2.3 Знос та амортизація основних фондів

У процесі експлуатації основні фонди піддаються зносу, втрачаючи свої виробничі якості. Прийнято виділяти два види зносу – фізичний та моральний.

Фізичний знос виражається втратою основними фондами технічних властивостей та характеристик в результаті експлуатації, атмосферних впливів, умов збереження. Під час цього деформуються деталі, метал піддається корозії, зношуються тертьові поверхні. Фізичний знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації.

Ступінь фізичного зносу залежить від активності та термінів експлуатації основних фондів, якості конструкцій та матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, умов експлуатації, кваліфікації робітників, якості обслуговування тощо.

Фізичний знос відбувається нерівномірно навіть за однаковими елементами основних фондів. Розрізняють повний і частковий знос. При повному зносові діючі фонди ліквідуються та заміняються новими (капітальне будівництво чи поточна заміна зношених основних фондів). Частковий знос відшкодовується шляхом ремонту.

Ступінь фізичного зносу окремої одиниці основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами:

– за даними обстеження технічного стану (обчисленням відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість готової продукції до загальної балансової вартості на кінець року);

– за строком експлуатації. Коефіцієнт фізичного зносу окремих видів основних фондів за строком експлуатації визначається:

, (2.4)

де Т_ф фактичний термін служби, років;

Т_н  нормативний термін служби, років.

Моральний знос основних фондів виражається в знеціненні їх вартості до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Такий знос характеризується втратою засобами праці своєї споживчої вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, упровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції.

Моральне старіння власне передусім знаряддям праці та транспортним засобам. Воно завдає реальних економічних збитків підприємствам.

Розрізняють 2 роди морального зносу:

1. знос першого роду полягає в зменшенні вартості діючих фондів, внаслідок скорочення витрат на відтворення аналогічних. Величина цього виду морального зносу визначається за формулою:

, (2.5)

де Ф_п  первісна вартість основних фондів;

Ф_в  відновна вартість основних фондів.

2. знос другого роду полягає в зменшенні вартості основних фондів у результаті появи сучасніших, продуктивніших та економічних видів.

Величина морального зносу другого роду розраховується за формулою:

, (2.6)

де Ф_ПС, Ф_ПН – відповідно первісна вартість застарілого (старого) та нового обладнання;

П_с, П_н – річна продуктивність старого та нового обладнання;

Т_с, Т_н  термін служби старого та нового обладнання.

Загальний коефіцієнт зносу основних фондів визначається за формулою

, (2.7)

де К_Ф  коефіцієнт фізичного зносу;

К_М  коефіцієнт морального зносу.

Відшкодування зносу основних фондів здійснюється шляхом амортизації. Амортизація  процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення. Грошовим виразом розміру амортизації є амортизаційні відрахування.

Амортизації підлягають витрати, пов'язані зі:

– придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

– самостійним виготовленням основних фондів;

 проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і модернізації основних фондів;

 поліпшенням земель.

Відношення річної суми амортизації до вартості основних фондів, виражене у відсотках, називається нормою амортизації. Норма амортизації показує, яку частку своєї балансової вартості щорічно переносять засоби праці на створювану ними продукцію.

Норма амортизації для певної групи обладнання визначається із залежності:

, (2.8)

де С_П – первісна вартість основних фондів певної групи;

С_Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

Т_СЛ – термін служби основних фондів, визначений технічною документацією.

Для здійснення процесу нарахування амортизації відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [8] від 22 травня 1997 року основні фонди підприємства поділяють на такі групи:

група 1  будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини;

група 2  транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи;

група 3  інші основні фонди, що не ввійшли в групу 1, 2.

Амортизація основних фондів проводиться з застосуванням наступних норм:

група 1 – 5%;

група 2  25%;

група 3  15%.

Суми амортизації (А) визначаються як добуток балансової вартості основних фондів за станом на початок звітного періоду (С_П) та встановленої для відповідної групи норм амортизації (С_А):

. (2.9)

Амортизація проводиться:

– за основними фондами групи 1 – до досягнення балансовою вартістю такого об’єкту 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з подальшим внесенням залишкової вартості до складу валових витрат відповідного періоду;

– за основними фондами групи 2, 3 – до досягнення залишкової вартості нульового значення.

У країнах з розвиненою економікою підприємства мають можливість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій підставі амортизаційної політики.

Найбільш розповсюдженими в світовій практиці методами амортизації є:

– пропорційні (лінійні) передбачають, що щорічно протягом усього терміну функціонування амортизаційні відрахування розраховуються за однією й тією ж нормою від первісної вартості основних фондів;

– регресивні (методи прискореної амортизації), під час використання яких основна частина нарахувань концентрується в перші роки експлуатації основних фондів, скорочується амортизаційний період, створюються фінансові умови для прискореної заміни устаткування.

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту накопичених амортизаційних сум від знецінювання підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.

Застосовується два основних методи прискореної амортизації, такі як:

1. залишку, що знижується;

2. суми чисел (кумулятивний метод).

Сутність першого полягає в тому, що норма амортизації, яка використовується під час рівномірного нарахування зносу, збільшується у 1,5...2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої їх частини.

Для визначення норми амортизації для будь-якого t-го року (Н_Аt) служби устаткування за цим методом можна скористатися формулою:

, (2.10)

де Н_АП  підвищена норма амортизації, %;

t  рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.

Приклад. Підприємство закупило устаткування вартістю 40 тис грн з нормативним строком експлуатації 5 років. Розрахувати щорічні амортизаційні відрахування методом залишку, що знижується. Проведемо розрахунки.

1. Норма амортизації під час рівномірного методу без урахування ліквідаційної вартості дорівнює:

.

2. Подвійна норма амортизації дорівнює 40%.

3. Результати розрахунків зводимо до таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 – Річні суми амортизаційних відрахувань

Рік	Норма амортизації, %	Вартість на початок кожного року, грн	Недоамортизована вартість після розрахунку амортизації, тис грн	Річна сума амортизації, тис грн
1	40	40000	40000–16000=24000	40000 0,4=16000
2	40	24000	24000–9600=14400	24000 0,4=9600
3	40	14400	14400–5760=8640	14400 0,4=5760
4	40	8640	8640–3458=5187	8640 0,4=3458
5	40	5184	5184–2074=3060	5184 0,4=2074
Ліквідаційна вартість			3060

Недоамортизований залишок 3060 грн можна вважати ліквідаційною вартістю устаткування.

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду та поступовим їх зниженням у другій половині. Завдяки зазначеному методу підприємства дістали змогу значно прискорювати списання вартості нових активів у початковий або завершальний період експлуатації.

Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1. Додаються числові значення років експлуатації устаткування, наприклад, при шестирічному термінові служби:

1+2+3+4+5+6=21.

2. Обчислюються дроби типу 1/21; 2/21....6/21 і розміщуються в зворотному порядку 6/21; 5/21...1/21.

3. Обчислюються річні суми амортизації перемноженням дробів (пункт 2) на первісну вартість устаткування.

Приклад. Визначимо суму амортизації методом суми чисел для устаткування з первісною вартістю 40000 грн, ліквідаційною – 16000 грн і нормативним строком експлуатації 5 років.

1. Сума цілих значень дорівнює:

Т_ум = 1+2+3+4+5=15.

2. Для випадку прискореної амортизації дроби будуть такі: 5/15, 4/15, 3/15, 2/15, 1/15.

Річні відрахування мають такі значення, а саме:

Перший рік – А₁ =5/15 (40000–1600)=12800 грн

Другий рік – А₂ = 4/15 (40000–1600)=10240 грн

Третій рік – А₃ = 3/15 (40000–1600)=7680 грн

Четвертий рік – А₄ = 2/15 (40000–1600)=5120 грн

П’ятий рік – А₅ = 1/15 (40000–1600)=2560 грн

Нині в Україні застосовуються два методи нарахування амортизації: прискорена амортизація та рівномірний метод нарахування. Про них йдеться в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно з цим Законом, як зазначалося вище, для рівномірного методу нарахування амортизації основні фонди поділені на три групи. Для кожної з них розроблено свої норми амортизації. Під час розрахунку річних сум амортизаційних відрахувань за перший рік експлуатації норма амортизації помножується на первісну вартість основних фондів. Усі наступні роки для розрахунку річних сум амортизації її норма помножується на залишкову (недоамортизовану) вартість.

Використання прискореного методу нарахування амортизації дозволяється лише для основних фондів третьої групи. Норми амортизації розроблені на сім років. Вважається, що сім років для активів третьої групи є оптимальним строком експлуатації.

Відповідно до Закону, прискорена амортизація основних фондів групи 3, придбаних після 1 січня 1997 року, здійснюється за такими нормами (рік експлуатації, %):

1-й –15%;

2-й – 30%;

3-й – 20%;

4-й – 15%;

5-й – 10%;

6-й – 5%;

7-й  5%.

У разі застосування прискореної амортизації сума амортизаційних відрахувань визначається як сума відповідних добутків первісної вартості окремих видів основних фондів групи 3 і норм амортизаційних відрахувань.

Вибір методу амортизації основних фондів базується на розробці бізнес плану діяльності підприємства протягом амортизаційного періоду та повинен враховувати такі фактори:

• темпи зростання обсягів діяльності та її доходності;

• темпи зростання поточних витрат;

• прогнозований період експлуатації об’єкта амортизації до його ліквідації або продажу, можливу ціну реалізації об’єкта амортизації;

• зміни в податковій політиці держави або податковому статуті підприємства тощо.

2.4 Відтворення основних фондів

Види зносу

Фізичне спрацювання та моральне старіння діючих основних фондів можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремим видами спрацювання та старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв’язок (рис. 2.2).

Фізичний

Моральний

Усувний

Неусувний

Повний

Частковий

Ремонт

Заміна

Модернізація

Форми усунення зносу основних виробничих фондів

Рисунок 2.2 – Види зносу основних фондів та форми його усунення [14]

Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фондів виділяють:

а) просте відтворення основних фондів, під час якого досягається збереження споживчої вартості основних фондів;

б) розширене відтворення, під час здійснення якого споживча вартість та кількість основних фондів підприємства зростає.

Просте відтворення основних фондів здійснюється шляхом проведення відповідних ремонтів та заміни застарілих об'єктів.

Ремонт основних фондів  це відновлення фізично зношених окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом усього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонт можна поділити на :

– поточний;

 капітальний;

 відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Призначення поточного ремонту – збереження засобів праці в придатному для продуктивного використання стані завдяки здійсненню регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних несправностей і попередження прогресуючого фізичного зносу. Витрати на поточний ремонт є постійними порівняно рівномірними впродовж експлуатаційного періоду й тому відносяться на собівартість продукції.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і направлений на відновлення їх первісних експлуатаційних характеристик. Призначення капітальних ремонтів полягає у відшкодуванні нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів основних фондів та максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів.

За сучасних умов господарювання великого значення набуває оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два варіанти: перший  капітальний ремонт устаткування та продовження терміну експлуатації машини; другий  заміна машини на нову. За кожним із варіантів визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт і різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини та вартістю нової, а для другого – вартість придбання (ціна) і втрати від недоамортизації діючої машини. Для того, щоб вирішити, котрий із варіантів доцільніший, визначають коефіцієнт економічної ефективності капітального ремонту.

Ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт машини визначається:

, (2.11)

де е_р  коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт діючої машини.

R_i  витрати на очікуваний ремонт;

S_e  перевищення експлуатаційних витрат з капітально відремонтованої машини над поточними витратами по новій машині;

К_н  вартість придбання та установки нової машини;

S_a  втрати від недоамортизації діючої машини;

  коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини;

  коефіцієнт, який відображує співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно до тих же машин.

Якщо е_р  0, ремонт економічно виправданий;

е_р  0 – недоцільний;

е_р = 0 – порівнювані варіанти рівноцінні.

Відновний ремонт  особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням у результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.

Загальна вартість ремонтів (Ср) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою:

, (2.12)

де С_ел – вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн/рік;

С_зпл  витрати на заробітну платню під час проведення ремонтних робіт, грн/рік;

, (2.13)

де В_1ел  вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн;

К_рем  кількість ремонтів протягом року;

Y  коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

, (2.14)

де Ф_Д  дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року під час однозмінної роботи, год.;

t  час від однієї відмови до наступної, год.;

, (2.15)

де I  середня частота відмов за рік.

, (2.16)

де t_рем ем  витрати часу на один ремонт, год.;

С_рем  середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника;

ПОС  процент відрахувань на соціальні заходи.

Розширене відтворення основних фондів здійснюється в процесі:

 технічного переоснащення підприємства, яке означає здійснення комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих ділянок виробництва за рахунок впровадження нової техніки, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації та заміни технічно застарілого обладнання;

 реконструкції діючого підприємства, яка являє собою здійснення за єдиним проектом повного або часткового переобладнання виробництва. За необхідністю можуть бути побудовані нові або розширені існуючі допоміжні чи обслуговуючі об'єкти.

 розширення діючого підприємства  спорудження за новим проектом його другої або наступної черги, додаткових виробничих комплексів, нових цехів тощо;

 нового будівництва  спорудження окремих виробничих об'єктів підприємств, що проводиться на нових площах та затверджено початковим проектом.

– модернізації діючого виробничого обладнання, що означає його удосконалення з метою запобігання техніко-економічного старіння та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

Доцільність проведення модернізації визначається за формулою

, (2.17)

де М  витрати на модернізацію,

, , S_t  необхідно визначити за даними модернізованої та нової машини.

Підприємство має право протягом звітного періоду віднести на витрати виробництва частину фактичних витрат на проведення усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості основних фондів груп 2 і 3 або балансової вартості кожного об’єкта групи 1. На них нараховуються амортизаційні відрахування за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.