони підпадають під першу умову (підставу) для відшкодування втрат. Згідно з Земельним кодексом України конкретний порядок визначення сум втрат сільськогосподарського виробництва (нормативи втрат) встановлює Кабінет Міністрів України. Нині з цього приводу діє постанова Кабінету Міністрів України “Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню” від 17 листопада 1997 р. № 1279, яка потребує приведення її у відповідність до ЗК України 2001 р. Земельним кодексом України в певних випадках передбачено звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Стаття 208 дає досить широкий, але вичерпний перелік тих випадків, коли передбачається це звільнення. Зокрема, громадяни і юридичні особи звільняються від відшкодування зазначених втрат у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об’єктів охорони здоров’я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об’єктів дорожнього будівництва, культових споруд, кладовищ тощо. Крім того, громадяни та юридичні особи не відшкодовують втрати при будівництві меліоративних та ґрунтоохоронних споруд, видобуванні торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному Для попереднього використання тощо. Без відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва здійснюється внутрішньогосподарське будівництво сільськогосподарськими або лісогосподарськими підприємствами, а також громадянами.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (ст. 209 ЗК) мають цільове призначення, їх використання залежить від умови відшкодування втрат. Відшкодовуються втрати, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у грошово-компенсаційній формі. Нормативні суми коштів зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад. Це має бути окремий спеціальний рахунок, кошти якого зараховуються до місцевого бюджету.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються, згідно зі ст. 209 ЗК України виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних сільськогосподарських угідь, охорону земель. Використання цих коштів на інші цілі не допускається. Суми цих коштів не оподатковуються.

Земельний кодекс України 2001 р. не визначає порядку використання коштів, які повинні надходити для відшкодування втрат, одержаних за інших умов їх настання (спричинених обмеженням прав власників земель і землекористувачів, погіршенням земель тощо). Це питання нині регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1279.

91. Поняття та загальна характеристика правового становища господарських товариств в АПК Господарські товариства в аграрному секторі економіки діють на підставі ГК1 та Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про гос¬подарські товариства"2. Цими законодавчими актами визначають¬ся поняття, види, правила створення і діяльності господарських товариств, а також права і обов'язки їхніх засновників і учасни¬ків. Крім того, господарські товариства є різновидом суб'єктів господарювання і діють на підставі ЦК3 та інших нормативно-правових актів, якими регулюються відносини у сфері підприєм¬ництва. Відповідно до ст. 79 ГК господарськими товариствами є підпри¬ємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержан¬ня прибутку. У випадках, передбачених ГК, господарське товарис¬тво може діяти у складі одного учасника. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи міс¬цевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є суб'єктами господарювання але виступають засновниками таких суб'єктів чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Суб'єктами господарювання у сфері сільськогосподарського то¬варного виробництва є учасники господарських відносин, які здій¬снюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компе¬тенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відок¬ремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених чинним законо¬давством. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлю¬ються ГК та іншими законами.   1    Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18. — Ст. 144. 2    Там само. - 1991. - № 49. - Ст. 682. 3    Там само. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.   Стаття 55 ГК наводить перелік суб'єктів господарювання в аг¬рарному секторі економіки, до яких належать: господарські органі¬зації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, ко¬мунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни Укра¬їни, іноземці та особи без громадянства, які господарюють та за¬реєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представ¬ництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компе¬тенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарсько¬го використання майна. Ті господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оператив¬ного управління, мають статус юридичної особи. Відокремлені під¬розділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть ді¬яти лише на основі права оперативно-господарського використан¬ня майна, не маючи статусу юридичної особи. Традиційно класифікація господарських товариств здійснюєть¬ся за способами формування, функціонування статутного капіталу і обсягами відповідальності учасників за зобов'язаннями товарис¬тва. На основі першої підстави законодавство розрізняє акціонерні й неакціонерні товариства. Згідно з другим критерієм, розрізняють товариства з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідаль¬ністю, повні і командитні товариства. У сільському господарстві завдяки здійсненню аграрної реформи значну частину всіх сіль¬ськогосподарських підприємств складають акціонерні товариства відкритого і закритого типів, а також товариства з обмеженою від¬повідальністю. Це зумовлено двома основними причинами: по-перше, специфікою реформування державних та колективних сіль¬ськогосподарських підприємств; по-друге, особливостями здій¬снення господарської діяльності в аграрному секторі економіки України. За даними Мінагрополітики станом на кінець 2003 р. в ході ре¬формування колективних сільськогосподарських підприємств діяло 7,8 тис. аграрних господарських товариств, що становить 48,1% від загальної кількості недержавних сільськогосподарських товарови¬робників в Україні.