Багаж №5

З Канаіма (рейсом №31157) я полетів у Порвенір. Квитки були замовлені вже заздалегідь працівниками департаменту. Мені приходиться з ними весь час тримати контакт. Монстра бачили місцеві рибалки та розповідали історії на суходолі. Ці слухи й дійшли до корпорації і вони почали діяти, тобто я почав діяти за їхнім наказом. Радар показав, що там справді є мутант. Тільки літак сів, я поїхав на таксі до порту. Там зустрів декількох рибалок, які розповіли про монстра.

— Кажуть тут завелися монстри, — сказав я одному з рибалок.

— Так, це чиста правда. Я його сам бачив, — промовив хриплим голосом похилого віку дід. Йому років під шістдесят, на голові коричневий картуз, очі сіро-зелені. Вдягнений в світло синю курточну, з під неї виднілася біла футболка, та чорні штани.

— А що саме ви бачили? — спитав я його.

— Дай-ка згадаю… Ага… Це було два тижні тому. Стояла сильна жара, але все-таки дув північно-східний вітер. Я плив на своїй «Сюзанні» — це мій катер. Я назвав його в честь моєї дружини. Тоді була ще субота і я сказав їй, що попливу рибалити. Поплив.… А куди ж я поплив? Ага.… Думав пливти в залив Інутіль, але недавнім часом там стало мало риби. Отож я поплив на південний-захід, там завжди багато риби. Став на якір, скинув сіті. Але через годину катер сильно перекосило на лівий бік. Сіті були такими важки, що катер майже не потонув. Я спочатку почав підіймати їх, але піднімаючи побачив у своїх тенетах монстра. Він був такий величезний! Думаю, більший за автомобіль. Монстр тягнув і катер, і мене в море, але я швидко скинув сіті назад в море.

— Ще хтось бачив чудовисько?

— Так! Мій друг, Пітер, також бачив монстра. А ось він підходить до нас! — промовив старий рибалка.

— Про що розмовляєте? — спитав сорокарічний чоловік у нас.

— Про монстрів, — сказав рибалка. — Ти ж також бачив його, ти мені розповідав.

— Тільки здалеку, але запам’ятав на все життя, — сказав він. — Думав, що то кит, але звідки тут кити! Я подивився у підзорну трубу та побачив величезного сірого монстра з величезною кількістю зубів. Він насувався на мені і мені прийшлося швидко звідти забиратися.

— А де ти його зустрів? — спитав я його.

— Я вже й не пам’ятаю, — відповів Пітер.

— Добре. Діду, як вас звати?

— Марсело, — відповів він.

— Добре. Ви можете показати де востаннє знайшли монстра.

— Так. Все-таки мені сьогодні потрібно вийти в море, наловити багато риби. Настали такі часи, що риби стало так мало, і рибалкам немає за що жити. Риболовля — це моє життя.

Ввечері ми вийшли, на «Сюзанні», в море. Нам прийшлося пливти з годину, щоб припливти на те саме місце, де старий рибалка востаннє бачив чудовисько.

— Ось тутечки, — мовив він, коли ми скинули якір.

— Я й забув тобі показати, — додав рибалка. — Тут в морі я знайшов якесь побите залізяччя. Може тобі допоможе.

— Яке? — спитав я його.

— Пішли за мною, — проказав він.

Ми зайшли всередину. Там, під великим покривалом, було сховане те залізяччя. Він скинув покривало і я побачив великий металевий ящик, наче вольєр для тигра. По бокам було декілька отворів для повітря. Я підійшов до нього, обдивляючись кожен дюйм. Він зроблений із міцного матеріалу, який невідомий мені, але був сильно побитий. У ньому було замкнуто мутанта, який вибрався з «металевої в’язниці». Думаю, це було величезне яйце, бо, зайшовши всередину вольєра, я побачив зелену слизь, яка була мало помітна для людина. На диво, її вода не змила, але все-таки її було дуже мало. Зверху я зміг прочитати:

7