Перелік літератури

1. Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року (зі змінами і доповненнями).

2. Закон України „Про страхування” від 7 березня 1996 року N 85/96-ВР (зі змінами і доповненнями).

3. Постанова Кабінету міністрів України „Про затвердження Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті” №959 від 14.08.1996 року.

4. Говорушко Т.А. Страхові послуги. Навчальний посібник. – Київ:Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

5. http://uainsur.com

6. http://www.ic-continent.com.ua

7. http://www.oranta.ua

8. http://www.universalna.com

9. http://www.veksel.com.ua/

Тема 5 медичне страхування

Лекція 8

1. Характеристика медичного страхування та основні його системи

2 Форми медичного страхування. Добровільне та колективне медичне страхування

3 Умови медичного страхування осіб, що від’їжджають за кордон

1. Характеристика медичного страхування та основні його системи

У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

Світовий досвід показує, що напрямки вирішення цієї проблеми можуть бути різні. Загалом вони відрізняються структурою джерел фінансування охорони здоров'я й організацією надання медичних послуг.

Фінансування охорони здоров'я може бути бюджетним, соціальним і приватним.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати забезпечення економічної та соціальної захищеності середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомогу, обов'язковість внесків як громадян, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичне страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

Обов’язкове медичне страхування (ОМС). Обов'язкова форма медичного страхування використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров'я, а добровільна — там, де поширені приватні страхові програми.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

Обов'язкове медичне страхування базується на таких принципах: загальності, державності, некомерційності. Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг. Принцип державності означає, що кошти обов'язкового медичного страхування — це державна власність. Держава забезпечує сталість системи обов'язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів). Некомерційний характер обов'язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток — це несумісні речі. Прибуток від проведення обов'язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого страхування і не може бути засобом збагачення.

Для обов'язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

За умовами обов'язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров'я.

В основу проведення обов'язкового медичного страхування закладаються програми обов'язкового медичного обслуговування. Ці програми визначають обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися.

Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

Метою впровадження в Україні ОМС є забезпечення конституційних прав громадян України на безоплатне надання медичної допомоги, вивід із тіньового обігу коштів, які сплачують громадяни за медичні послуги, подолання хронічного недофінансування системи охорони здоров'я, що залишає хворого у критичній ситуації один на один з бідою, змушуючи продавати останнє майно для врятування життя або відновлення здоров'я, шляхом задоволення потреб громадян у якісному, доступному та ефективному медичному обслуговуванні на основі дотримання таких принципів:

- солідарності та соціальності - в основі яких закладено дві основні складові: перерозподіл між поколіннями та перерозподіл між особами, тобто перехресне субсидування від осіб з низьким ризиком особам із високим рівнем ризику, від багатих до малозабезпечених, від молодих до більш старих застрахованих осіб;

- державних гарантій - жорстке державне регулювання та збалансування обсягу фінансування з потребами;

- ефективності - запровадження персоніфікованого обліку застрахованих осіб, створення стимулюючих умов до надання медичного допомоги, в т.ч. первинної, забезпечення конкуренції між сімейними лікарями, закладами охорони здоров’я (ЗОЗ) та страховим компаніями, вільний вибір застрахованими особами сімейного лікаря, 303, страховика;

- саморегулювання та солідарної відповідальності страхових компаній -створення під контролем держави саморегулівного об'єднання страховиків (Медичне страхове бюро України);

- прозорості - запровадження громадського контролю та оприлюднення показників діяльності, як окремих страховиків, ЗОЗ так і системи ОМС в цілому;

- врахування інтересів учасників ОМС.

Реалізація впровадження ОМС забезпечить динамічний розвиток системи охорони здоров'я з орієнтацією на попередження захворювань, здоровий стиль життя населення і покращення демографічної ситуації, а також виведення із тіньового обігу коштів, які сплачують громадяни України за медичні послуги.

У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

Світовий досвід показує, що напрямки вирішення цієї проблеми можуть бути різні. Загалом вони відрізняються структурою джерел фінансування охорони здоров'я й організацією надання медичних послуг.

Фінансування охорони здоров'я може бути бюджетним, соціальним і приватним.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати забезпечення економічної та соціальної захищеності середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомогу, обов'язковість внесків як громадян, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичне страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

2. Форми медичного страхування

Медичне страхування може проводитись як в добровільній, так і обов'язковій формах. Обом формам властиві свої переваги та недоліки. В той же час обов'язкове медичне страхування має одну суттєву перевагу - воно забезпечує регулярність надходження грошових коштів, створюючи можливість планувати медичну до­помогу. В різних країнах залежно від особливостей розвитку охо­рони здоров'я віддається перевага тій чи іншій формі медичного страхування. Обов'язкове медичне страхування існує у Франції, Канаді, Німеччині, Голландії, Швеції, Бельгії та інших країнах. Разом з тим, наприклад, в Ізраїлі та Швейцарії переважає добро­вільне медичне страхування, а обов'язкове державне страхування поширюється тільки на військовослужбовців та поліцейських.

Як показує досвід, у країнах із розвинутою системою суспі­льної охорони здоров'я переважає обов'язкова форма страхування, а в країнах, де більший розвинуті приватні (комерційні та некомерційні) страхові програми, застосовується добровільне медичне страхування. Так, в Ізраїлі добровільне медичне страхування реа­лізується товариствами взаємодопомоги, профспілками, різнома­нітними благодійними, релігійними та іншими некомерційними організаціями.

Добровільним також є додаткове медичне страхування в краї­нах, де діє обов'язкове медичне страхування. Добровільне медич­не страхування дуже поширене в Японії, оскільки в цій країні державне страхування не забезпечує всього комплексу медичної допомоги.

Що стосується України, то система охорони здоров'я населен­ня має виключно бюджетне фінансування. Медичне страхування знаходиться на першій позиції серед переліку видів обов'язкового страхування, визначених статтею 7 Закону України „Про страху­вання". Але поки що немає єдиного концептуального підходу до запровадження обов'язкової форми медичного страхування. Від­повідний проект Закону пройшов декілька читань у Верховній Раді, але не знайшов бажаної підтримки. Проект передбачає за­провадження медичного страхування у формі соціального з від­повідними додатковими нарахуваннями на фонд оплати праці підприємств та створенням фондів медичного страхування. За­значимо, що запропонований законопроект не передбачає участі страхових компаній у здійсненні медичного страхування.

Серед альтернативних пропозицій можна виділити проект, згідно з яким лікувально-профілактичні установи будуть фінансу­ватися за рахунок фондів страхових компаній. Страхувальниками працюючих громадян повинні стати роботодавці, а тих, хто не працює, - органи соціального забезпечення. Як аргументи проти такого варіанта висувалися такі: страхові компанії можуть використовувати страхові платежі для реалізації проектів із різним ступенем ризику, що може негативно вплинути на фінансування заходів, пов'язаних із наданням медичної допомоги. Але цей ар­гумент не має вагомого підгрунття, оскільки держава суттєво ко­нтролює процес створення та використання страхових резервів страховиків.

Тим часом, система охорони здоров'я населення України пе­ребуває на дуже низькому та незадовільному рівні. Частково проблему поліпшення якості медичних послуг та розширення їх діапазону може вирішити добровільне медичне страхування, яке може бути індивідуальним та колективним.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є:

• страхові компанії, які мають відповідну ліцензію;

• страхувальники: фізичні та юридичні особи;

• медичні заклади незалежно від форми власності.

Відносини між суб'єктами добровільного медичного страху­вання будуються на основі двох договорів: договору страхування, що укладається між страховиком та страхувальником, і договору на надання лікувально-профілактичної допомоги, який укладається між страховиком та лікувально-профілактичним закладом.

Договір добровільного медичного страхування укладається на підставі відповідної програми добровільного медичного страхування й містить такі суттєві умови:

• контингент страхувальників та застрахованих (юридичні чи фізичні особи, діти, дорослі, члени сімей);

• об'єкт страхування;

• обсяг відповідальності страхової компанії, включаючи перелік медичних послуг згідно з обраною страхувальником про­грамою, обсяг страхової суми, термін дії договору страхування;

• тарифні ставки та порядок внесення страхових платежів;

• умови та терміни вступу в дію договору, а також припинення його дії;

• порядок визначення та виплати страхової суми;

• можливість та порядок зміни окремих умов договору;

• права та обов'язки сторін;

• порядок вирішення спорів та інші умови.

Страхувальники, фізичні особи, мають право укладати дого­вір як на свою користь, так і на користь третьої особи, яка буде вважатися застрахованою за цим договором.

Страхувальники, юридичні особи, укладають договори тільки на користь третіх осіб, тобто трудового колективу, на який буде поширюватися страховий захист згідно з договором добровільно­го медичного страхування.

Обсяг страхової відповідальності за договором добровільного медичного страхування визначається переліком страхових випад­ків, при настанні яких у страховика виникає обов'язок зробити страхову виплату.

Страховим випадком визнається звернення страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування до медичної установи зі скаргами на здоров'я за умови, що симптоми захво­рювання відповідають переліченим у договорі випадкам, що вва­жаються страховими.

Страхова сума, в межах якої страховик несе відповідальність щодо виплат, визначається вартістю обраної страхувальником програми добровільного медичного страхування.

Обрана програма є невід'ємною частиною договору страху­вання. Різниці запропонованих страховиком програм відрізняють­ся обставинами, за яких страхувальник буде отримувати медичну допомогу: амбулаторно, в стаціонарі, шляхом виклику медичної допомоги чи лікаря додому. Крім того, програми можуть бути розраховані тільки на надання допомоги дітям чи дорослим, а та­кож відрізнятися переліком медичних установ, залучених до реа­лізації послуг із медичного страхування. І, нарешті, програми відрізняються вартістю, на яку впливають усі вище перераховані моменти.

Отже, страховик виступає посередником між страхуваль­ником та медичною установою. Він бере на себе зобов'язання не лише оплатити, а й організувати застрахованому одержання га­рантованої договором медичної допомоги. Відповідно, страхова компанія здійснює страхову виплату шляхом перерахунку варто­сті лікування на розрахунковий рахунок медичної установи на підставі виставлених останньою рахунків. При цьому страховик контролює не лише відповідність виставлених рахунків передба­ченим договором переліку послуг, а й якість цих послуг, захищаю­чи в спірних ситуаціях страхувальника.

3 Умови медичного страхування осіб, що від’їжджають за кордон

Медичне страхування дає змогу громадянам, що від’їжджають за кордон, укласти договори страхування (аси станс) на випадок раптового захворювання, тілесних ушкоджень внаслідок нещасного випадку, а також смерті під час перебування за кордоном.

Безпосереднім обслуговуванням клієнтів за кордоном займаються асистуючи компанії – це організації, які здійснюють цілодобову координацію надання допомоги застрахованим особам при настанні страхового випадку. Така допомога може бути медичною, технічною, юридичною, адміністративною, тощо. За своєю структурою це досить складні організації, в які , окрім цілодобової операторської служби, залучені й інші спеціалісти та служби, що надають необхідну допомогу.

В Україні законодавством передбачено створення мережі організацій надання медичної допомоги «Асістанс-Україна», але схвалена Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення мережі закладів з організації надання медичної допомоги «Асі станс-Україна» від 4 грудня 1998 р. № 1926 до цього часу не реалізована на практиці.

Щодо обсягу страхового захисту, який може бути обраний за полісом, то він розподіляється на чотири категорії А, В, С, Д. категорія А передбачає надання лише послуг невідкладної медичної допомоги:

• оплату медичних витрат та перевезення транспортним засобом до найближчої медичної установи;

• репатріацію у випадку хвороби до місця постійного проживання;

• репатріацію у випадку смерті;

• невідкладну стоматологічну допомогу (на суму не більше 150$ США)/

Категорія В включає всі пункти, передбачені категорією А, та ще такі:

• візит третьої особи у випадку перебування в лікарні понад 10 діб;

• дострокове повернення застрахованої особи у випадку смерті найближчих родичів (чоловік, дружина, діти, батьки);

• евакуація дітей.

Категорія С включаючи категорії А і В крім медичного страхування, передбачає ще надання юридичної та адміністративної допомоги:

• можливість зв’язатися з адвокатом;

• допомога в порушенні справи про захист застрахованої особи;

• повернення та відправлення багажу за іншою адресою;

• передача термінових повідомлень;

• допомога при втраті або викраденні документів для їх заміни (на суму не більше 200$ США).

Категорія Д охоплює категорії А, В, С та додатково обумовлює надання допомоги в разі поломки особистого автотранспорту та захворюванні водія:

• організація доставки всих пасажирів до місця проживання в країні перебування (тільки в країнах Європи);

• надання та оплата послуг іншого водія в разі захворювання водія;

• забезпечення евакуації пасажирів у країну проживання.

Не підлягають відшкодуванню витрати, пов’язанні з наданням застрахованій особі будь-яких видів послуг, що передбачені умовами та правилами страхування, в таких випадках:

• якщо застрахована особа, або особа, що представляє її інтереси, не повідомила асистентську компанію про страхову подію, що трапилась та про витрати, здійснені особисто (при перевищенні витратами суми 200$ - на суму цього перевищення);

• якщо мала місце будь-яка евакуація чи транспортування з одного медичного закладу до іншого, яка не була організована або не була попередньо погоджена з асистентською компанією;

• якщо страхова подія трапилася в наслідок будь-яких військових дій та їх наслідків, терористичних актів, народних заворушень, повстань, заколотів, війн, страйків, активної участі застрахованої особи в будь-яких збройних силах та формуваннях;

• якщо страхова подія сталася в наслідок скоєння застраховано особою протиправних дій;

• якщо витрати, пов’язані зі страховою подією, були здійснені до дати початку дії страхового поліса або після закінчення терміну дії страхового полісу та / або після повернення в країну постійного проживання;

• якщо витрати пов’язані з відшкодуванням моральних збитків в наслідок неможливості взяти участь в екскурсіях чи інших заходах.

Окремо можуть бути застраховані страховий випадок внаслідок участі застрахованої особи в скачках, авто гонках чи в наслідок занять любительським або професійним спортом, а також страховий випадок при виконанні застрахованою особою будь-якої роботи за наймом.

Не підлягають відшкодуванню витрати пов’язанні з виданням застрахованій особі невідкладної медичної допомоги, передбаченої умовами та правилами страхування:

• якщо подорож було здійснено з метою отримання лікування;

• якщо витрати пов’язані із захворюванням, яке протягом останніх шести місяців перед датою страхування потребувало лікування або стоматологічної допомоги. Обмеження не застосовуються, якщо медична допомога була пов’язана з урятуванням життя, гострим болем чи обов’язковим медичним втручанням заради запобігання тривалій непрацездатності.

• якщо витрати пов’язані з курсом лікування, що розпочався до початку і триває протягом дії поліса, або якщо подорож здійснено в супереч існуючим медичним протипоказанням до подорожі з боку кваліфікованого лікаря.

• якщо витрати пов’язані з вагітністю терміном більше ніж три місяці, абортами та пологами;

• якщо витрати пов’язані з нервовими, психічними, хронічними захворюваннями та їх загостренням в наслідок уроджених аномалій або психічної загальмованості, релаксацією та станами, що ще не стабілізувалися і піддавалися лікуванню аж до дати виїзду, і для яких існує реальний ризик швидкого погіршення;

• якщо страхова подія сталася в наслідок самогубства, замаху на самогубство, навмисного ушкодження тіла, навмисних дій застрахованої особи;

• якщо витрати пов’язані з вени річними захворюваннями, Снідом та захворюваннями, що є їх наслідком;

• якщо витрати пов’язані з утратою працездатності частково або повністю внаслідок інтоксикації після вживання алкоголю, наркотичних або токсичних речовин;

• якщо витрати пов’язані з протезуванням, включаючи очне і зубне;

• якщо витрати на медичні огляди чи медичний догляд не пов’язані з раптовим захворюванням чи травмою;

• якщо витрати пов’язані з пластичною чи косметичною хірургією;

• якщо витрати пов’язані з послугами, які надаються лікарнею, лікарем чи медсестрою, що не є обов’язковими для діагностики та лікування;

• якщо витрати пов’язані з профілактичною вакцинацією, дезинфекцією, лікарською експертизою;

• якщо витрати пов’язані з лікуванням онкологічних захворювань.

У правилах страхування є також ряд інших обмежень, щодо витрат, які не підлягають відшкодуванню в разі їх виникнення під час перебування застрахованої особи за кордоном. Крім того, визначено що застрахована особа зобов’язана протягом 48 годин з моменту настання страхової події звернутися в буд-який час доби в центр невідкладної допомоги асистентської компанії, не перешкоджати лікарям у разі необхідності розкрити лікарську таємницю та надати страховику протягом семи днів після повернення до місця постійного проживання такі документи:

1. Довідку-рахунок із медичного закладу на фірмовому бланку або зі штампом медичного закладу, де вказано прізвище лікаря, прізвище пацієнта, діагноз, дані про окремі лікувальні процедури та дати їх проведення;

2. у випадку придбання медикаментів за власні кошти – рецепт зі штампом аптеки і переліком найменування призначених ліків, вартість кожного препарату, інструменту або матеріалу;

3. квитанції за перевезення;

4. направлення на проходження лабораторних досліджень у зв’язку з даним захворюванням та зазначенням найменування і вартості наданих послуг;

5. документи, що підтверджують факт оплати за лікування, медикаменти, юридичні, технічні та інші послуги (розписка про отримання грошей, банківська квитанція із зазначеною сумою на переказ, рахунок за отримані послуги тощо).

Страхова компанія має право повністю або частково відмовити у виплатах за полісом у випадках, якщо застрахована особа не погодилась зі страховиком або асистентською компанією медичні витрати, вартість яких перевищує суму, зазначену в договорі; не надала документів та відомостей, необхідних для відшкодування медичних витрат; подала страховикові свідомо не правдиву інформацію або документи фальшиві щодо стану свого здоров’я чи стосовно надання їй медичних та інших послуг.

Покриття медичних витрат відрізняється залежно від країни перебування та від обсягу покриття безперервного медичного страхування. Багато західних країн мають доступне для широких мас медичне обслуговування, тож у даному випадку поліс медичного страхування може бути обмежений тільки медичним транспортуванням. Медичне транспортування рекомендується для туристів, що здійснюють морські та річкові круїзи, а також подорожують автотранспортом.

Як і в США у Великобританії деякі страхові компанії обмежують страхове покриття для медичних витрат або анулювання поїздки, що випливає з так званих попередніх умов (pre-existing conditions exclusion). Більшість програм визначає період часу до дати вступу в силу поліса (“look-back period”) протягом якого прояв будь-яких попередніх умов є винятком з покриття. Частіше всього застосовується період від 180 до 60 днів.

У зв’язку з масовими випадками епідемій та пандемій (пташиний грип, SARS та ін.) ряд страхових компаній пропонують туристам відповідне страхове покриття.

Кожна програма в зарубіжних країнах супроводжується цілодобовою сервісною підтримкою, що включає надання медичної допомоги, консультаційні послуги та передачу повідомлень до місця постійного проживання.

Покриття терористичних актів залежать від типу страхового полісу. Військові дії, а також наслідки впливу ядерної, хімічної та біологічної зброї зазвичай виключають зі страхового покриття. Включення даних операцій до покриття здійснюють за додаткову плату.

Державний департамент США публікує три категорії інформації відносно ситуації в світі, яка б могла вплинути на безпеку громадян США, що подорожують за кордоном, що є основою для віднесення того чи іншого випадку до страхового. Виплата відшкодування здійснюється у випадках коли державний департамент США висловлює відповідні застереження щодо подорожей до конкретного переліку країн після придбання полісу.

Після подій 11 вересня 2001 року багато страхових програм було модифіковано з метою надання страхового покриття на випадок ризиків тероризму.

У Канаді з метою забезпечення страховим захистом туристів створений сайт adventureinsurance.com, де пропонують програми страхування подорожей із покриттям $2 млн. при цьому гарантується доступ до 450 медичних закладів в усіх країнах світу. Для туристів, які подорожують до Канади, пропонується страхування екстреної медичної допомоги, страхування під час польоту та пересування іншими видами транспорту, страхування багажу, страхування майна та валютних цінностей та повну страхову програму за принципом “All-Inclusive”.

У розвинутих країнах значна увага приділяється активним видам туризму. Програми страхових компаній є вузькоспеціалізованими та враховують спеціалізованість кожного виду активного туризму.

Згідно з законом Республіки Китай Regulation for the Management of Tourist Amusement Enterprise (2004) («Про регулювання управління туристським підприємством у сфері розваг») підприємства туризму Тайваню, що надають послуги у сфері розваг (водні, наземні, авіаційні, та інші механічні засоби ) повинні застрахувати свою відповідальність із статтею 20 даного закону в наступних обсягах: відповідність за тілесні ушкодження або смерть (на одну особу) NT$ 2 млн.; відповідальність або тілесне ушкодження (на один інцидент) – NT$ 10млн.; відповідальність за збитки завдані майну третіх осіб (на один інцидент) – NT$ 2 млн.; загальна страхова сума протягом періоду страхування – NT$ 24 млн.

Рівень розвитку страхування туристів залежить від рівня розвитку економіки в цілому, купівельної спроможності населення, попиту на туристські послуги, страхової культури в цілому.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Говорушко Т.А. Страхові послуги. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т.А. Говорушко. – К.: «Центр учбової літератури», 2008. – 344 с.

2. Концепція загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування // Страхова справа. – 2008. – №2(30). – с. 60 – 70.

3. Страховий захист туристичних подорожей: Досвід Великобританії та США // Страхова справа. – 2006. – №2(22). – с. 72 – 77.

4. Яворська Т.В. Страхові послуги. Навчальний посібник . – К.: Знання, 2008. – 350 с.