Перепона на шляху

Пляж був безмежний для нас, але раптово він змінився на густий ліс. Я їх вивів в долину, по якій нещодавно ходив. Ми тут перепочили протягом цього довгого дня і потім продовжили шлях. Як вам відомо тут залишився лише один титанозавр, тому небезпеки ми не зустріли. Весь екіпаж авіалайнера №357 я привів до колон. Тут ми зупинилися і я звернувся до людей:

— Послухайте мене уважно. Це ультразвуковий захист «інакших». При попадання під його промені ви загинете, але я можу відключити його тільки на три хвилини.

— Чому саме на три хвилини? — спитав мене Джері.

— Тому що вони захищають людей від мутантів і якщо його виключити на більший термін, то вони можуть заволодіти останнім безпечним місцем на цьому острові, — відповів я.

Взяв в руки я рацію та повідомив Джонатана:

— Прийом, Джонатан.

— Прийом.

— Я вже тут і відключу захист на три хвилини. Поряд нікого. Добре.

— Алекс, через десять хвилин. Дай нам приготовитися для непередбачуваного повороту.

— Добре.

Через десять хвилин з рації почулося:

— Прийом.

— Прийом, — відповів я.

— Поряд нікого?

— Ні. Все тихо. Дозволяєш відключити захист.

— Так. Тільки на три хвилини, як домовлялися.

Я підійшов до одного з колон та ввів код та таймер на три хвилини.

— Тепер пішли тільки швидко, — звернувся я до людей.

Ми дійшли до найбезпечнішого місця на цьому острові. Нас зустріли як гостей, які потребують допомоги. Знайшовши для людей безпечне місце, я пішов до Люсі та Чарлі. Зайшовши до них у будинок, Люсі мене привітала радісними обіймами. Чарлі потис руку і спитав:

— Як ви тут?

— Все нормально. Нас приймають як гостей, — відповів Чарлі.

— Оце добре. Ви будьте тут.

— А ти де? — спитала Люсі.

— Мені треба поговорити з Джонатаном, — відповів я їй.

Я вийшов з будинку на направився до дому Джонатана. Постукавши у двері, відчинив їх мені Рейн та спитав:

— Заходиш?

— Так. Мені треба з тобою поговорити.

— Про що? — зачинивши двері, спитав він.

— Як подати сигнал порятунку і чому коли я його посилаю чути не наш сигнал SOS? — спитав я його.

— Будь-які сигнали з острова перехоплює наша програма в бункері №7. А про сигнал порятунку я нічого не знаю, — відповів він.

— То ти не знаєш про нього, який триває вже один рік, — сказав я вражено.

— Ні. Це тобі так само невідомо, як мені те. що ви розбилися на острові.

— Ти так і не відповів як подати сигнал SOS?

— Потрібно виключити програму головного комп’ютера в бункера №7 і вимкнути запис порятунку на радіовишці. Але воду контролюють угрозаври, а коло озера ходить Зелений

— сказав він.

— В мене є план. У вас є човни, а якщо напхати у них динаміт та відправити у плавання. Монстри їх проковтнуть, а ми тоді підірвемо динаміт. У вас є ж вибухівка з таймером? — розповів я йому свій план.

— Так. Потім ти попливеш до підводної станції та виключиш програму. У нас є скафандри, тож ти зможеш пірнати на довгий час.

На другий день я пішов до П'єра. Зайшовши до нього, я зразу почав розповідати свій план.

— П'єр, ми можемо забратися з острова, але потрібно подати сигнал порятунку. У підводній станції є програма, яка блокує будь-який сигнал з острова, а на радіовишці є запис, який не дає передати його. Я попливу до бункера №7, де й виключу програму блокування, а ти з Чарлі та Джонатаном відправишся до радіовишки та виключиш запис, та подаси сигнал SOS.

— А чому з Джонатаном та Чарлі? — спитав він.

— Ну, Чарлі знає як там, а Джонатану відомо, що робити. Нам потрібно вирушити через два дня. Чарлі та Джонатан згодилися, а ти?

— Добре, Алекс. Я згоден, — відповів він.

Пізніше, коли я ішов від П'єра, я зустрів Девіда.

— О, Девід. Ти знаєш як користуватися вибухівкою? — спитав я його.

— Так, нас навчали у поліцейській академії, — здивовано відповів він.

— То ти можеш допомогти нашим.

— Що мені потрібно робити? — спитав він.

— Треба прикріпити вибухівку до човна, пустити його на воду та ждати коли його проковтне підводний монстр, а потім підірвати вибухівку. У нас є дистанційна вибухівка. Це може бути ризиковано і ти наша остання надія на порятунок.

— А як це поможе нам вибратися з острова?

— У підводному бункері є програма блокування сигналів острова. Якщо я її не виключу, то ми не зможемо подати сигнал SOS. А цей бункер охороняють ці чудовиська.

Девід зі мною погодився і я, і весь екіпаж трохи відпочили. Я з Девідом наступного дня прикріпили вибухівку до трьох човнів та випускали їх плавати в море поодинці. Ось перший монстр проковтнув нашу наживку:

— Девід, тепер підривай! — крикнув я тоді.

Він нажав кнопку на пульті і в морі почувся глухий вибух. Я взяв радар, включив та подивився.

— У нас все вийшло, — промовив я до Девіда.

Так само ми зробили і з іншими водоплавними мутантами. Наступного дня, як я домовлявся з П'єром, ми зустрілися перед його походом з Чарлі та Джонатаном до радіовишки.

— П'єр, ось тобі рація, — та дав її йому, — будеш мені повідомляти про неприємності та, що буде неясно. Іще на мій радар, — і віддав його французу (він один з небагатьох хто жив у Франції, у Європі після її зруйнування), — він тобі допоможе. Мій лазер ще в тебе.

— Так.

— Будь готовий до будь чого.

— А ти як?

— Я попливу на човні до станції та, дібравшись до неї, виключу її програму.

— Удачі тобі, — сказав П'єр мені.

— Тобі також.

9