39. Становище західноукраїнських земель у міжвоєнний період (1920-1939 рр.). Приєднання Західної України до складу срср.

Новий статус західних українців. Хоча Польща перемогла у воєнному конфлікті в Східній Галичині у 1919 р., з точки зору міжнародного права і держав Антанти її влада над західними українцями лишалася спірною. З огляду на формальне зобов'язання дотримуватися принципу самовизначення націй, Антанта не могла ігнорувати протести західних українців проти нав'язування їм польського правління. Тому до 1923 р. західні держави, насамперед Англія й Франція, продовжували обговорювати питання про статус Східної Галичини. Проте вони тимчасово погодилися на те, щоб краєм правила Польща, за умови надання йому автономної адміністрації й поважання національних прав українців.

Найкраще передає напружені стосунки, що існували у Східній Галичині між українською більшістю й новою польською адміністрацією протягом періоду 1919—1923 рр., вираз «взаємне невизнання». Українці Галичини відмовлялися визнати польську державу своїм законним урядом, доки Рада послів Антанти у Версалі не прийняла відповідного рішення. Вони бойкотували перепис 1921 р. й вибори до сейму 1922 р. Радикальні елементи звернулися до терористської тактики й саботажу щодо польських урядовців і державних установ. Зі свого боку польський уряд діяв так, начебто Галичина була цілком польським краєм, підпорядковуючи собі

його політичне, культурне та економічне життя й цілком ігноруючи потреби українців.

Однак, з огляду на міжнародну громадську думку, поляки неодноразово оголошували про готовність поважати права українців та інших меншостей у своїй державі. Фактично це зобов'язання було втілене в їхній конституції. Зрештою в 1923 р., після того як польський уряд знову запевнив західні держави в тому, що він надасть автономію Західній Галичині, дозволить користуватися в органах адміністрації поряд з польською й українською мовою та відкриє для українців університет. Рада послів визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною. Це рішення було для західних українців кроком назад, оскільки, на їхній погляд, воно залишало їх на милість їхнього найгіршого ворога.

Українці в Польщі складали дві окремі громади, й уряд робив усе можливе, щоб підкреслити відмінність між ними. Більшість українців проживала на колишніх габсбурзьких землях Східної Галичини, або Східної Малопольщі, як її називали. У 1920 р. цей регіон розділили на три воєводства: Львівське, Тернопільське й Станіславське. Понад 3 млн галицьких українців, що переважно належали до греко-католицької церкви, були національне свідомими й відносно добре організованими. Решта українців населяла Західну Волинь, Полісся та Холмщину — райони, що їх Польща відтяла у Росії. Вони налічували приблизно 2 млн і були в основному православними, до того ж політичне, соціально-економічно й культурно нерозвиненими.

Українські території, які увійшли до складу Румунії, відзначалися злиденністю у порівнянні з власне румунськими землями. Це при тому, що рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Безробіття охопило 50 % працездатного українського населення. Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців. Уряд Чехословаччини вів найбільш сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 р. українську мову визнали чужою, що призвело до звуження викладання української мови й розширення чеської. Отже, західноукраїнські землі на початку 20-х рр. ХХ ст. опинилися у складі трьох держав: Польщі, Румунії та Чехословаччини. Соціально-економічне становище цих територій було складним. Західноукраїнські землі розглядалися як джерело сировини і дешевої робочої сили. Особливо складним було становище українських земель у складі Румунії, де злиденне становище краю поєднувалося з жорстким ставленням уряду. У 1938 р. характер політичних процесів у Закарпатті круто змінився. Внаслідок Мюнхенської угоди (29 – 30 вересня 1938 р.) західних держав з Гітлером почалося розчленування Чехословаччини. Чехословацька проблема стала центральною у європейській політиці. 10 жовтня 1938 р. Чехословаччина була проголошена федерацією трьох народів: чехів, словаків та українців. Влада центрального уряду Праги стала номінальною. 11 жовтня 1938 р. Закарпаття одержало автономію. Гітлер розглядав У, як майбутній плацдарм у завоюванні СРСР, використовував «укр. карту» для притягнення союзників у центрі Європи (у 1938 р. він підтримав утворення автономії Закарпаття - Карпатской Русі, що у такому році була окупована за згодою Німеччини її спільницею - Угорщиною). СРСР ринувся перемістити і зміцнити свою західну межу, відтягнути початок війни шляхом угоди з Німеччиною. Радянсько-Германский договір про взаємодопомогу і ненапад був підписаний 23 серпня 1939 р. Радянському Союзу передавалися усі західно-укр. землі. 1 вересня 1939 р. Німеччина вступила в Польщу, почалася друга світова війна. 17 вересня Червона Армія перейшла польську межу і зайняла майже всі землі, населені українцями, білорусами. Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованої гітлерівцями, була уточнена в германськ-радянсько-німецькому договорі про дружбу, і межа від 28 вересня 1939 р. Укр. землі Лемкивщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття - Угорщиною. У червні 1940 р. Румунія передала СРСР Бессарабію і Північну Буковииу. Входження Західної У в склад УРСР була важливою подією; вперше українці об'єдналися в рамках однієї державної структури, але через свою нетривалість це об'єднання не призвело до глибоких перерв у житті народа.

40. Основні етапи бойових дій на території України у період Великої Вітчизняної вгини (1941-1944 рр.).

Що стосується України, то другу світову війну можна поділити на два виразних етапи. Перший розпочався 1 вересня 1939 р., коли німці напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східйі території. Основна риса цього етапу, який торкався лише західних українців, полягала в переході їхніх земель під окупацію нової влади, насамперед радянської. Другий етап, про який ітиметься далі, почався з нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. й тривав до осені ,1944 р., коли німецькі війська були вигнані з України. Протягом цього часу вся Україна була загарбана нацистами.

Серед багатьох чинників, що призвели до війни, вирішальне значення мали дві дипломатичні угоди, які справили на українців безпосередній вплив.

Неприємності радянської армії почалися з того, що після трьох невдалих спроб (у лютому-квітні 1942р.) прорвати оборону німців, Кримський фронт змушений був перейти до оборони. Уже 8 травня перейшло у наступ ударне угруповання гітлерівців. Внаслідок невмілої організації оборони, некомпетентних втручань у воєнні справи битва закінчилася цілковитою катастрофою для радянських військ і втратою Керченського півострова. Це значно ускладнило оборону Севастополя. За час його понад 8-місячної оборони ворого втратив майже 300 тис. осіб. 4 липня 1942р. місто було захоплене фашистами.

Катастрофічною поразкою закінчився і початий 12 травня 1942р. наступ у харківському напрямку.Поразки радянських військ в Україні та Криму змінили ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегічною ініціативою, вони 28 червня 1942р. розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942р. після захоплення гітлерівцями м. Свердловська вся територія Українськой РСР була остаточно окупована.

Сталінградська битва (17 липня 1942 – 2 лютого 1943), під час якої Німеччина та її союзники втратили 1,5 млн осіб стала не тільки початком корінного перелому в 2 Світовій війні, а й початком визволення території Укр. Внаслідок розпочатого вже 18 грудня 1942р. було визволено перший український населений пункт – с. Півнівку Ворошиловської області.

Успішний наступ Червоної армії на широкому фронті продовжувався аж до лютого 1943р. За цей час було визволено значну частину Донбасу і Харківщини

Влітку 1943р. Німеччина, здійснивши тотальну мобілізацію, вирішила взяти реванш за Сталінград новим наступом на Курськ. Битва на Курській lep? Oо почалася 5 липня 1943р., тривала майже 2 місяці. Стратегічна ініціатива була остаточно вирвана із рук фашистів.

У січні 1944 майже 2,3- мільйонна Червона армія розпочала визволення Правобережної Укр. Та Криму. Успішне досягнення цієї мети значною мірою було забезпечене перемогою у січні-лютому під Корсунем-Шевченківським. 25 березня 1944 війська 2 укр. Фронту вийшли на держ. Кордон з Румунією.

На початку жовтня 1944 територія України була повністю визволена від окупантів.