- •2. Дискусії про літературний модернізм. Модернизм в литературе 20 века.
- •3. Літературний рух авангардизму.
- •4. Дадаїзм та сюрреалізм
- •5. Поетика потоку свідомості
- •6. Література втраченого покоління
- •7. Новації у зображенні людини в літературному модернізмі. Модернистская литература начала века. Концепция личности.
- •9. Экзистенциализм и его место во французской литературе
- •10. Епічний театр Брехта: теорія та практика
- •13. Постмодерн як історичний феномен
- •14. Провідні риси поетики літератури постмодернізму
- •15. Інтертекстуальність та її функція в постмодернізмі
- •16. Особливості реалізації техніки «потоку свідомості» в романі Вірджинії Вульф «До Маяку»
- •19. Алегорико - символічний план роману Дж.Джойса «Улісс».
- •20. Поезія т.С. Еліота та проблеми модернізму в ліриці (аналіз твору за вибором студента).
- •21. Художні відкриття д.Г. Лоуренса-романіста(аналіз твору за вибором)
- •22.Риси поетики притчі уромані в. Голдінга, «Володар мух».
- •23.Проблематика тас стильові особливості роману м. Спарк «Міс Джин Броді у розквіті».
- •24.Моралістична направленість ті ігрова форма романів а. Мердок (аналіз твору на вибір)
- •25. Оновлення класичної форми роману в прозі Дж. Фаулза (аналіз твору за вибором).
- •26. .»У пошуках втраченого часу» м.Пруста як літературний портрет свідомості митця
- •27. «Фальшивомонетчики » Жида как модернистский эксперимент.
- •28. Особенности интерпретации темы экзистенциальной ситуации в романе ж. П. Сартра «Тошнота».
- •29. Особенности интерпретации темы экзистенциальной ситуации в «Постороннем» Камю.
- •30. Экзистенциалистские черты в романе Камю «Чума».
- •31. Проблематика драмы Ионеско «Носорог».
- •32. «В очікуванні Годо» Беккета як анти драма
- •33. Школа «нового роману» і творчість Грійе
- •34. Классическая форма романа «Лесной Царь» Мишель Турнье.
- •35. Художній світ Кафки
- •36. Своєрідність композиції роману Германа Гессе «Степовий вовк»
- •37. Доктор Фаустус т. Манна
- •38. Тема війни в романістиці Ремарка
- •39. Особливості реалізації створеної Брехтом концепції «епічного театру» у «Матінка Кураж»
- •40. Проблематика творчества г. Белля. Анализ одного из романов “Дом без хозяина”, “Глазами клоуна”.
- •42. Особливості реалізації тілесності в романі Зюскінда «Парфюмер»
- •43. Художні відкриття Хемінгуея в жанрах новели і роману
- •44. Модерністські риси роману Фолкнера «Галас і шаленство»
- •45. Тема конфлікту поколінь у романі Селінджера «Ловець у житі»
- •46. Постмодерністські риси роману Канінгема «часы»
- •47. Поетика Неоміфу в романах Маркенса
- •48. Жанрово-стильові особливості оповідань Борхеса
- •49. Риси Постмодернизму в романе у. Эко «Имя Розы»
- •50. Гипертекст. Хазарский словарь Павича
13. Постмодерн як історичний феномен
Модернізм, що досліджував світ як реалізацію певних абсолютів, вічних істин, поступився постмодерну, для якого весь світ — гра без щасливого, завершення.
Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Енциклопедія літературних напрямків і течій подає такий список рис постмодернізму:
1. Культ незалежної особистості.2. Потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого.
3. Прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу.4. Використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, не справжності, протиприродності панівного в реальності способу життя.5. Зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо).
6. Суміш багатьох традиційних жанрових різновидів.
7. Сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох.8. Запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях.9. Як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача.10. Іронічність та пародійність.
Основними рисами поетики постмодернізму є інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих); колаж і монтаж («склеювання» різнорідних фрагментів); використання алюзій; тяжіння до прози ускладненої форми, зокрема, з вільною композицією; бриколаж (непряме досягнення авторського задуму); насичення тексту іронією.
Постмодернізм розвивається у жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського і соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форми можуть поєднуватись, відкриваючи нові художні структури.
Першим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс («Бляшаний барабан», 1959 p.). Визначні представники постмодерної літератури: У. Еко, Х.-Л. Борхес, М. Павич, М. Кундера, П. Зюскінд, В. Пелєвін, Й. Бродський, Ф. Бегбедер.
У другій половині XX ст. активізується жанр наукової фантастики, який у своїх найкращих зразках поєднується з прогностикою (прогнозами на майбутнє) та антиутопією.У передвоєнний час виникає, а після Другої світової війни активно розвивається екзистенціалізм. Екзистенціалізм (лат. existentiel — існування) — напрям у філософії і течія модернізму, в якій джерелом художнього твору є сам митець, що виражає життя особистості, створюючи художню дійсність, яка розкриває таємницю буття взагалі. Екзистенціалізм у художніх творах відбиває настрої інтелігенції, розчарованої соціальними та етичними теоріями. Письменники прагнуть збагнути причини трагічної невлаштованості людського життя. На перше місце висуваються категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті. Представники цієї філософії стверджували, що єдине, чим володіє людина, це її внутрішній світ, право вибору, свобода волі.Екзистенціалізм поширюється у французькій (А. Камю,Ж.-П. Сартр та ін.), німецькій (Е. Носсак, А. Деблін), англійській (А. Мердок, В.Голдінг), іспанській (М. де Унамуно), американській (Н. Мейлер, Дж. Болдуїн), японській (Кобо Абе) літературах.
У другій половині XX ст. розвивається «новий роман» («антироман») — жанровий різновид французького модерного роману 1940-1970-х рр., який виникає як заперечення екзистенціалізму. Представники цього жанру — Н. Саррот, А. Роб-Грійє, М. Бютор, К. Симон та ін.Значним явищем театрального авангарду другої половини XX ст. є так званий «театр абсурду». Для драматургії цього напряму характерні відсутність місця й часу дії, руйнування сюжету і композиції, ірраціоналізм, парадоксальні колізії, сплав трагічного і комічного. Найталановитішими представниками «театру абсурду» є С. Беккет, Е. Йонеско, Е. Олбі, М. Фріш та ін.
Помітним явищем у світовому процесі другої половини XX ст. став «магічний реалізм» — напрям, у якому органічно поєднуються елементи дійсного та уявного, реального і фантастичного, побутового та міфологічного, ймовірного і таємничого, повсякденного буття і вічності. Найбільшого розвитку він набув у латиноамериканській літературі (А. Карпент'єр, Ж. Амаду, Г. Гарсіа Маркес, М. Варгас Льоса, М. Астуріас та ін.). Особливу роль у творчості цих авторів відіграє міф, який виступає основою твору. Класичним зразком магічного реалізму є роман Г. Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» (1967), де в міфічно-реальних образах відтворено історію Колумбії та всієї Латинської Америки.
У другій половині XX ст. розвивається і традиційний реалізм, який набуває нових ознак. Зображення індивідуального буття поєднується з історичним аналізом, що зумовлено прагненням митців усвідомити логіку соціальних законів (Г. Белль, Е.-М. Ремарк, В. Биков, Н. Думбадзе та ін.).Літературний процес другої половини XX ст. визначається передовсім переходом від модернізму до постмодернізму, а також потужним розвитком інтелектуальної тенденції, наукової фантастики, «магічного реалізму», авангардистських явищ тощо.
Постмодернізм претендує на вираження загальної теоретичної «надбудови» сучасного мистецтва, філософії, науки, політики, економіки, моди. Сьогодні говорять не лише про «постмодерністську творчість», але й про «постмодерністську свідомість», «постмодерністський менталітет», «постмодерністський умонастрій» тощо.