Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

1. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину полягає в тому, що він посягає на нормальний моральний і фізичний розвиток неповнолітніх, їх статеву недоторканість. Передчасні статеві зв'язки деморалізують світогляд підлітків на статеві зносини, в певних випадках призводять до настання тяжких наслідків.

2. Потерпілим може бути особа жіночої або чоловічої статі, яка не досягла статевої зрілості. Визначальною ознакою для потерпілої особи є. не-досягнення нею статевої зрілості. Разом з тим, якщо особа досягла шлюбного віку, то добровільні з нею статеві зв'язки не тягнуть кримінальної відповідальності. Згідно зі ст. 22 Сімейного кодексу України, прийнятого 10 січня 2002 р., шлюбний вік для жінки встановлено у 17, а для чоловіка — у 18 років.

Статева зрілість —це такий фізіологічний стан організму людини, який характеризується здатністю повного виконання статевих функцій. Так, для осіб жіночої статі він характеризується процесом повного формування її організму до статевих зносин, зачаття плоду та здатністю його виносити, можливістю до нормальних пологів та годування дитини.

Особи як жіночої, так і чоловічої статі до 14-річного віку вважаються такими, що не досягли статевої зрілості. Питання щодо досягнення статевої зрілості у віці з 14-ти років і до шлюбного віку вирішується у кожному випадку на підставі висновку судово-медичної експертизи.

3. Об'єктивна сторона злочину являє собою добровільні статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Добровільними статевими зносинами слід визнати такі, що здійснюються без застосування фізичного насильства, погрози застосування такого насильства або використання безпорадного стану потерпілої особи. Особливої уваги потребує встановлення останньої обставини. Якщо потерпіла особа внаслідок свого розумового відставання або малолітнього віку не могла розуміти характеру та значення здійснюваних з нею дій, скоєне слід оцінюва­ти як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи і кваліфікувати за частинами 3 або 4 ст. 152 КК.

4. Злочин вважається закінченим з початку статевих зносин. Якщо потерпіла особа була спочатку зґвалтована, а потім мала із ґвалтівником добровільні статеві зносини, все скоєне слід кваліфікуватиза сукупністю злочинів за частинами 3 або 4 статей 152 та 155 КК.

5. Суб'єктивна сторона. Щодо дії повинен мати місце прямий умисел. А щодо факту — досягла потерпіла особа статевої зрілості чи не досягла, ставлення суб'єкта може бути умисним або необережним.

6. Суб'єктом злочину може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі, що досягла 16-річного віку.

7. В частині 2 ст. 155 КК передбачені обставини, що обтяжують відповідальність за злочин: вчинення його батьком, матір'ю або особою, що їх замінює (1); спричинення безплідності та інших тяжких наслідків (2).

Батько або мати підлягають відповідальності за ч. 2 ст. 155 КК незалежно від того, чи перебувають (або перебували) вони між собою у шлюбі або чи є щодо них запис у відповідних документах (посвідка про народження). Головною ознакою визнання їх батьками є кровне споріднення із потерпілою особою. Під особами, які замінюють батьків, слід розуміти прийомних батьків (вітчим, мачуха), усиновителів, опікунів і піклувальників.

Безплідність —це нездатність жінки або чоловіка до запліднення, для особи жіночої статі це також нездатність до виношування плоду та пологів. Інші тяжкі наслідки — це, наприклад, випадки самогубства потерпілої особи, тяжка хвороба, що настала внаслідок статевих зносин з нею.

21. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом та його відмежування від зґвалтування (ст.ст. 152, 153 КК).

Стаття 153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

1. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи — карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

2. Тесаме діяння, вчинене повторно або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152або 154 цього Кодексу, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього, — карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі па строк від восьми до дванадцяти років.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину полягає в тому, що він знаходиться у протиріччі із загальноприйнятим природним укладом статевих відносин, супроводжується моральною зневажливістю, поєднаною із насильством або використанням безпорадного стану людини, здатний спричинити шкоду здоров'ю потерпілої особи, глибоку психічну травму.

2. Потерпілим від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

3. З об'єктивної сторони задоволення статевої пристрасті неприродним способом може бути у виді: 1) неприродного статевого зв'язку чоловіка із жінкою (зв'язок шляхом рег 05 або рег опит); 2) мужолозтва, орогенітально-го контакту чоловіка з чоловіком (рег ок)', 3) лесбіянства; 4) інших дій, спрямованих на задоволення статевої пристрасті (наприклад, примушування потерпілої особи до мастурбації репіз'о). Зазначені статеві зв'язки або інші дії, спрямовані на задоволення статевої пристрасті, повинні супроводжуватися фізичним насильством або погрозою застосування такого насильства чи використанням безпорадного стану потерпілої особи. Отже, суспільне небезпечне діяння, що скоюється винною особою, складається принаймні з двох дій (складне діяння). Перша — обов'язкова дія для об'єктивної сторони злочину — це задоволення статевої пристрасті неприродним способом; друга — допоміжна, необхідна для вчинення першої, — фізичне або психічне насильство або використання безпорадного стану потерпілої особи (можливі випадки поєднання цих дій, коли, наприклад, винна особа від погроз переходить до фізичного насильства).

4. За конструкцією об'єктивної сторони склад злочину, що коментується, є формальним, а тому він вважається закінченим з моменту початку здійснення певних дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Тому лише застосування, наприклад, фізичного насильства, спрямованого на задоволення статевої пристрасті, за відсутності початку здійснення дій сексуального характеру з причин, що не залежали від волі винної особи, треба кваліфікувати як не-закінчений замах на вчинення злочину (ч. З ст. 15 та відповідна частина ст. 153 КК).

5. Фізичне насильство — див. п. 6 коментарю до ст. 152 КК.

6. Погроза застосування фізичного насильства — див. п. 7 коментарю до ст. 152 КК.

7. Використаннябезпорадного стану потерпілої особи— див. п. 8 коментарю до ст. 152 КК.

8. З суб'єктивної сторони злочин здійснюється з прямим умислом та з метою задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Мотиви вчинення злочину необов'язково повинні мати сексуальну мотивацію. Злочин може бути вчинений із помсти чи з хуліганських спонукань. Тому мотиви, як і віддалені цілі (наприклад, таким чином примусити потерпілу особу дати згоду на подальші добровільні природні статеві зв'язки) не є ознаками складу злочину.

9. Суб'єктом злочину може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі, якій виповнилося 14 років. При здійсненні певних дій сексуального характеру безпосереднім фізичним виконавцем може бути лише особа чоловічої статі (при мужолозтві) або жіночої статі (при лесбіянстві), Співвиконавцем цього злочину може бути будь-яка особа, незалежно від виду обов'язкової дії сексуального характеру.

10. Для застосування ч. 2 ст. 153 КК достатньо встановити хоча б одну з таких обтяжуючих обставин: 1) вчинення даного злочину повторно;

2) здійснення злочину групою осіб; 3) здійснення злочину особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 КК;

4) здійснення злочину щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

21. Примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК).

Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв'язок

1. Примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв'язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або службове залежні, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів, —

караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину полягає в тому, що винна особа використовує своє службове або матеріальне становище як засіб психічного примусу на іншу особу з метою примусити її до вступу в статевий зв'язок.

2. Потерпілою особою може бути як жінка, так і чоловік, що перебувають у матеріальній або службовій залежності від винної особи. Потерпілими можуть бути і неповнолітні особи. Якщо примушування призвело до статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, дії винної особи повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів (статті 154 і 155 КК).

Склад злочину, передбаченого ст. 154 КК, може мати місце лише за умови доведеності, що на потерпілу особу здійснювався вплив із використанням її матеріальної чи службової залежності від винного.

3. Матеріальна залежність потерпілої особи має місце тоді, коли, наприклад, вона перебуває на утриманні особи, яка застосовує примушування, або проживає на її житловій площі. Службова залежність має місце, коли жінка або чоловік обіймає посаду, згідно з якою вона підлегла особі, яка застосовує примушування, або підпадає під контрольні дії такої особи (наприклад, дії ревізора), або інтереси потерпілої особи залежать від службового становища, яке займає особа (наприклад, комендант гуртожитку).

Використання матеріальної або службової залежності особи для примушування до вступу в статевий зв'язок її родичів чи близьких їй осіб не утворює складу цього злочину.

4. З об'єктивної сторони зазначений злочин є примушуванням жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв'язок. Примушування — це протиправний вплив на жінку чи чоловіка з тим, щоб примусити її (його) вступити у статевий зв'язок. Примушування за своїми об'єктивними якостями загрожує потерпілій особі серйозними втратами або неприємностями. Вплив на волю потерпілої особи являє собою погрозу здійснення або фактичне здійснення дій, які ставлять її в гірше матеріальне чи службове становище або іншим чином суттєво погіршуються інтереси такої особи (позбавлення матеріальної допо­моги або надбавок за працю, переведення на нижчеоплачувану роботу).

Сама лише пропозиція особі, яка залежна по роботі, до вступу у статевий зв'язок, за відсутності примушування, виключає застосування ст. 154 КК. Не можна розглядати як примушування обіцянку іншій особі покращити її матеріальне або службове становище, якщо жінка або чоловік дадуть згоду на вступ у статевий зв'язок. Такі дії, спрямовані на спокусу, складу злоч;ину, передбаченого ст. 154 КК, не містять.

5. Статевий зв'язок, до якого примушується жінка або чоловік, передбачає здійснення його природним або неприродним способом. Може мати місце примушування як до одиничного зв'язку, так і до неодноразових статевих зносин або до співжиття. Примушування може бути спрямованим на те, щоб примусити іншу особу до статевого зв'язку як з тим, хто примушує, так і з іншою особою, на користь якої діє винна особа.

6. Злочин вважається закінченим з моменту примушування чоловіка або жінки до вступу в статевий зв'язок природним або неприродним способом. Для відповідальності за ст. 154 КК саме здійснення статевого зв'язку із потерпілою особою не вимагається. Такі дії знаходяться за межами ознак складу злочину.

7. З суб'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 154 КК, вчиняється лише з прямим умислом. Особа, здійснюючи примушування, має спеціальну мету — вступ у статевий зв'язок із залежною від неї особою.

8. Суб'єктом злочину може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі, яка досягла 16-ти років.

9. Обтяжуючими обставинами цього злочину є примушування до вступу у статевий зв'язок, поєднане з погрозою: 1) знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів;

2) розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів (ч. 2 ст. 154 КК).

10. Погроза знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів. Погроза повинна бути реальною та адресована потерпілій особі. Може бути одноразовою чи багаторазовою, такою, що переростає в постійне домагання. Погроза може бути доведена до відома потерпілої особи безпосередньо або передана їй через інших осіб. За змістом може стосуватися інтересів самої потерпілої (потерпілого) або її (його) близьких родичів.

11. Про поняття близьких родичів див. п. 40 коментарю до ст. 115 КК.

21. Розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК).

Стаття 156. Розбещення неповнолітніх

1. Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, — караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, — караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину полягає в тому, що він спричиняє шкоду нормальному моральному та фізичному становленню неповнолітніх, формує аморальні погляди у дитини.

2. Потерпілим від даного злочину можуть бути особи як чоловічої, так і жіночої статі, яким не виповнилося 16 років. Для відповідальності за цей злочин не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості! чи давала вона згоду на вчинення з нею розпусних дій.

3. Об'єктивна сторона цього злочину являє собою вчинення розпусних дій щодо особи, якій не виповнилося 16 років.

Розпусні дії можуть бути спрямовані на задоволення статевої пристрасті особи, що їх здійснює, або на задоволення такої пристрасті інших осіб, якщо дії здійснюються в їх присутності, чи в розпалюванні статевого інстинкту у самої потерпілої особи. Однак такими діями не є протиправні природні або неприродні статеві зносини із особою, що не досягла 16-ти років. Відповідальність за такі дії передбачена статтями 152, 153, 155 КК.

Розпусні дії можуть бути фізичними або інтелектуальними. До фізичних розпусних дій відносяться непристойні доторкання до статевих органів, навчання статевим збоченням, вчинення статевих зносин у присутності дитини тощо. Інтелектуальними розпусними діями можуть бути випадки ознайомленнядитини із порнографічними малюнками, відеофільмами, цинічні бесіди на статеві теми.

Розбещення неповнолітніх є злочином з формальним складом, тому він вважається закінченим з моменту вчинення розпусних дій.

4. З суб'єктивної сторони даний злочин потребує встановлення прямого умислу. Винна особа усвідомлює, що здійснює розпусні дії щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, і бажає їх вчинення.

5. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 156 КК, може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі, яка не досягла 16-ти років.

6. У частині 2 ст. 156 КК встановлена відповідальність за наявності таких обтяжуючих обставин: вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи

(1) або батьком, матір'ю чи особою, що їх замінює (2). Малолітня особа — див. п. 20 коментарю до ст. 152 КК. Про зміст другої обставини див. п. 7 коментарю до ст. 155 КК.

21. Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референду­му чи діяльності офіційного спостерігача (ст. 157 КК).

Стаття 157. Перешкоджання здійсненню виборчого права

1. Перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію —

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вплинули на результати голосування або виборів, —

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

1. Конституція України у ст. 38 передбачає право кожного громадянина України брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Організація і порядок проведення виборів на території України визначається згідно із законами: «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. (ВВР. - 2001. - № 51-52. - Ст. 265), «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 33. — Ст. 443), «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р. (ВВР. - 1998. - № 3-4. - Ст. 15), «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р. (ВВР. — 1999. — № 14. - Ст. 81).

3. Суспільна небезпечністьданого злочину полягає в тому, що він завдає шкоду виборчим правам (право обирати або право бути обраним) громадян України, а також праву громадян вести передвиборну агітацію.

4. Потерпілими від даного злочину можуть бути виборці, кандидатина виборні посади, а також особи, які забезпечують реалізацію виборчих прав громадян, наприклад, члени виборчих комісій, довірені особи кандидатів тощо.

5. Об'єктивна стороназлочину виражається в двох самостійних діях:

1) у перешкоджанні вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним; і 2) у перешкоджанні здійсненню права вести передвиборну агітацію.

6. Перешкоджання як протидія полягає в активному впливі на волю особи, з метою примусити її відмовитися від участі у виборах, або змінити зміст свого волевиявлення, або відмовитись від проведення передвиборної агітації тощо. Така протидія може мати місце як під час голосування, так і в період усієї виборчої кампанії. Перешкоджання може виявитись, наприклад, у позбавленні виборця можливості бути включеним до списку виборців, примушуванні виборця поставити підпис у підписному листі на підтримку пев­ного кандидата, у відмові в реєстрації кандидатом у депутати, примушуванні кандидата зняти свою кандидатуру з балотування тощо.

7. Способи перешкоджання можуть бутирізними — насильство, обман, погрози, підкуп або інші.

Насильство полягає в завданні побоїв, спричиненні тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості, зв'язуванні тощо. Якщо таке насильство утворює більш тяжкий злочин (наприклад, тяжке тілесне ушкодження або незаконне позбавлення волі), кваліфікація настає за сукупністю злочинів — статті 157, 121 або 146 КК.

Обман як спосіб перешкоджання здійсненню громадянами своїх виборчих прав може мати два різновиди. Активний обман полягає в завідомому введенні потерпілого в оману шляхом повідомлення йому неправдивих відомостей щодо обставин, пов'язаних з виборами (наприклад, щодо особи кандидата в депутати, часу, місця проведення виборів тощо), в наданні неправдивих документів або вчиненні інших активних дій, які створюють у грома­дянина помилкове уявлення про кандидата в народні депутати або в Президенти України.

Пасивний обман (бездіяльність) може виявлятися в замовчуванні юри-дично значущих фактичних обставин, повідомити про які винна особа була зобов'язана, наприклад, як член виборчої комісії або комісії з проведення референдуму.

Погроза — це залякування застосуванням фізичного насильства як до потерпілої особи, так і до її близьких, знищенням їх майна, поширенням ганебних відомостей про них тощо. Наприклад, шляхом погрози поширення ганебних відомостей винний примушує кандидата в депутати зняти свою кандидатуру.

Підкуп являє собою передачу особі грошей, інших цінностей, надання яких-небудь переваг, пільг майнового характеру, будь-яких послуг як винагороду за зміну свого волевиявлення в участі у виборах або за відмову від такої участі. Підкуп, вчинений стосовно службової особи, за наявності до того інших підстав, слід розцінювати як давання хабара і додатково кваліфікувати за ст. 369 КК.

Інший спосіб перешкоджання — це будь-які протидії вільному здійсненню громадянином свого конституційного права обирати чи бути обраним.

21. Порушення таємниці голосування (ст. 159 КК).

Стаття 159. Порушення таємниці голосування

Умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законом України виборів, вчинене членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища, —

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Згідно зі ст. 71 Конституції України і Законом України «Про вибори народних депутатів» голосування на виборах народних депутатів і Президента України є таємним. Контроль за волевиявленням громадян, які голосують, не припускається. Порушення даного положення є посяганням на політичні права громадян.

2. Суспільна небезпечністьданого злочину полягає в тому, що він посягає на виборче право громадян у частині здійснення ними голосування під час виборів.

3. Об'єктивна стороназлочину виявляється в порушенні таємниці голосування, тобто спеціального порядку виборів, що забезпечує здійснення громадянином свого виборчого права без втручання будь-яких осіб. Порушення може виражатися в дії (наприклад, домагання повідомити про те, за якого кандидата виборець віддав свій голос, присутність сторонніх осіб при заповненні виборчих бюлетенів тощо). Порушення таємниці голосування шляхом бездіяльності виявляється у невстановленні закритих спеціальних кабін для заповнення бюлетенів; неопломбуванні урн тощо.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є час його здійснення. Закон визначає, що порушення таємниці голосування має місце тоді, коли воно вчинене під час проведення виборів. Таким часом є період, який починається з моменту висування та реєстрації кандидатів і закінчується оголошенням результатів виборів. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дії чи бездіяльності, які призвели до порушення таємниці голосування під час проведення виборів.

4. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що порушує таємницю голосування і бажає вчинити такі дії. Порушення таємниці голосування, вчинене з необережності, виключає кримінальну відповідальність за ст. 159 і за наявності до того підстав може розглядатися як службова недбалість за ст. 367 КК. Мотиви і мета даного злочину можуть бути різними. Їх встановлення не впливає на кваліфікацію вчиненого.

5. Суб'єктзлочину спеціальний. Ним є лише член виборчої комісії або інша службова особа, яка порушує таємницю голосування, використовуючи владу або службове становище у зв'язку з проведенням голосування. Порушення таємниці голосування іншими особами за наявності достатніх до того підстав може кваліфікуватися як самоправствоза ст. 356 КК.

21. Порушення недоторканості житла (ст. 162 КК).

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Стаття ЗО Конституції України гарантує кожному громадянину недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

2. Суспільна небезпечністьданого злочину полягає в тому, що він порушує конституційне право громадянина на недоторканність житла. Під порушенням недоторканності житла слід розуміти протиправне таємне або відкрите проникнення в чуже житло (будинок, квартиру або кімнату) без згоди власника житла на такі дії.

3. Об'єктивна стороназлочину полягає у виконанні однієї з таких дій:

а)незаконному проникненню в житло або інше володіння особи проти його волі; б) в незаконному проведенні в них огляду або обшуку; в) в незаконному виселенні; г) інших діях, що порушують недоторканність житла громадян.

4. Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чинному законодавству. Під житлом слід розуміти індивідуальний житловий будинок з житловими і нежитловими приміщеннями, що до нього належать, жиле приміщення, яке належить до житлового фонду і є придатним для постійного чи тимчасового проживання, а також будь-яке приміщення, яке призначене для тимчасового проживання. Не має значення проміжок часу, протягом якого особа проживає в даному приміщенні. Потерпілим від даного злочину може бути тільки фізична особа — громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Порушення встановленого законом порядку проникнення у приміщення, яке належить за правом власності юридичній особі, не містить складу злочину, передбаченого ст. 162 КК. Такі дії, за наявності необхідних підстав, можуть бути кваліфіковані як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), самоправство (ст. 356 КК) або інший злочин.

Проникнення в житло сторонніх можливе лише за добровільноюзгодою власника на таку дію. Якщо згода була отримана в результаті насильстваабо погроз, то виключається і правомірність проникнення.

5. Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права, або вчинений із порушенням Кримінально-процесуального кодексу України, тобто особами, що за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад, проведення обшуку працівниками міліції за відсутності санкції суду). На відміну від обшуку, огляд житлового приміщення за чинним законодавством може бути проведений без рішення суду і санкції прокурора. Однак згідно з п. 13 Перехідних положень Конституції України такий порядок передбачається змінити, і огляд житла також стане можливим лише за вмотивованим рішенням суду.

6. Відповідно до ч. З ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, яке набуло чинності. Незаконним слід також вважати виселення, що здійснене неуповноваженими на те особами.

7. Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розуміти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за винятком випадків крайньої необхідності, як то: тимчасове використання житла без згоди його власника, з метою самовільного вселення до чужого житла інших осіб тощо.

8. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених у цій статті дій.

9. Суб'єктивна сторонацього злочину характеризується лише прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян і бажає вчинити такі дії. Мотиви і мета цього злочину можуть бути різними. Однак слід мати на увазі, що з'ясування мотивів дозволяє відмежувати даний злочин від самоправства (ст. 356 КК).

10.Суб'єктом даного злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

11. У частині 2 ст. 162 КК передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину: 1) вчинення його службовою особою; 2) вчинення із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

12. Поняття службової особи див. у коментарі до ст. 364 КК.

21. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших уста­новлених законом виплат (ст. 175 КК).

Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, —

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, —

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

1. Частина 7 ст. 43 Конституції України проголошує, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Тому безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат громадянам вважається злочином.

2. Суспільна небезпечністьданого злочину виражається в тому, що він порушує конституційне право працівника на своєчасне отримання заробітної плати і право на соціальний захист.

3. Об'єктивна стороназлочину полягає в безпідставній невиплаті громадянам заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат більше ніж за один місяць.

Під невиплатою заробітної плати, стипендії чи пенсії слід розуміти неповну або несвоєчасну виплату громадянам зазначених видів виплат. Невиплата як ознака даного злочину має місце там, де вона: а) є безпідставною; б) триває понад один місяць.

Заробітна плата — це винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з існуючими нормами праці.

Пенсія — це форма соціального забезпечення, яка передбачаєсобою Платіж, встановлений до кінця життя або на тривалий строк для непрацездатних громадян, а також для інших громадян, що мають право на пенсію. Згідно із законодавством України пенсії поділяються на трудові та соціальні. Відповідальність за ст. 175 КК настає за невиплату будь-якого виду пенсій, встановленого громадянину відповідно до закону.

Стипендія — це вид соціальної виплати, який встановлюється студентам, аспірантам, учням навчальних закладів, а також деяким іншим категоріям громадян з метою їхнього матеріального забезпечення та соціального захисту. Відповідальність за ст. 175 КК тягне невиплата будь-якого виду стипендії.

Під іншою встановленою законом виплатою слід розуміти будь-які інші, крім заробітної плати, стипендії та пенсії виплати громадянам, що здійснюються на регулярній основі (щомісячно), наприклад, соціальна допомога по догляду за дитиною, доплати і компенсації громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ін.

4. Злочин вважається закінченим з моменту, коли після спливання строків, вказаних в законі, заробітна плата, стипендія, пенсія або інший вид грошового утримання не були виплачені громадянам, і невиплата становить строк більше, ніж за один місяць.

5. Суб'єктивна сторонаданого злочину характеризується прямим умислом.

6. Суб'єктзлочину спеціальний: керівник (власник) підприємства, установи, організації незалежно від форми власності.

7. Частина 2 ст. 175 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для цих виплат. Під нецільовим використанням коштів розуміють використання коштів, що призначалися на виплату заробітної плати, пенсії, стипендії та на інші заходи, які не пов'язані із зазначеними виплатами, наприклад, використання коштів з фондів зарплати для придбання обладнання, для ремонту приміщення, оплати оренди, послуг тощо.

8. Якщо нецільове використання зазначених коштів було пов'язане із вчиненням іншого злочину, наприклад, привласненням чужого майна, зловживанням владою чи службовим становищем, службовим підробленням, то вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів: статтями 175, 191, 364, 366 КК.

9. У тих випадках, коли предметом нецільового використання були бюджетні кошти, вчинене утворює ідеальну сукупність злочинів і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 175 і ст. 210 КК.

10. Частина 3 ст. 175 КК містить заохочувальну норму і передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила даний злочин. Звільнення від кримінальної відповідальності в даному випадку можливе за наявності двох умов: а) особа здійснила виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам;

б) цебуло зроблено до притягнення її до кримінальної відповідальності.

21. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, теле­графної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163 КК).

Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції^ що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер

1. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Суспільна небезпечністьданого злочину полягає в тому, що він порушує конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних переговорів, телеграфної або іншої кореспонденції. Це право закріплене в ст. 31 Конституції України. Воно означає, що ніхто без згоди самого громадянина не має права знайомитися з його листуванням чи розголошувати зміст його кореспонденції.

2. Предметомзлочину є відомості, які містяться в кореспонденції громадян і становлять їхню особисту таємницю. Не можуть визнаватися предметом цього злочину відомості та повідомлення службового характеру, які становлять зміст службової кореспонденції. За наявністю до цього інших підстав такі дії можуть розглядатися як комерційне шпигунство (ст. 231 КК), розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК), розголошення державної таємниці (ст. 328 КК), передача відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330 КК), розголошення відомостей військового характеру (ст. 422 КК) тощо.

3. Об'єктивна стороназлочину полягає у вчиненні незаконних дій, спрямованих на порушення таємниці кореспонденції, яка передається від однієї особи до іншої за допомогою засобів зв'язку або через комп'ютер. Засоби зв'язку — це технічне обладнання, що використовується для організації зв'язку. Про поняття комп'ютер див. коментар до ст. 361 КК.

4. Засоби передачі інформації можуть бути різноманітними: листування, телефонні переговори, телеграфна, а також інша кореспонденція. Під листуванням варто розуміти будь-які види кореспонденції: листи, посилки, бандеролі тощо, тобто ті послуги, що надаються установами зв'язку громадянам або юридичним особам. Під іншою кореспонденцією слід розуміти інші види повідомлень, наприклад, отримані телетайпом, факсомтощо. Інформацією, що містить таємницю, слід вважати таку, яку адресатабо джерело інформації не бажають доводити до відома інших осіб.

5. Незаконність дій з порушення таємниці листування, телефонних розмов або телеграфних повідомлень має місце за відсутності згоди особи на ознайомлення з її кореспонденцією або за порушення встановленого законом порядку, що визначає винятки із загальних правил щодо можливості ознайомлення із змістом кореспонденції або переговорів громадян за певних умов.

Так, відповідно до ст. 31 Конституції України таке ознайомлення може здійснюватися тільки за постановою суду у випадках, вказаних у законі, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати таку інформацію неможливо.

6. Даний злочин вважається закінченим з моменту ознайомлення третьої особи із змістом листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції громадян.

7. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що незаконно ознайомлюється з відомостями або повідомленнями громадянина, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер і бажає вчиняти такі дії. Мотиви злочину можуть бути будь-якими і значення для його кваліфікації не мають.

8. Суб'єктомзлочину визнається будь-яка фізична осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності.

9. У частині 2 ст. 163 КК передбачена відповідальність за вчинення цього злочину щодо державних чи громадських діячів; або службовою особою;

або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

10. Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.

11. Про поняття державного та громадського діяча див. відповідний коментар до ст. 112 КК.

12. Під використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації варто розуміти застосування будь-яких приладів, апаратури, технічних засобів, призначених для фіксування, розшифровки запису, або відтворення різної інформації. Докладніше про поняття спеціальних засобів див. коментар до ст. 359 КК. Незаконне використання таких засобів, поєднане із порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, охоплюється ч. 2 ст. 163 КК, але за наявності кваліфікуючих обставин, що передбачені в ч. 2 ст. 359 КК, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених частинами 2 статей 163 та 359 КК.

21. Грубе порушення законодавства про працю. Грубе порушення угоди про працю (ст.ст. 172, 173 КК).