Стаття 433. Насильство над населенням у районі воєнних дій

1. Насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій, — карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об'єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни («Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни» від 5 (18) жовтня 1907 р., Гаазькі угоди, чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. (у тому числі «Конвенція про захист цивільного населення під час війни»); Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), та Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів, неміжнародного характеру (Протокол II), прийняті на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 р., тощо).

Цими міжнародно-правовими актами забороняються вбивства, пограбування населення в районі воєнних дій, знищення рухомого та нерухомого майна, що не викликається воєнною необхідністю, примусове відібрання майна у населення тощо.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у суспільне небезпечному діянні, скоєному військовослужбовцем: 1) насильство щодо населення в районі воєнних дій; 2) протизаконне знищення майна, яке належить населенню, під приводом воєнної необхідності; 3) протизаконне відібрання майна, яке належить населенню, під приводом воєнної необхідності (ч. 1 ст. 433 КК);

4) розбій щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).

Обов'язковою ознакою складу злочину є місце його скоєння. Районом воєнних дій вважається частина території, на якій певні угруповання військ ведуть воєнні дії, у зв'язку з чим на цій території не діють цивільні органи державної влади, а повнота влади належить військовому командуванню.

Під населенням мають на увазі цивільних осіб, які мешкають і перебувають в районі воєнних дій, не входять до складу збройних сил і не беруть участі в масових стихійних збройних виступах, у тому числі біженці, евакуйовані, захоплені супротивником особи та інші, що з тих чи інших причин опинилися в районі воєнних дій.

Якщо такі злочинні дії скоюються проти осіб, які мешкають поза межами району воєнних дій, то зазначені дії можуть утворювати склад злочинів проти особи чи проти власності. Посягання на населення може бути спрямоване як проти громадян власної держави, так і проти громадян союзницької держави, чи держави, проти якої ведуться воєнні дії.

Насильство над населенням включає різноманітні форми посягання на життя та здоров'я, честь і гідність цивільних осіб: вбивства, завдання тілесних ушкоджень, зґвалтування, незаконне позбавлення волі тощо.

Посягання повинне здійснюватися тільки на приватне майно населення, а не на державне майно.

Про протизаконне знищення майна див. коментар до ст. 194 КК.

Протизаконним вважається таке знищення майна, яке не викликалося військовими діями чи воєнною необхідністю. Якщо ж знищення майна було викликане воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відповідальність за ст. 433 КК.

Наявність воєнної необхідності для знищення чи відібрання майна визначається у кожній конкретній ситуації з урахуванням норм наведених міжнародно-правових документів.

Протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності —це таке посягання на майнові права населення, коли майно відкрито відбирається з володіння потерпілого всупереч його волі нібито на законних підставах для використання у зв'язку з воєнною необхідністю, проте завідомо для винного ця дія реально не викликається воєнною необхідністю та суперечить наведеним нормам міжнародного права. При цьому не має значення, на чию користь відбирається таке майно: на користь винної особи чи інших осіб — для начальника, для військового підрозділу тощо. Якщо ж відібрання майна було викликане справді воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відповідальність за ст. 433 КК.

Про розбій див. коментар до ст. 187 КК.

При кваліфікації зазначених дій за ст. 433 КК не вимагається додаткової кваліфікації за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти особи та власності.

Склад злочину є формальним. Виконання зазначених у диспозиції статті дій, незалежно від наслідків, які настали, утворює закінчений склад злочину.

3. Суб'єктивна сторона злочину передбачає вину у формі прямого умислу.

4. Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Збройних Сил України та інших військових формувань, що перебуває в районі воєнних дій.

21. Загальна характеристика злочинів проти миру, безпеки люд­ства та міжнародного правопорядку.

У Кримінальному кодексі України 2001 р. вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлена відповідальність за суспільно небезпечні діяння. У цьому розділі КК передбачені ті злочини, які світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, тому що вони підривають основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство (агресивна війна, застосування зброї масового знищення, геноцид тощо).

Особливістю цих злочинів також є їх зв'язок з міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинами. Поява у КК цієї групи злочинів безпосередньо пов'язана з багаторічними зусиллями світового співтовариства щодо виділення у міжнародному кримінальному праві групи злочинів, найбільш небезпечних для всього людства, і встановлення особливих умов відповідальності за їх вчинення (незалежно від того, чи є дії порушенням внутрішнього права країни, в якій вчинений злочин, а також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду або судів інших держав тощо). Основними джерелами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнбергського (1945 р.) і Токійського (1946 р.) військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 р.) і по Руанді (1994 p.). Римський Статут Міжнародного кримінального суду (1998 p.), численні конвенції і резолюції ООН. З 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства. При кваліфікації злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку у багатьох випадках слід звертатися до міжнародно-правових джерел для з'ясування змісту норм або окремих понять.

Більшість злочинів, передбачених у розділі XX КК, вважаються закінченими з моменту вчинення суспільне небезпечних дій. Суб'єктивна сторона всіх злочинів характеризується умислом. Відповідальність за посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443) настає з 14 років, а за інші злочини — з 16 років. Згідно з ч. 5 ст. 49 давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437—439 і частині 1 статті 442. •

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку можна поділити на три групи, виходячи з їх об'єктів: 1) злочини проти миру (статті 436, 437, 438 і 447); 2) злочини проти безпеки людства (статті 439, 440, 441 і 442); 3) злочини проти міжнародного правопорядку (статті 443, 444, 445 і 446).

120. Найманство (ст. 447 КК).

Стаття 447. Найманство

1. Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди — карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1-У частинах 1 і 2 ст. 447 КК передбачені самостійні склади злочинів, причому в ч. 1 ідеться про злочинні дії щодо найманців, а в ч. 2 — про відповідальність самих найманців.

2. Безпосередній об'єкт цих злочинів — мир між державами та народами. Найманці вербуються, використовуються, фінансуються і навчаються для здійснення діяльності на порушення таких принципів міжнародного права, як суверенна рівність, політична незалежність, територіальна цілісність держав і самовизначення народів. Злочинні дії найманців завжди є втручанням у внутрішні справи іншої держави.

3. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447 КК, характеризують альтернативні дії: 1) вербування найманців, 2) фінансування найманців, 3) матеріальне забезпечення найманців, 4) навчання найманців, 5) використання найманців у військових конфліктах чи діях.

4. Поняття найманця визначене у ст. 47 Додаткового протоколу І 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також у «Міжнародній конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців», прийнятій Генеральною Асамблеєю 00Н 4 грудня 1989 р. Найманцем визнається за сукупністю ознак особа, яка: 1) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення уряду чи інший підрив конституційного порядку держави або підрив її територіальної цілісності; 2) беручи участь у таких діях, керується головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди; 3) не є громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії; 4) не є постійним жителем на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії; 5) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії; 6) не надіслана державою для виконання офіційних обов'язків. Матеріальна винагорода найманцю, який бере участь у збройному конфлікті, характеризується тим, що вона дійсно була обіцяна стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті, і за розміром істотно перевищує винагороду, що обіцяна чи сплачується комбатантам такого самого рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони.

5. Під вербуванням найманців слід розуміти запрошення, умовляння і набір за наймом людей для вчинення зазначених у ст. 447 КК дій за матеріальну винагороду. Запрошення і умовляння можуть вчинюватися щодо невизначеного кола осіб (наприклад, під час прилюдного виступу, повідомлення в засобах масової інформації розповсюдження плакатів чи листівок тощо) або до певної особи чи осіб. Власне набір за наймом має особистий характер і передбачає досягнення угоди з найманцем (у письмовій чи усній формі) щодо його безпосередньої участі в збройному конфлікті інших держав чи насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності. З моменту досягнення такої угоди вербування вважається закінченим. Саме запрошення чи умовляння, за наявності підстав, може кваліфікуватись як замах на цей злочин.

6. Фінансування найманців полягає у забезпеченні їх грошовими коштами, зокрема, для виплати матеріальної винагороди, закупівлі для них зброї, військової техніки чи іншого майна, використання під час учинення злочинних дій тощо.

7. Під матеріальним забезпеченням слід розуміти забезпечення їх зброєю і боєприпасами, обмундируванням, засобами зв'язку та пересування, приміщеннями чи іншими спорудами тощо.

8. Навчання найманців означає проведення з ними теоретичних або практичних занять з їх підготовки для участі у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності. Наприклад, передача знань щодо конструкції зброї, військової техніки, вибухових пристроїв, тактики ведення бою або формування відповідних навичок і вмінь.

9. Використання найманців у військових конфліктах чи діях — це залучення до безпосередньої участі у збройному конфлікті іншої держави або в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.

10. Цей злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка із передбачених ст. 447 КК дій.

ЗМІСТ