35. Художній світ Кафки

Проблема одиночества личности в отчужденном мире в произведениях Ф. Кафки ( “Превращение”).

 Ка́фка  — нем. Писатель ХХ в, большую часть работ которого было опубликовано посмертно. Его произведения пропитаны абсурдом и страхом перед внешним миром и высшим авторитетом.

Кафка сам был беззащитен перед внешней стороной жизни, не умел к ней приспособиться – это вызывало у него глубокое чувство вины перед жизнью и людьми.

Комплекс вины перед отцом и перед семьёй – один из самых сильных у Кафки. С этой т.з. «Превращение» - грандиозная метафора этого комплекса. Грегор – жалкое бесполезно разросшееся насекомое, позор и мука для семьи, которая не знает, что с ним делать

Грегор был "маленьким человеком". И он жил своим "маленьким счастьем". У него была семья, сестра, которую он любил и ценил. У него была, наконец, цель в жизни — накопить денег для того, чтобы сестра поступила в консерваторию. Но случилась беда. Внезапно, утром обычного дня, он осознал, что он уже не он... И исчезает любящая семья, работа, цель жизни — все, для чего он жил. Он стал беспомощным. Теперь он не может зарабатывать деньги, не может говорить, отвратительно себя чувствует. Но не в этом его трагедия. Он остался один, один в целом мире.

Грегор Замза не ужасается превращению и не кричит об этом на весь мир, он просто пытается приспособиться. Он, как и все основные персонажи Кафки, с самого начала не ждёт от мира ничего хорошего. И домашние его пытаются примириться с отвращением, сестра ухаживает за ним из жалости – в конце концов, всем это надоедает, и смерть жука они встречают с явным облегчением.

Вопрос о вине и наказании уже совсем уходит на второй план, в подтекст. А на первом плане безрадостная аллегория: в один прекрасный день человек обнаруживает своё полное, абсолютное одиночество, вызванное к тому же чётким осознанием своей непохожести на других, отмеченности. Кафка заостряет именно эту обреченность героя: полную духовную изоляцию героя он передаёт через невероятную, отвратительную метаморфозу его внешности.

36. Своєрідність композиції роману Германа Гессе «Степовий вовк»

Г. Гессе- один із найвидатніших німецьких письменників, найоригінальніший і найхимерніший митець XX сторіччя, жив у трагічному світі нашої доби, багато пережив і побачив. У своїх найвідоміших книгах письменник підіймав створену ним дійсність до високих сфер духу, абстракції та узагальнення. Гессе – суперечлива натура, далека від категоричності та однозначності. Тому в усіх його книжках домінує діалектика ствердження/заперечення. Художні світи Германа Гессе ірреальні, але в них є живий подих дійсності, вони ідеальні, але письменник не певен, чи таким є ідеал, вони ідилічні, але автор руйнує створену ним ідилію, бо у дійсності ідилії немає. Творчість Гессе – це втілення його світогляду, її важко обмежити рамками певного художнього напряму. Він був палким і відданим прихильником психоаналізу, і не тільки у функції лікувального методу для хворих на неврози, а й як нового напряму в дослідженні людської психології та філософської системи. Гессе розпочав вивчення праць З. Фройда, К.Г. Юнга та інших психоаналітиків. Вони розкрили перед ним нові обрії, способи заглиблення в душу людини. Він першим так концентровано і філософськи узагальнено зміг поставити в своїх романах проблему особистості, яка стане багато в чому такою визначальною для післявоєнної літератури. Його сюжети часто набувають фантастичності. Він тяжіє до утопії. Переносить події у своїх творах в далекі екзотичні або вигадані фантастичні країни та місцевості. Його стиль багатий і розмаїтий, високоінтелектуальний і при цьому часто іронічний.

Роман "Степовий вовк" Гессе – це, по визначенню автора, соната в прозі, в якій музиці відведена значна роль; це сповідь буржуазного інтелігента, що намагається подолати хворобу і знайти вихід з духовної кризи. "Степовий вовк" – дослідження хвороби епохи, хвороби покоління. А хвороба ця – в розриві між спогляданням і дією, між життям духовним і практичним. Пошуки безкорисливої духовності і гармонійної особистості в "Степовому вовкові" привели всього лише до втечі від протиріч "я" і мук буття. У романі "Гра в бісер автор розкриває чергову філософему, залишаючись філософським романом, приймає жанрові контури то філософської утопії, то роману-біографії, що наближається до агіографії (життєпису святих), то роману виховання. Це і філософський трактат про духовне життя Європи, що імітує наукові тексти з латинськими цитатами.

Роман "Степовий вовк" складається з наступних розділів: "Передмова видавця", в якій представляється рукопис того, хто сам називав себе Степовим вовком, і слідують короткі спогади видавця, пов'язані з цією людиною, "Записки Гаррі Галлера", куди входить "Трактат про Степового вовка", і фантасмагорії магічного театру. Аналітична психологія Гессе виходила до точних узагальнень, що допомагають зрозуміти трагедію людини і людства, що особливо загострилася в XX столітті.

Пошуки безкорисливої духовності і гармонійної особистості в "Степовому вовкові" привели всього лише до втечі від протиріч "я" і мук буття: "атракціони магічного театру" за допомогою медитації дарували лише тимчасовий вихід так само, як і анархічний бунт в епізоді розстрілу автомобілів; фантастична війна між людьми і машинами приносила лише коротку надію на вихід. Роман безпосередньо спрямований у німецьку дійсність 20-х років XX століття. Але це не соціально-критичний сучасний роман у справжньому розумінні цього поняття. Це радше вельми тонкий і складний аналіз психіки сучасної людини на ім'я Гаррі Галлер, котрий є живим, різнобічним індивідуальним втіленням типу маргінального, стороннього, відчуженого індивіда, такого поширеного в наш час.Час у романі спресований приблизно в п'ять тижнів. Форма оповіді — автобіографія, яку залишив у покинутому житлі автор — «степовий вовк», — а видавець опублікував зі своїм коментарем. У книзі йдеться про усамітнення та відчай прошарку інтелігенції, яка далека і від буржуазії, і від міщанства, і від робітничої маси, й замкнена лише на собі самій. Автор перед своїми «записами» зазначає: «Лише для божевільних». Кожний вихід у реальний світ травмує його почуття. Відвідини цвинтаря під час похорону, як і візит до одного з університетських професорів, свідчить про те, як фальшиво, нещиро, дріб'язково поводяться ближні. Байдуже, хто вони, — дрібні міщани чи відомий учений. Усе загалом схоже на сеанс психоаналізу. Як найважливіша позитивна постать «магічного театру» виступає Моцарт, якого фантазія Галлера повертає до життя і робить співрозмовником героя. Кінець роману залишає перспективу. Головний його персонаж багато пережив, подолав певною мірою свою роздвоєність, свою «шизофренію», але йому до духовної гармонії ще треба пройти довгий шлях. «Степовий вовк показує» роздвоєння душі нещасної, близької до загибелі сучасної людини.