3 Шляхи вирішення суперечок між суб’єктами страхових відносин
Функціонування страхового сектора країни значною мірою залежить від якості та ефективності її механізмів вирішення суперечок. Суперечки між страховими компаніями та держателями страхових полісів є звичним та неминучим явищем. Якщо не вирішувати їх ефективно та справедливо, це викличе зайві витрати та може стати головною перепоною на шляху розвитку здорової страхової галузі. Оскільки в господарських стосунках суперечки неодмінно виникають, їх необхідно вирішувати належним чином. Ефективний механізм врегулювання суперечок має задовольняти три фундаментальні критерії: економічна ефективність, справедливість та доступність.
По-перше, вирішення суперечок повинно бути економічно ефективним та швидким. Інституції та процедури врегулювання суперечок повинні споживати якомога менше економічних ресурсів. Ефективність означає також зведення до мінімуму затримок у прийнятті рішень. Швидке врегулювання суперечок суттєво впливає на зменшення пов’язаних з ним витрат.
По-друге, суперечки повинні вирішуватись неупереджено та справедливо. Сторони конфлікту повинні відчувати безпристрасне та об’єктивне ставлення до себе. Процес вирішення суперечки та участь у ньому повинна задовольняти сторони. Це вимагає високого рівня прозорості у питанні прийняття рішень. Кожне рішення повинне бути зрозумілим та добре обґрунтованим. З метою сприяння справедливості система також повинна бути структурована таким чином, щоб збалансувати нерівність у позиціях сторін.
По-третє, схема вирішення суперечок має бути легко доступною та добре відомою. У більшості країн головним бар’єром на шляху формального вирішення суперечок є витрати. До головних причин, що можуть відвернути від використання цієї схеми, належать також і її загальна неефективність через затримки чи надмірну складність. Належна доступність означає, що сторони знають про існування цієї системи та в змозі використовувати її для захисту своїх позицій без надмірних витрат і зусиль.
Тема № 3 Страхування життя та пенсій
Лекція 5
Сутність страхування життя як специфічного виду страхування.
Основні види послуг у сфері страхування життя.
Добровільне страхування до додаткової пенсії.
1. Сутність страхування життя як специфічного виду страхування
В країнах з розвинутими ринками страхових послуг страхування життя існує 150-200 років і склалися традиції та норми його здійснення. Тому в страховому законодавстві таких країн не завжди знаходяться визначення, що розуміється під страхуванням життя, не встановлюється мінімальна тривалість договорів та джерела сплати страхових внесків. Європейське розуміння ризиків при страхуванні життя передбачає ризики дожиття і смерті не тільки стосовно застрахованої особи, але і стосовно найближчих її родичів. Крім того, законодавчі норми більшості європейських країн не визначають верхньої межі величини інвестиційного доходу, який може приєднуватися до сплачуваних страхувальниками внесків - нетто, що забезпечує високу конкуренцію між страховиками.
Значно по іншому складається ситуація в країнах з молодими страховими ринками. Через відсутність достатньої наукової бази, досвіду здійснення операцій зі страхування життя та страхових традицій страхове законодавство таких країн більш деталізоване та іноді містить норми, які не потрібні для країн з розвинутими страховими ринками.
В українських нормативних документах одне з перших визначень страхування життя знаходилось в Методиці формування резервів зі страхування життя, затвердженій у 1997 р. Згідно неї договори страхування життя могли укладатися на термін не менше 3 років і могли передбачатися події в житті застрахованої особи наведені на рис. 1.
Рисунок 1. Події в житті застрахованої особи, передбачені страхуванням життя в Методиці формування резервів зі страхування життя від 1997 р.
В діючій редакції Закону України «Про страхування» знаходиться загальне визначення страхування життя виходячи з властивих йому ризиків і не вказана мінімальна тривалість дії його договорів.
Страхування життя визначене у ньому як вид особового страхування (в Європі страхування життя - це окремий клас страхувань), який передбачає обов'язок, страховика здійснити страхову виплату у разі смерті застрахованої особи, а також у разі дожиття застрахованої особи до закінчення терміну дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку та (або) хвороби застрахованої особи. В цьому визначенні не згадуються ризики з членами родини і не визначається мінімальний термін дії договору страхування життя. Таке дещо звужене розуміння страхування життя зменшує кількість страхових продуктів. Таким чином, законом передбачено застосування при страхуванні життя двох груп ризиків наведених на рис. 2.
Рисунок 2 – Групи ризиків згідно Закону України «Про страхування»
Усі події, при настанні котрих здійснюється виплати, повинні бути передбачені договором страхування. Виплата може здійснюватися одноразово в розмірі страхової суми або її частини та у вигляді послідовних виплат. Якщо при настанні страхового випадку передбачені регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є включення ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування і першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом усього терміну дії договору страхування життя.
Під страховою сумою в страхуванні життя, як і у страхуванні загалом, розуміється грошова сума, в межах якої страховик згідно з умовами договору несе відповідальність перед застрахованою особою. Під страховою виплатою розуміють грошову суму, котру повинен виплатити страховик згідно з договором страхування при настанні страхового випадку. Величина страхової суми та величина страхових виплат встановлюється в договорі страхування за домовленістю сторін. Вони можуть змінюватися при перегляді умов договору або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума може встановлюватися на окремий страховий випадок, групу випадків або на договір страхування загалом.
Якщо при укладенні договору страхування довічної пенсії передбачені виплати у вигляді ануїтету, то в ньому визначаються розміри таких виплат, а страхова сума за ними не встановлюється. Головні особливості страхування життя наведені на рис. 3.
Рисунок 3 Особливості страхування життя
В європейській практиці термін дії договорів страхування життя досягає 30 років. В такому випадку страхові внески знаходяться у розпорядженні страхових компаній тривалий період часу, що при ефективному управлінні ними дає змогу здійснювати інвестиційні операції з отриманням значного інвестиційного доходу. Тривалість дії договорів і можливість отримання інвестиційного доходу дають можливість знизити ціну страхування (страхові тарифи) з тим розрахунком, щоб під час дії договору поповнювати внески, отримувані за зниженими тарифами, до нормального рівня, який дозволить нагромадити страхову суму і виконати зобов'язання перед застрахованими особами, а також приєднувати додатковий інвестиційний дохід, що дозволяє накопичити суму, більшу, ніж передбачено договором страхування.
Укладення і виконання договорів страхування життя в значній мірі уніфіковані. Договори укладаються на підставі згоди страхувальника. В ряді випадків, особливо при страхуванні на значні суми, здійснюється медичний огляд майбутнього застрахованого з метою оцінки загального стану здоров'я. На відміну від загального страхування, тут дещо по іншому здійснюється андерайтинг і встановлюється кінцевий страховий тариф. Конкретні ризики у договорі визначає страхувальник.
Порівняно із загальним страхуванням, де тарифи встановлюються у відсотках або проміле до страхової суми, у страхуванні життя для основних ризиків - смерті і дожиття - вони встановлюються дещо у видозміненій формі: не у відсотках до страхової суми, а у частках страхової суми або у гривнях і копійках на тисячу гривень страхової суми. Така форма подачі тарифу не міняє його математичний зміст, але змінює форму запису і подачі. Для визначення страхового внеску треба перемножити тариф на одну тисячу гривень на кількість тисяч гривень страхової суми. Можливі два варіанти встановлення тарифу наведені на рис. 4.
Рисунок 4 Варіанти встановлення тарифу у страхуванні життя
Для визначення страхового внеску тариф-нетто спочатку треба перетворити на тариф-брутто, збільшивши його на величину навантаження. Наприклад, якщо страховий тариф-нетто становить 50 грн., питома вага навантаження - 20%, то питома вага страхового тарифу-нетто - 80%. Тоді страховий внесок-брутто дорівнюватиме 62,5 грн. (50 х 100 : 80).
Якщо страховий тариф встановлений у вигляді тарифу-брутто, то страховий внесок визначається шляхом множення його на кількість тисяч гривень страхової суми. Наприклад, якщо страховий тариф-брутто становить 62,5 грн. на 1000 грн. страхової суми, а особа страхується на 10000 грн., то страховий внесок-брутто становитиме 625 грн. (62,5 х 10).
Страхові тарифи на додаткові ризики - травми унаслідок нещасного випадку, інвалідності та хвороби, як і при загальному страхуванні, встановлюються у відсотках до страхової суми. Страхові внески можуть сплачуватися щомісячно, щоквартально або щорічно.
Страхувальник має право збільшити або зменшити страхову суму, припинити дію договору, призначити отримувача страхової суми у випадку смерті застрахованої особи. Для виплати страхової суми необхідно пред'явити страховий поліс, паспорт або інший документ, котрий підтверджує особу та документи, котрі підтверджують страховий випадок - лікарняний листок, свідоцтво про одруження, свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть та ін.
Різновиди страхування життя в СРСР наведені на рис. 5.
Рисунок 5. Різновиди страхування життя в СРСР
Останній різновид не набув розвитку, а з перших чотирьох найбільш розвинутим було змішане страхування життя, котрим у 80-х роках XX ст. було охоплено близько 60% дорослого населення. Ризики цього страхування наведені на рис.6.
Рисунок 6. Ризики змішаного страхування життя
Договори змішаного страхування укладалися на 3, 5, 10, 15 і 20 років.
Страхова сума встановлювалася за згодою між страховиком і страхувальником, але не могла бути нижчою 300 радянських карбованців. Страхові внески сплачувалися одноразово або щомісячно. Для отримання страхової суми у зв'язку із закінченням договору необхідно було пред'явити страховий поліс, квитанцію про сплату останнього внеску і документ, котрий засвідчує особу (переважно паспорт). При лікуванні травми виплачувалась частина із страхової суми, розмір котрої визначався за спеціальною таблицею. У випадку смерті підставою виплати було свідоцтво про смерть і документи, котрі підтверджували родинні зв'язки. В тарифах передбачався інвестиційний дохід в розмірі 3 відсотків.
На розвинутих страхових ринках існує понад 100 різновидів страхових продуктів зі страхування життя. На відносно молодому страховому ринку Республіки Польща пропонується близько 90 таких продуктів.
В Україні страхування життя знаходиться на початковій стадії розвитку. У 2006 році ним займалось 56 компаній, якими зібрано 403,1 млн. грн. страхових внесків, а кількість пропонованих оригінальних страхових продуктів не перевищувала двадцяти. Переважно на українському ринку страхування життя працюють невеликі компанії. В України страхування життя тільки починає активізуватись і має значні перспективи в своєму розвитку, який стримує не лише відсутність коштів у населення, а й недовіра як до конкретних компаній, що здійснюють такий вид страхування, так і загалом до всієї сфери страхування.
Активізація діяльності компаній на страховому ринку зі страхування життя зрозуміла: адже такі компанії займають на ринку капіталу унікальне положення. Причини цієї унікальності наведені на рис. 7.
Рисунок 7. Причини унікальності ринку страхування життя
Страхування життя передбачає одноразову або розстрочену виплату страхової суми, якщо настане одна з подій, наведених на рис. 8.
Рисунок 8. Випадки виплати страхової суми у страхуванні життя
Як видно з рис. 8, страхові виплати за ними мають становити повну страхову суму. Часткових виплат страхової суми (як у страхуванні від нещасних випадків і медичному страхуванні) договори страхування життя у своєму класичному вигляді не передбачають. Але насправді в нашій країні і за кордоном поширена практика поєднання в одному страховому полісі двох видів страхового покриття: характерного для договорів страхування життя і характерного для договорів страхування від нещасних випадків. Отже, до обсягу відповідальності за довгостроковими договорами страхування життя, крім дожиття й смерті, включається також втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку (травмування, гострого отруєння тощо). Такий комбінований поліс із страхування життя передбачає, крім виплат повної страхової суми за фактом дожиття або смерті, виплату частки страхової суми за фактом тимчасової або постійної втрати працездатності.