21.Адміністративно-територіальний устрій укр. Земель на межі XVIII-XIX сторіччя.Прояви кризи феодального ладу в Україні в першій половині хіх ст.

На початку 19 ст. територія України знаходилася у межах Росії та Австрії. У 1783р. Крим було приєднано до Росії.

Адмін. Поділ: Україна ділилася на 9 губерній (Харківська, Чернігівська, Волинська, Київська, Подільська, Херсонська, Таврійська, Катеринославська, Полтавська)

Східна Галичина («Королівство Галлиции и Лодомерии») поділялася на 12 циркулів.

Основні ознаки кризи: 1) Розвиток капіталістичного способу виробництва промисловості

2) Розвиток торгівлі, ярмарки

3) Проникнення товаро-грошових відносин у поміщицьке господарство

4) Посилення антикріпосницького руху

Головною причиною кризи у соціально-економічних відносинах було кріпосне право, яке значно гальмувало поступальний розвиток економіки. В особливо важкому становищі знаходилися поміщицькі селяни. Переважна більшість поміщиків підвищувала прибутковість шляхом посилення експлуатації селян.

Поряд із такими формами гноблення, як збільшення норм панщини, розширення ріллі за рахунок селянських наділів, поширення урочної системи, що виникали у XVIIIст., з’явилися й нові: сдача землі в оренду купцям, міщанам, заможним селянам, місячина. Гальмували розвиток сільського господарства і застарілі знаряддя праці. Панщина доповнювалась різноманітними натуральними і грошовими поборами. Надзвичайно тяжким її видом була праця на поміщицьких промислових підприємствах. Експлуатація кріпаків супроводжувалась повним соціальним безправ’ям.

Наслідками посилення експлуатації були підрив економічних можливостей селянських господарств, перетворення занчної частини сільського населення на слуг та дворових робітників.

У свою чергу погіршення становища селянства зумовлювало зростання кількості антифеодальних виступів. Прикладом подібних заворушень були: повстання військових поселенців (1819) на Слобожанщині, повстання під проводом Семенова (1826), рух під проводом Кармелюка на Поділлі в 30-х рр 19 ст. Особливо посилилися виступи селян під час Кримської війни (1854-1856рр). Відбувалися масові рухи селян, такі як «Київська Козаччина» (1855) та похід «У Таврію за волею» (1856).

22. Селянська реформа 1861 р. В Україні, її причини та значення. Визволення державних та уді­льних селян.

Причини скасування кріпосного права: 1) криза феодально-кріпосницького ладу в 1859-1861 р. досяг вищої точки, що висловилася у величезному відставанні Росії від країн Заходу, у принизливій поразці в Кримській війні, у рості селянських повстань; 2) бажання скасування кріпосного права було в селянства і буржуазії, що зароджується, (якої був необхідний ринок вільної робочої сили), ліберальної і революційно-демократичної интеллигенции-(видевшей економічну безперспективність кріпосництва і його безнравственность), у перекласти своє господарство на буржуазні рейки); 3) необхідність зміцнення оборони країни після поразки в Кримської воїні, що було неосуществимо без капіталістичного перетворення країни; 4) кріпосне право в більшості країн Європи було вже скасовано, через що кріпосницька Росія виглядала в очах Європи відсталої, забитої, патріархальної; 5) повернути колишню могутність після поразки в Кримської війни і на рівних конкурувати з Англією, Францією й ін. країнами Росія могла, лише вступивши вслід, за ними на капіталістичний шлях розвитку. У результаті; у 1859-1861 р. у Росії укладається революційна ситуація, і в умовах, коли була ясна безперспективність кріпосницької системи, Олександр II для запобігання можливого революційного вибуху в Росії 19 лютого 1861 р. підписує «Маніфест» про скасування кріпосного права. Принципи скасування кріпосного права. Позитивні (буржуазне утримання): а) селяни одержували особисту свободу і цивільні права: можливість вільно розпоряджатися своїм майном, виступати в суді, укладати угоди й ін. від свого імені, а не від імені поміщика, як це було колись, тобто селяни стали юридичними особами; б) селяни звільнялися з землею (за викуп). Негативні (кріпосницькі риси): а) поміщики залишилися власниками більшості земель у державі; б) в особисте користування селянин одержував тільки землі, на яких знаходилася його садиба з господарськими будівництвами, а польовий наділ він зобов'язаний був викупити в поміщика; в) протягом 20 років селянин рахувався «временнообязанным» і повинний був залишатися в поміщика і за користування землею відпрацьовувати панщину або сплачувати оброк, як і до 1861 р.; р ) зберігалася община, як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком (тому що з поміщиком розраховувався не кожний селянин окремо, а вся община в цілому); д) для дозволу споровши був створений інститут світових посередників, що призначалися винятково з дворян і тому не могли бути «безсторонніми примирителями» земельних суперечок селян і поміщиків. Здійснення реформи в поміщицьких селян: 1) помещик давав селянину землю в такій малій кількості, щоб економічно змусити селянина звернутися по допомогу і потрапити в нову економічну залежність від поміщика; 2) система відрізків, коли для кожного регіону установлювалася вища і нижча норма наділу; 3) вага відрізків полягала не тільки в розмірах, але й у методах здійснення, тому що: а) поміщик відрізав найбільше необхідні для селян землі, чим змушував селян орендувати ці ж землі на кабальних умовах; б) черезсмужжя, коли поміщик, що мав право відрізати будь-яку частину селянської земли-отрезал її смугами, розташованими найчастіше на значному видаленні друг від друга, у результаті чого один селянський наділ надавався в 5-6 місцях, для з'єднання яких селянин змушений був орендувати свою колишню землю в поміщика на його умовах. Значення реформи 61 року: 1) реформи поклали початок капіталістичному розвитку Росії й У, перетворивши феодально-кріпосницьку монархію в монархію - буржуазну; 2) реформа сприяла більш швидкому капіталістичному розвитку країни; 3) Відбулася деяка демократизація товариства, якщо порівнювати внутрішню і зовнішню політику Миколи I і Олександра II; 4) проте через той, що буржуазні реформи проводилися «поверх», тому в країні залишилися многие феодальні пережитки.

23. Буржуазні реформи 60-70-х рр. ХIХ ст. у Наддніпрянській Україні та їх значення.

Курс проведення реформ було проголошено царем Олександром У промові перед московським дворянством 30 березня 1856 р. У кожній губернії створюються комітети по розробці реформ, які потім мала опрацювати Головна комісія у Петербурзі, до складу якої ввійшли і ряд українських дворян, такі, як Григорій Галаган, Василь Тарановский. В результаті комісія запропонувала царю компромісний варіант аграрної реформи.

19 лютого 1861 р. царський маніфест проголосив скасування кріпосного права, що поклало початок проведення реформ у Російській імперії. в т. ч. і в Україні.

3. Аграрна реформа в Україні проходила за місцевими положеннями. Так, територія України була поділена на ряд регіонів по специфіці проведення аграрної реформи:

а) губернії Новоросійського краю — тут переважно общинне землеволодіння.

Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, частково Харківська губ.) — тут переважно подвірне землекористування.

За аграрною реформою скасовувалась особиста залежність селянина від поміщика, селяни чорноземних районів отримували 3-5 десятин землі на душу, нечорноземних районів — 4-7 десятин, земельні надлишки забирались на користь поміщика. Так. на півдні та сході селяни втратили до 30% своїх наділів. Виняток ставило правобережжя, де панувала польська шляхта, і уряд, щоб привернути на свою сторону населення, збільшив селянські земельні наділи на 20%. Всі селяни за отримані наділи повинні були сплатити викупні платежі протягом 49 років. До переходу на викуп селяни вважались тимчасово зобов’язаними і мали виконувати повинності. Лише на Правобережжі вони були переведені на обов’язковий викуп, а викупна плата зменшувалась на 20%. Вводилась загальноросійська система селянського управління:

сільські громади, об’єднані у волості, та кругова порука за сплату податків. Поміщицьке господарство та земельна власність залишались недоторканими.

За аграрною реформою було проведено ряд реформ, що стосувались питань державного устрою Російської імперії: земську, судову, освітянську, міського самоврядування, цензурну та військову

В 1864 р. було проведено земську реформу:

створювалась система місцевого самоврядування під зверхністю дворянства. В Україні реформа поширювалась на південні та лівобережні губернії, де було утворено 6 губернських та 60 повітових земських управ. На Правобережній Україні зекіське самоврядування було введене лише аж у 1911 р. Земськими органами самоврядування були: губернські земські собори та їх виконавчі органи — губернські та повітові земські управи. До повітових зборів входили гласні, обрані на трирічний строк по куріям за майновим цензом. Гласні, обрані на повітових землях, утворювали губернське земське зібрання.

Функціями земств було: упорядкування доріг, організація медичної допомоги, утримання народних шкіл, пошти, збір статичних даних, та ін.

Створення земської системи самоврядування свідчить про оформлення виборної структури в бюрократичній системі управління. Хоча земства мали обмежену компетенцію, вони стали осередком формування ліберальної опозиції самодержавству.

За судовою реформою вводився позастановий, відкритий, незалежний від чиновників суд. Тепер судочинство відбувалось за участю двох сторін:

обвинування та захисту, провину підсудного визначали присяжні судді, обрані населенням. Судова реформа була найдемократичнішим заходом царату.

У цей же час здійснювалась освітянська реформа, яка забезпечила введення єдиної системи початкової освіти, створення мережі жіночих , чоловічих та реальних гімназій. Право на освіту здобули всі стани, але спроможні оплатити навчання. 3 1686 р. було відновлено автономію університетів.

Протягом 1864-83 рр. Проводилась військова реформа. Росію було розділено на 10 військових округів, в т.ч. на Україні 3: Київський, Харківський, Одеський. На чолі округу призначався командуючий округом, при ньому діяв штаб та військова рада. Було введено новий військовий статут, загальну військову повинність, строк служби 6 років (7 на флоті). Від служби в армії звільнялось дворянство, духовенство. Створювалась мережа військових освітніх закладів: військових гімназій, училищ. куди характерно вступали юнаки недворянського походження.

У 1870 р. було проведено реформу міського самоврядування, в містах створювались міські думи, члени яких обирались всіма платниками податків міста за безстановим принципом Міська дума обирала виконавчий орган управління — міську управу, на чолі якої стояв голова Органи самоуправління міст підпорядковувались губернаторові та міністрові внутрішніх справ. Міські органи управління займалися питаннями благоустрою, торгівлі, промисловості, охорони здоров’я та ін. В 1897 р. було прийнято закон про скорочення тривалості робочого часу до 11 годин, обов’язковими були вихідні та святкові дні.

Таким чином, реформи 60-70 х років створили основу для переходу від феодально-станового устрою Російської імперії до буржуазно-представницького устрою і мали велике значення для України.