122. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів

1. Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.

2. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

3. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

4. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.

5. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.

123. Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства.

У сучасних умовах реформування аграрного сектора економіки України існує й буде зростати потреба в загальних (у масштабах країни) нормах, якими забезпечуються формування середовища, сприятливого для створення та ефективного функціонування сіль¬ськогосподарських товаровиробників, системи сільського розсе¬лення, яка б відповідала новим виробничим відносинам, а також відновлення, розвиток та утримання на цій основі соціальної та ін¬женерної інфраструктури села. Особисте селянське господарство як первинна форма організації виробництва сільськогосподарської продукції особистою працею членів сільської сім'ї і як форма її ре¬алізації, є в цьому процесі джерелом додаткових (а подекуди й єди¬них) доходів, котрі забезпечують повне задоволення матеріальних, житлових, культурно-побутових потреб громадян.Згідно з інформацією Мінагрополітики наприкінці 2002 р. в Ук¬раїні налічувалось 12,9 млн сімей (дворів), які мали земельні ділян¬ки загальною площею 4,9 млн га, в тому числі 4,1 млн га ріллі (12% загальної площі держави). Середній розмір особистого селянського господарства в країні становить 0,38 га. 2002 р. селянські господарс¬тва виробили 1835 тис. т м'яса, 10674 тис. т молока, 6326 млн шт. яєць, 2362 т вовни, 16390 тис. т картоплі, 5120 тис. т овочів, 1035 тис. т фруктів і ягід, що становить відповідно 73, 75, 86, 70, 99, 88 і 72% від загальних обсягів виробництва цієї продукції в Україні. Ва¬лова сільськогосподарська продукція, вироблена в таких господарс¬твах, становить на сьогодні 60% загального обсягу її виробництва в Україні, а в особистих селянських господарствах Чернігівської, Житомирської, Тернопільської, Рівненської, Волинської, Черні¬вецької, Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей питома вага виробництва валової сільськогосподарської продукції становить від 63 до 94%. Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. "Про осо¬бисте селянське господарство"1, особисте селянське господарство являє собою господарську діяльність, здійснювану без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально (або тими особа¬ми, які перебувають у сімейних або родинних стосунках і спільно проживають), з метою задоволення особистих потреб шляхом ви¬робництва, перероблювання й споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг із використан¬ням майна особистого селянського господарства, зокрема й у сфе¬рі сільського зеленого туризму*. Аналіз змісту даного Законом визначення особистого селян¬ського господарства дає підстави стверджувати, що законодавець відхилився від розуміння певної форми ведення сільськогосподар¬ського виробництва як діяльності, спрямованої на задоволення виключно особистих потреб, і доходи від якої не є основними для членів певного господарства.Цей висновок випливає зі змісту самої назви розглядуваного на¬ми господарства. Нагадаємо, що відповідно до ст. 56 ЗК (в редак¬ції від 13 березня 1992 р.2) такі господарства мали назву "особисте підсобне господарство". До речі, Державний комітет України із зе¬мельних ресурсів висловив офіційну позицію щодо тотожності тер¬мінів "особисте підсобне господарство" та "особисте селянське господарство". Так, у листі Держкомзему від 5 квітня 2002 р.3 заз¬начається, що поняття "особисте підсобне господарство" та "осо¬бисте селянське господарство" за змістом тотожні. Земельна ділян¬ка надається для ведення особистого селянського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції та забезпе¬чення кормами власної худоби й птиці. Таке господарювання здій¬снюється без створення юридичної особи і спрямоване передусім на забезпечення власних потреб членів особистого селянського господарства в сільськогосподарській продукції. Тому розмір зе¬мельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства та особистого селянського господарства має становити 2 га. землюЧлени особистих селянських господарств можуть належати до категорії зайнятого населення в тому разі, якщо робота в госпо¬дарстві є для його членів основною і розрахунковий місячний до¬хід на кожного із них дорівнює розміру мінімальної заробітної пла¬ти або перевищує його. Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здій¬снюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем роз¬ташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики. визначення розрахункового місячного доходу на одного члена осо¬бистого селянського господарства". Основними обов'язками членів особистого селянського госпо¬дарства є: дотримання вимог земельного законодавства та законо¬давства про охорону довкілля; забезпечення використання земель¬ної ділянки за цільовим призначенням; підвищення родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; не пору¬шення прав власників суміжних земельних ділянок та землекорис¬тувачів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'яза¬них із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своє¬часна сплата земельного податку або орендної плати; дотримання чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог законодавства; надання сільським, селищним, міським радам відповідних даних щодо його обліку. Закон не міс¬тить вичерпного переліку прав і обов'язків членів особистого се¬лянського господарства. Члени особистих селянських господарств підлягають загальноо¬бов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню. Загальнообов'язкове державне соціальне страхуван¬ня, пенсійне забезпечення та сплата збору до Пенсійного фонду України, а також надання соціальної допомоги членам особистого селянського господарства здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством. Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі: —    рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності; —    якщо не лишилось жодного члена господарства або спадко¬ємця, який бажає продовжити його ведення; —    припинення прав на земельну ділянку згідно із ЗК. У разі припинення ведення особистого селянського господарс¬тва сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земель¬ної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особис¬тих селянських господарств. Спори щодо ведення особистого селянського господарства мо¬жуть вирішуватись судом або органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах їхніх повноважень.