Так нехай прийде спасіння

Двері відкрилися і всі помітили, що немає літака. Першим до літака підійшов Джек і поба­чив труп Роджера Федера, а коло нього калюжу крові.

— Так, так. Наш бідний Бен виявився зрадником і вбивцею. Нехай він горить у пеклі, — сказав гні­вно Даніель.

З коридору виходить Люк із своїм роботом.

— Це що — робот? — спитав Мет.

— А ти що не бачиш, — сухо відповів Люк.

— Що ми з ним робитимемо?

— Як що? Захищатимемося від мутантів.

Джек, сказав команді:

— Заберіть Роджера на Землю та поховайте як найкраще.

— Джек, а ти де? — спитала Люсі.

— В пекло, — грубо відповів він.

Рейнджерс побіг до коридору, вихопивши у Люка пістолет і динаміт, який віддав йому. Ска­завши при цьому:

— Ми помремо, але людство житиме.

Тим часом двигуни зламав титанозавр, якого найменував Даніель. Він пробив титанову стіні, зробивши діру у корпусі корабля. Всіх мутантів викинуло в космос, але не забудемо про лабораторію та кухню.

Стартовий майданчик

Екіпаж корабля «Рейнджерс» думав що їм робити.

— У робота є ідентичні деталі що й у корабля. Я спробую… полагодити шатл, — сказав невпевнено Гер­берт.

— То чого ми чекаємо? — спитав Даніель.

— Так ми залишимося без захисту від монстрів, — промовив Люк.

— У нас нема іншого вибору, — каже Герберт. — Це може вийти.

«Зменшення кисню, небезпека смерті. Буде пред’явлена аварійна посадка на Землю. Та­кож відказав один з двигунів, станція летітиме на двох центральних двигунах. До пункту при­значення 20 годин», — промовив голос по всьому старт корпусі. Люк підходить до монітора і на­тискає якісь клавіші на клавіатурі. Чується знов той самий голос: «До небезпечного стану пові­тря залишилося одна година».

— Це добре, — сказав Люк.

— Ага, ще й як,— проговорив невдоволено Даніель.

— Ми загинемо, але мутанти не потраплять на Землю.

— Чого мутанти? Може, це позаземні істоти, — таємничо спитав Даніель.

— Я дивився бортжурнал. Наш професор, Мак Галівер, проводив експерименти над черв’яками і вони змінилися, — розповів Люк.

— Знаєш, щоб я зробив з ним, — сердито промовив Даніель.

— Іди. Він ще досі лежить у лабораторії.

— Він помер.

— Так.

— Стоп. Ти сказав черв’яки! — вимовив здивовано Даніель.

Реактор

Джек вже добіг до дверей реактор. Він вдягнув жовтий захисний комбінезон, у якому ви­глядав не­зграбно.

В старт корпусі стояли люди, які чули пронизливі звуки. Їм стало страшно. Вони знали, що небезпека близько.

— Що це? — шепотом спитав Герберт інших.

— Потрібно швидше, — квапить Люк команду.

Мет та Люсі зайшли у корабель. Інші допомагали Герберту лагодити двигун.

— Думаю це все, — побачивши першого мутанта, сказав Даніель.

— Стріляймо! — скомандував Люк. Лунають постріли. Мутанти помирають, але їх стає все бі­льше і більше.

— Пулі закінчились, — звернувся до Люка Даніель.

— На мій пістолет, — сказав Люк, та віддав йому другий пістолет.

Реактор

Джек приєднав динаміт коло реактора. Включив таймер на п’ять хвилин. Швидко не міг він пересуватися, заважав комбінезон.

Старт корпус кишів мутантами, різними монстрами. На диво вони атакували згуртовано. Почувся гуркіт двигуна. Корабель був готовий до польоту.

Джек вийшов з реактора, де лежала бомба. На ній висвітлювалося дві хвилини. Знявши кос­тюм, Джек побіг по коридору.

Стартовий майданчик

— Люсі, вилітаймо! — крикнув до неї Даніель.

— Аякже Джек і Люк? — спитала вона.

— Люк сказав, щоб вилітали без нього, — тяжко сказав Даніель.

Голос говорить: «Всім покинути приміщення… Двері в старт корпус закриті, відкривається брама… Тепер ви можете вилі­тати». Люк та й всі мутанти вилетіли в космос. Він пожертвував собою, щоб врятувати ін­ших. Шатл «Рейнджерс» вилетів у безмежний космос.

7