Небезпека

Джек не встиг на корабель. У нього перед носом закрилися металеві двері.

— Головне що ви живі, — промовив до себе Джек.

Він згадав про динаміт, який ось-ось підірве реактор. Було вже пізно його зупинити. Го­лос промовляє: «Повітря закінчиться через 10 хвилин».

— Добре, що я помру раніш.

З шатла «Рейнджерс» всі бачили, як підірвалася станція. Вони летіли додому, на Землю. Всі вони були у безпеці, а Джек був у небезпеці.

Якась одна однісінька хвилина, а чого варта. Джек чує з реактора шиплячий пронизливий звук. Він тікає, бо не хоче щоб його з’їли.

— Щоб ви всі повиздихали! — кричить на них Джек.

Він забіг до аварійного корпусу та побачив… літак! У ньому був скелет людини, яка не встигла полетіти. Джек витягає скелет і сідає у літак. За ним, з таємничим звуком, іде загадкова істота. Сівши у літак та приготувавшись до польоту, Джек бачить тонкі ноги, а за ними веле­тен­ського павука! Він чорного кольору, схожий на каракурта. Паща у нього велика і загрозли­ва, з якої тече слизь. Джек вмикає двигун та вилітає звідси, а за ним женеться величезний шар вог­ню.

8

Замість кінця

Всі на кораблі «Рейнджерс» дісталися Землі. Люсі після цього «концерту» довго не лі­та­ла. Стала вона перекладачем різних позаземних мов. Герберт продовжив роботу механіка, але старшого. Даніель пішов десь у охоронці, був навіть охоронцем самого президента США. Мет залишився у компанії «Рейнджерс», яку очолив Алекс Рейнджерс, син Джека Рейнджерса. Він став сумний після загибелі батька, тому вся відповідальність лягла на полковника Самуеля Бен­джаміна, найкращого друга Джека. Він допомагав Алексу у всьому. Роджер був похований на Батьківщині, у Феніксі, в найкращих почестях. Бен? Сам Бог знає тільки де він.

1670453 — це код повідомлення, який через поганий зв'язок почули через 966 років, на Зе­м­лі. Мутанти, які створив Галівер, зникли. Один з людей «Онікса» говорив, що бачив чу­до­виськ схожих на черв’яків на «Оніксі». За це він потрапив у божевільню.

У нас, Людей, виникає питання: «Чи це кінець?» Тож все ще попереду.

Сьогодні 2037 рік, 14 червня — день вибуху дослідницької орбітальної станції «Марс-3».

Частина друга: Повернення

1

Нью-Йорк

В кімнаті пролунав дзвінок: «дзінь-дзінь». До дверей підходить голубоока дівчина років двадцяти п’яти, вдягнена у блузку червоного кольору і світло-сині джинси. На шиї в неї блис­тить кулон синього кольору. Дівчина відкриває двері, а перед нею стоять двоє молодих чоловіка.

Три хвилини тому

По вулиці йдуть два мужчини, вони вдягнені однаково в чорний костюм. Один чо­ловік питає другого:

— Це той номер?

— Так, 113.

Вони підходять до дверей і натискають на дзвінок. Двері відкриває гарна дівчина і питає:

— Ви хто?

— А що не взнаєш? — питає один із чоловіків з великою усмішкою на обличчі.

— Ні, — відповідає вона.

— Це ж ми, Даніель і Мет.

— Даніель, Мет!!! — вона, промовивши це, була так рада їх бачити.

Два дні потому

В кімнаті чується дзвінок телефону. Люсі підходить до нього і бере трубку.

— Алло!

— Ні! Я не полечу.

— Та невже! — вона так зраділа цьому.

— Так. Я згодна.

— Добре.

2