Тема 2: порядок укладання та ведення страхової угоди»

Лекція 2

1. Правові відносини між суб’єктами страхування

2. Порядок укладання договору страхування та набуття ним чинності

3. Права та обов’язки суб’єктів страхових відносин

1. Правові відносини між суб’єктами страхування

Згідно з нормами Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток в межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Основними елементами договору страхування є:

♦ об'єкт страхування;

♦ використання системи страхування;

♦ страхова сума;

♦ страховий тариф за узгодженням сторін;

♦ розмір страхової премії;

♦ термін (строк) страхування;

♦ порядок змін та припинення дії договору страхування;

♦ права, обов'язки та відповідальність сторін договору.

При складанні договору страхування страховикам необхідно керуватися положеннями ст. 16 Закону України «Про страхування», де чітко визначені:

♦ дефініції договору страхування;

♦ необхідні реквізити та обов'язкова інформація;

♦ обов'язки страховика;

♦ обов'язки страхувальника;

♦ порядок виплати страхових сум;

♦ умови відмови у виплаті страховиком відшкодувань тощо. Особливість договорів страхування полягає в тому, що вони формально є двосторонніми, а в силу їх умов - по суті, тристоронніми і навіть в окремих випадках, багатосторонніми. Так, за договором особистого страхування вигодонабувачами (одержувачами страхової виплати) можуть виступати: страхувальник чи застрахована особа, або після смерті страхувальника чи застрахованої особи інший одержувач, або законні спадкоємці зазначених осіб. Крім того, умови страхування дітей передбачають двох і більше страхувальників.

Договір страхування може бути укладений не тільки з власником, але й з користувачем майна, наприклад, договір страхування автомобіля, яким користується особа, що має доручення від власника, або інвалід, який одержав автомобіль в користування від держави.

Особливістю договірних страхових зобов'язань є також те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, тобто право володіння, користування і розпорядження своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фонду і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхового випадку. Якщо ж конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором страхування індивідуально накопичує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру сплачуваної йому страхової суми. В період дії договору він може, припинивши сплату внесків, одержати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми. Тим самим, втрачаючи на час страхування право володіння і користування відповідною частиною своїх грошей, він зберігає право розпорядження ними.

Найважливішою умовою страхових відносин є те, що і страховик, і страхувальник повинні мати правоздатність і дієздатність для вступу в такі правові відносини: зокрема, страховик в силу свого статуту і відповідної ліцензії - на страхову діяльність, а страхувальник - фізична особа має бути дієздатною для оформлення договору страхування за своїм цивільним статусом і віком. Крім того, страхувальнику необхідно мати достатнє, стале джерело прибутку для сплати страхових внесків.

Невідповідність договору страхування вимогам закону тягне за собою визнання такого договору страхування недійсним. При цьому недійсним він вважається з моменту його укладення. Наслідком визнання договору страхування недійсним є обов'язок кожної із сторін відшкодувати іншій все отримане за договором страхування.

Правила страхування, згідно з якими укладаються договори, розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню органами нагляду при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Під час укладання договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором чи аудиторською фірмою.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Договір страхування набуває чинності з моменту внесення першого платежу, якщо інше не передбачене договором. Страховий поліс (від франц. «police» - розписка) -це документ, іменний або на пред'явника, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором добровільного страхування або підтверджує умови обов'язкового страхування відповідно до чинного законодавства (без укладення договору) та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку, визначеного умовами договору страхування, певну суму коштів (страхову компенсацію чи відшкодування).

Умови полісу визначають відносини між сторонами, тому вони обов'язково містять права і обов'язки страховика та страхувальника.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він виконує функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір.

Страхове законодавство тлумачить страховий поліс лише як можливий доказ факту укладання договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.

У Законі України «Про страхування» докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме:

♦ назва документа;

♦ назва та адреса страховика;

♦ прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження;

♦ прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;

♦ зазначення об'єкта страхування;

♦ розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя;

♦ розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

♦ перелік страхових випадків;

♦ розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

♦ страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

♦ строк дії договору;

♦ порядок зміни і припинення дії договору;

♦ умови здійснення страхової виплати;

♦ причини відмови у страховій виплаті;

♦ права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

♦ інші умови за згодою сторін;

♦ підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування та договорів страхування майна громадян.

При укладенні договорів страхування використовуються такі види забезпечення виконання зобов'язань, як: неустойка, застава, поручительство та гарантія. Все частіше трапляються випадки використання допоміжних заходів забезпечення виконання зобов'язань, серед яких виділяють валютні застереження, авальований або доміцільований вексель.

Крім цього, існує ціла група особливих заходів забезпечення виконання зобов'язань за договорами страхування, в яку входять вимоги однієї із сторін про:

♦ відкриття страховиком валютного або поточного рахунку у конкретному банку;

♦ відкриття страховиком банківського депозитного рахунку;

♦ перестрахування страховиком у конкретного вітчизняного пере страховика чи, частіше за все, у перестраховика-нерезидента;

♦ умовну та безумовну франшизи;

♦ придбання страховиком цінних паперів конкретних суб'єктів господарювання або держави;

♦ проведення аудиту у визначеній аудиторській фірмі;

♦ передачу страхувальником страховику права вимоги до осіб, винних у заподіянні шкоди;

♦ надання страховиком фінансової допомога страхувальнику, а частіше іншій особі, з якою страхувальник має корпоративні стосунки.

2.Порядок укладання договору страхування та набуття ним чинності

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством, зокрема Законом України «Про страхування». Процедура підготовки та укладення договору передбачає чітку домовленість щодо однозначного обумовлення предмету страхування, страхової премії, терміну дії та страхової суми.

Процес укладення договору передбачає дві стадії:

1) пропозицію одної сторони іншій вступити в договірні відносини

(оферта);

2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт), що -і вказує на згоду укласти договір на умовах, викладених у

пропозиції.

Пропозиція щодо укладення договору однією або кількома конкретними сторонами є офертою, якщо вона достатньо визначена і відображає намір особи, що внесла пропозицію, вважати себе пов'язаною договором в разі її прийняття. Достатньо визначеною пропозиція є такою, коли:

♦ у ній зазначені достатні умови договору чи порядок їх визначення;

♦ якщо вона є дійсною на момент, коли інша особа має намір її

прийняти.

Коли пропозиції укласти договір зроблено із вказівкою строку для відповіді, момент укладення договору встановлюється залежно від того, в усній чи письмовій формі подано пропозицію. У першому випадку договір визнається укладеним, якщо інша сторона терміново повідомила особу, яка внесла пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. В іншому випадку угода вважається досягнутою і договір укладеним, якщо повідомлення про прийняття пропозиції одержано до строку, встановленого законодавством, а якщо такий строк не встановлений, - у межах необхідного для цього часу.

До форми договору страхування застосовують загальні правила, установлені у формі угоди. Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами, а також підписаний стороною, яка їх надсилає.

Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє свій намір укласти договір страхування. Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а письмова згода страховика на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.

У разі укладання договору з третьою особою оферент зобов'язаний компенсувати збитки стороні, якій раніше була зроблена пропозиція за умови, що остання акцептувала його і на виконання договору понесла витрати.

У міжнародній практиці акцепт може бути виражений такими способами:

♦ видання відповідного полісу;

♦ прийняття від страхувальника премій;

♦ «конструктивна поведінка» (конклюдентні дії) страховика. Відповідно до законодавства України договір страхування вступає в силу:

а) при сплаті страхової премії готівкою - з моменту підписання договору представником страхової компанії й страхувальником;

б) при безготівковому розрахунку - з моменту, що вказаний в полісі (але не раніше 24 годин від дня списання коштів із поточного рахунку страхувальника для зарахування їх на рахунок страхової компанії).

Дія договору страхування закінчується о 24 год. того ж дня, що вказаний у полісі, як день припинення договору, якщо інше не передбачено відповідними правилами страхування.

Особливої уваги потребує організація аварійного комісаріату страховика, у тому числі його представництв у географічних регіонах страхового покриття.

Аварійний комісар - уповноважений експерт страховика, який проводить розслідування обставин події, котра заявлена клієнтом як страховий випадок, визначаючи її відповідність умовам страхування, оцінює й узгоджує з клієнтом розміри збитку, вживає заходів до його зменшення, оформлює і подає відповідний висновок (аварійний сертифікат). При потребі аварійний комісар може залучатись до вивчення ризику на стадії розробки умов договору страхування.

Логічним завершенням дій страховика на цьому етапі є підготовка і проведення суброгації - використання свого права на регресні вимоги до винуватця страхової події для часткової чи повної компенсації сплачених страхових відшкодувань. Це положення в окремих випадках може дати головний поштовх до прийняття клієнтом рішення щодо страхування (наприклад, намагання уникнути проблем із судовим позовом до винуватця даної події на території іншої країни тощо).

З метою найраціональнішої організації праці на даному етапі в окремих страхових компаніях запроваджено спеціальний порядок врегулювання збитків і проходження відповідних документів, яким регламентуються:

♦ фіксація, аналіз та попереднє встановлення збитку при отриманні повідомлення;

♦ прийом заяви і організація розслідування, при потребі - робота служб аварійного комісаріату;

♦ в окремих випадках винесення даного питання на розгляд Ради з урегулювання збитків — позаштатний орган страховика у складі спеціалістів, що відіграють роль експертів чи обстоюють у суді інтереси страховика (або клієнта перед третьою стороною);

♦ попереднє повідомлення перестраховиків;

♦ затвердження висновків - аварійного акта (сертифіката) чи рішення Ради з урегулювання збитків, розрахунку суми страхового відшкодування;

♦ розрахунки з клієнтом і перед страховиками;

♦ архівна обробка документів, що стосуються факту страхової події. Згідно з чинним в Україні законодавством усі суперечки за договорами, у тому числі й за договорами страхування, підлягають вирішенню в суді.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:

♦ закінчення терміну дії;

♦ виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

♦ несплати страхувальником страхових платежів у встановлені терміни. При цьому договір вважається достроково припиненим у разі, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня висунення такої вимоги страхувальникові, якщо інше не передбачено умовами договору;

♦ ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - громадянина чи втрати ним дієздатності за винятком випадків, передбачених статтями 21-23 Закону «Про страхування»;

♦ ліквідації страховика в порядку, установленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за ЗО днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.