49. Внутрішня політика Української держави у 1991-2004 рр. Реформи у суспільно-політичному і економічному житті. Прийняття Конституції 1996 р.

Після 1991 р У. стала незалежною державою, але вона мала стару рад. конституцію, яка була прийнята ще у 1986 р. у 1991-1993 рр. було розроблено декілька проектів конституції (К.). Вони обговорювалися в У., але прийняти К. Не вдавалося швидко. Були такі політики, які казали, що не треба приймати К. Існували різні труднощі, проблеми та різні точки зору. Проблеми, що існували: 1) Питання про приватну власність; 2) Питання про форми державного управління: а) У. як парламентська республіка; б) президентська; в) парламентсько-президентська. 3) Якою повинна бути виборча система; 4) Адміністративно-територіальний устрій: а) У.– унітарна держава; б) федеративно-земельний устрій. 5) процедура прийняття самої конституції: а) приймати на референдумі; б) на Верховній Раді; в) на соціальних конституційних зборах. У конституційному процесі можна виділити 2 періоди: 1) 1991-1993 рр.; 2) вересень 1994-28 червня 1996 р. У 1994 р збирається нова ВР. У цьому ж році обирається новий Президент (Л. Кучма). Була створена спеціальна комісія, яка готувала проект конституції. Навесні 1996 р ВР схвалила у першому читанні цей проект. Надалі процес дещо пригальмувався. Приймається Указ про референдум у вересні 1996 року. В ніч з 27 на 28 червня 1996 р У. здобула нову К. К. Має преамбулу, 15 розділів і 168 статей. В К. Записано, У. є незалежною, демократично соціальною та правовою державою. У. – це унітарна держава. У складі її – автономна респ. Крим. У. – республіка, тому єдиним джерелом влади є народ. В У. діє верховенство права, державна мова – українська. Суспільне життя в У. базується на засадах політичного, економічного плюралізму. В У. жодна ідеологія не може бути офіційною. Зараз в У. біля 100 укр. партій. Школа відокремлена від церкви, а церква – від держави.

50. Основні напрямки зовнішньої політики України у 1991-2004 рр. Співпраця з міжнародними організаціями.

Основні засади зовнішньої політики Української дер­жави були закладені ще Декларацією про державний суверенітет України (липень 1990 р.), у якій визначено де­мократичний і миролюбний зовнішньополітичний курс. Декларовані принципи набули більш реального змісту піс­ля проголошення незалежності та розпаду СРСР. Для обґрунтування власної лінії на міжнародній арені 2 лип­ня 1993 р. Верховна Рада України схвалила «Основні на­прями зовнішньої політики України». Цей документ виз­начив національні інтереси України і завдання її зовніш­ньої політики, засади, на яких реалізовувалася зовніш­ньополітична діяльність. Зовнішня політика України спрямовувалася на утвер­дження і розвиток її як незалежної демократичної дер­жави; забезпечення стабільності міжнародного станови­ща України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його пов­ноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юри­дичних осіб за кордоном, створення умов для підтриман­ня контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і перед­бачуваного партнера. У цьому документі вказувалося, що Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежнос­ті від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до своїх сусі­дів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Прі­оритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіонально­му співробітництві, а також в межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європей­ської співдружності та НАТО.

На початку 2001 р. Україна підтримувала диплома­тичні відносини із 153 країнами світу. На цей час за кор­доном діяло 55 українських посольств, 8 постійних пред­ставництв при міжнародних організаціях, 10 генераль­них консульств.

Протягом 1991—2000 рр, активно відбувалися вироб­лення та апробація концепції зовнішньополітичного кур­су незалежної України. На першому етапі (1991—1994) в його основу було покладено принцип «балансу інтересів», але перевага надавалася швидкій інтеграції в європейські структури. З 1994 р. у зовнішньополітичному курсі про­відними принципами було проголошено виваженість, праг­матизм, раціональність, професіоналізм. В основу зовніш­ньополітичної моделі України покладено концепцію «мо­сту між Заходом і Сходом».

Поступове усвідомлення національних інтересів, по­шуки оптимальної концепції безпеки в умовах боротьби різних політичних сил зумовили багатовекторність укра­їнської зовнішньої політики в перші роки незалежності. могли бути покладені в основу політичного курсу нашої держави в першій половині 90-х років:

1) неприєднання до будь-яких воєнних блоків і полі­тичних союзів, побудова зовнішньої політики на основі багатьох угод з різними країнами;

2) швидка інтеграція із західними країнами з надією на інвестиції, нові технології, прилучення до західного способу життя;

3) утворення блоку з країнами Балтії та деякими дер­жавами Центральної Європи (Балто-Чорноморський союз, або Міжмор'я);

4) блокування з країнами Причорноморського басейну;

5) союз із Росією та іншими країнами СНД

Отже, протягом 1991—1994 рр. українська дипломатія зондувала ґрунт, тією чи іншою мірою випробовувала на життєздатність різні моделі геополітичкої орієнтації»

З початку 90-х років у світі склалася нова геополі-тична ситуація, характерними рисами якої політологи та історики вважають:

1) тотальну невизначеність, відхід від стандартності, прогнозованості процесів світового розвитку;

2) значне розширення кола ідей, концепцій і підходів для створення оптимальної моделі світового устрою, яка б базувалася на новій динамічній рівновазі;

3) активну інтеграцію групи високорозвинутих країн Заходу, що фактично концентрує основні полюси сили;

4) появу на зміну загрозі світового конфлікту хвилі локальних зіткнень та зон напруженості;

5) енергійні різновекторні пошуки країнами, що ви­никли на руїнах СРСР, свого місця в структурі світової спільноти.

Наприкінці 1994 р. поява нових акцентів у зовнішній політиці України:

1) інтенсивна інтеграція у світові, насамперед євро­пейські, політичні та економічні структури;

2) зміцнення зв'язків з НАТО;

3) активізація двостороннього співробітництва із за­хідними державами;

4) налагодження регулярного конструктивного полі­тичного діалогу із США.

Характерною рисою процесу Інтеграції України до європейських структур є надзвичайно обережна пози­ція Євросоюзу, уповільнений розвиток економічних зв'язків. Активізації інтеграційних процесів перешкод­жають такі чинники:

1. Суттєві відмінності нормативно-правової бази Ук­раїни та ЄС.

2. Зношеність основних виробничих фондів українсь­кої економіки.

8. Низький рівень конкурентоспроможності більшості українських підприємств.

4. Нинішній стан української економіки поки що не дає змоги повноправної фінансової участі в діяльності ЄС.

5. Швидка інтеграція України в європейські струк­тури могла б дестабілізувати ситуацію.

Співробітництво з Північноатлантичним союзом розгортається в різних сферах. Протягом 1994—1999 рр. Україна брала активну участь у багатьох заходах, передбачених програмою «Партнерство заради миру»

________________________________